Читати книжки он-лайн » Інше 🤔❓💭 » Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

Читати книгу - "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"

172
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 66
Перейти на сторінку:
говірки, включаючи «бухло» і всюдисущий «кайф». Вкладаючи в уста своїх героїв, більшість з яких є українськими інтелектуалами, такі слова, Андрухович демонструє, що вони круті, і аж ніяк не відокремлені від суспільства. Можливо, одним із найбільш скандально-знаних літературних моментів Юрія Іздрика є його розділ «Про мудаків» у «Воццеку»; таке називання розділу вмотивоване роздумуванням роману в умовах повсякденного пострадянського світу. «Подвійний Леон» має цілих дві сторінки попересипаних жарґоном жартів, покликаних відобразити значну присутність анекдотів у повсякденному спілкуванні в Україні. Таку суміш високого й низького використовує і Андрухович, а ще задля великого комічного ефекту нею послуговується Костянтин Москалець. «Вечірньому медові» Москальця вдається майстерно вловити поєднання високих екзистенціальних роздумів з п’яними теревенями, до якого часто доходило в українських богемних колах.

З огляду на стать автора використання Оксаною Забужко сучасних вульґаризмів у «Польових дослідженнях з українського сексу» стало ще більшим шоком для багатьох читачів. Її наратор — це українська інтелектуалка, яка відкрито говорить про бажання зайнятися сексом і використовує вульґаризми, щоб описати деталі акту; такий характер був безпрецедентним в українській літературі і породив цілий рух в українській жіночій прозі (Наталка Сняданко, Ірена Карпа, Світлана Пиркало, Світлана Поваляєва). Забужко наповнює свій роман такою мовою на додачу до однієї з головних тем роману — потребою руйнувати та критикувати патріархальний український національний міф.

Багатьом прозовим творам, написаним письменниками-вісімдесятниками, притаманні каламбури у вигляді різних ігор у слова, діалогів, які складаються з риторичної балаканини, і навіть візуальної деконструкції слів і літер. Тамара Гундорова вказує на таку тенденцію у своєму розгляді прози Іздрика і Прохаська: «Їхня розповідь залежить від словесної деконструкції, яка є складовою стратегії трансгресії літературного спілкування»[81]. Насправді Іздрик веде перед поміж письменників-вісімдесятників, які полюбляють ігри зі словами.

Всі три романи Іздрика сповнені демонстрації мовних погулянок. Іздриковий акцент на тій ролі, яку текст відіграє у визначенні існування і самобутності, робить огляд мови під різним кутом зору ключовою стратегією в цьому ритуалі; по суті, така гра у слова складає суть всієї його прози. Іздрик важить на письмову мову, бо відчуває, що на відміну від розмовної, вона несправжня; адже спершу слово вимовлялось, а тоді записувалося, тексти суть лише відображення звуків і сутності мови. Вимовлене слово сприймається на слух, отож наділене неповторністю, що гарантує його автентичність. З іншого боку, тексти — це візуальне наслідування мови, що його можна перечитувати нескінченно[82]. Письменник (який за визначенням поширює написане слово), що вірить у таке твердження, безумовно, вступить у конфлікт з процесом написання, як він подає його у своїх творах. Іздрик доходить до того, що проголошує писану мову своїм ворогом:


Ворогів у мене не так вже й багато. Принаймні їх можна перелічити на пальцях руки. Якщо мати так багато пальців і так багато рук. Отож ворогів у мене рівно 32. Пом’янемо їх поіменно: А., Б., В., Г., Д., Е., Є., Ж., 3., И., І., Ї., Й., К., Л., М., Н., О., П., P., С., Т., У., Ф., X., Ц., Ч., Ш., Щ., Ю., Я., Ь. Або так: «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж», «з», «и», «і», «ї», «й», «к», «л», «м», «н», «о», «п», «р», «с», «т», «у», «ф», «х», «ц», «ч», «ш», «щ», «ю», «я», «ь». Навіть поодинці вони становлять грізну силу. А разом вони просто непереможні. Або так: «Н., Е., П., Е., P., Е., М., О., Ж., Н., І.». Або врешті так: «н», «е», «п», «е», «р», «е», «м», «о», «ж», «н», «і»[83].


Таким чином, незалежно від того, чи окремі літери трохи припасовано до різних знаків пунктуації або зібрано разом, щоб сформувати словесну одиницю, будівельні блоки тексту самі мають умовний характер і не вкорінені в реальний світ. Звільнившись від обмежень прямої кореляції, кожен символ і кожен фраґмент символа стає всемогутнім у своїй незалежності. Все, що залишається авторові, — спробувати об’єднати їх на різний непевний лад. Цей конфлікт є, власне, у суті підходу Іздрика до процесу письма, і він панує у «Воццеку». Марко Павлишин вбачає у грі зі словами у «Воццеку» «симптом того, що події в мові відбивають її власну структуру й закони, а не незалежний від неї «справжній» світ»[84].

Алітерації, паліндроми, візуальна поезія і перевизначення технічної термінології пронизують Іздрикову розповідь. Розділ «Начерк ентомології» демонструє гру Іздрика з ім’ям головного героя:


В, о, к, подвійне ц, е. Вок, любитель на дівок. Цик, цикада, пак. Цикади на цикладах. Так-так[85].


Тут, Іздрик розбирає ім’я свого головного героя, перетворюючи його на серію фраз, які, якщо їх нанизати, легко можна було б проспівати чи обернути на якусь рекламно-популярну мелодію. По суті, «Воццек» стає піснею.

У рамках Воццекового пошуку власної самості, він простежує кордони, що відділяють його від іншого. Він намагається зайти у стосунки з жінкою А., щоб допомогти знайти цю межу. Проте, Іздрик відкриває, що А. є просто символом цього іншого, яке він намагається означити, — символ, який повністю залежить від «я» і яким суб’єкт може маніпулювати на власний розсуд.


Певну кількість літ він присвятив боротьбі з А. Це була нелегка боротьба, що нагадувала двобій із гідрою. Живучість А. виявилася невірогідною. В один із сезонів посиленим лежанням на канапі та питтям горіхівки йому вдалося довести А. до розмірів А., під час іншого літа, особливо вдалого (бо дощового) — до

1 ... 20 21 22 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"