Читати книгу - "Тут баба ворожила (2006)"

псевдонім — Володарка. Я балакав про неї з її сусідом, паном Картамишем…

Дементій миттю прокинувся.

— Картамиш? Справді? Ти маєш просто талант опинитися у потрібному місці у потрібний час. Ну і як він тобі?

— Дуже оригінальна особа.

— Розкажи докладніше.

Авенір замислився: як у кількох словах передати всі враження від цієї людини?

— Найбільше враження справляє його характер. Хоча у нього паралізовані ноги після аварії…

Дементій різко перебив:

— Після аварії? Коли це сталося?

— Ти ж розумієш, мені незручно було питати, але знайомі казали, що аварія сталася вже понад шість років тому. Після неї ноги залишилися нерухомими.

Майор відкинувся у кріслі.

— Усе зрозуміло. Я припускав, що це може бути збіг обставин, але тепер бачу, що такого не буває. Але нащо ж нам збрехав цей пан Козлов?

— Ти про що?

Майор відповів:

— На початку розслідування вбивства отця Юрія ми шукали кого-небудь, хто б бачив його у той вечір. Більшість свідчень нічого нового не дали, як це звичайно і трапляється. Але один чоловік, який має поблизу того місця, де вбили отця Юрія, невеличку контору з поліграфічних послуг, — його прізвище Козлов, — розповів, що бачив отця Юрія саме того вечора. Отець Юрій йшов повз його контору, а за ним слідом — якийсь чоловік. Козлов його описав досить точно і запевнив, що може впізнати, якщо знову побачить. А днів два тому він потелефонував і розповів ось що. Тепер він живе на Совках. Купив там будинок… Нещодавно він побував на святі у сквері на Совських ставках. І побачив пана Картамиша. Каже, що той пересувається у візку, — Дементій питально глянув на Авеніра.

— Правильно, — кивнув Дейкало.

— І ще Козлов каже, що почав розпитувати про цього чоловіка і довідався, що його прізвище Картамиш.

Дейкало знову кивнув:

— Це все так, крім однієї деталі. Пан Картамиш не міг йти за отцем Юрієм у той вечір. Це фізично неможливо. Козлов помиляється.

— Припустимо, він помиляється. Але він надав нам опис Картамиша. Метр вісімдесят, дуже худий, плечі похилі, сутулий, на шиї кадик, довге волосся, великий римський ніс.

— Так, дуже схоже. Лише щодо зросту нічого не можу тобі сказати, він завжди сидить у візку. Тому він і не міг йти за отцем Юрієм. А загалом портрет збігається з реальним паном Картамишем.

Дементій замислився.

— Розумію. Мабуть, Козлов таки перебільшив свій талант розпізнавати обличчя. Можливо, насправді він бачив когось схожого, і ця схожість збила його з пантелику… Добре вже, тепер розповідай про Володарку.

— Якщо не віритимеш, — попередив приятеля Авенір, — попереджай відразу, щоб я часу не гаяв. Бо історія вельми незвична.

Дейкало переказав йому свою розмову з Тетяною Володарською. І майор, звичайно ж, не повірив йому:

— Таких дурниць я ще не чув!

— Так? Насправді дурниці?

— Звичайно! Що з тобою, Веню? Медіум, сільська відьма і стара дівка, які можуть наслати смертоносний потяг до смерті. Чи це просто матеріал для сенсаційної статті?

— Мабуть, я з глузду з’їхав, — мляво промовив Авенір, бо він раптом відчув, що йому остобісило розповідати цю історію і вислуховувати раціональні коментарі до неї.

— Е ні, друже, так не піде. Зараз ти намагаєшся сам себе переконати у тому, що це все лише твоя уява. Але насправді ти сприймаєш ці дурниці всерйоз, — уважно подивившись на Дейкала, сказав майор.

Авенір махнув рукою.

— А ти скажи мені, будь ласка, чи правда те, що у кожному з нас живе підсвідоме бажання померти?

Дементій трохи помовчав, а потім відповів:

— Я не психіатр, тому не можу тобі сказати про науковий погляд на таку тезу. Як на мене, це просто маячня. Тому раджу: купи посібник із психіатрії.

— А якщо подивитися на це з іншого боку. За досить короткий проміжок часу (може, рік чи два) ці прізвища стали прізвищами у свідоцтвах про смерть. Чи не так?

Дементій знову замислився.

— Тут ти правий, — сказав він, якось дивно глянувши на Авеніра.

— Так ось що у них є спільного — вони померли.

— Це точно. Але ти уявляєш, скільки людей помирає щодня? Більшість прізвищ із цього списку досить поширені.

— Балгіра, — заперечив Авенір, — Марина Балгіра. Це прізвище не є поширеним. А вона також померла.

Дементій зітхнув: якби цей впертюх не був його приятелем, він би вже давно подався додому.

— Звідки ти знаєш, що вона померла?

— Чув від знайомих.

— Її смерть зовсім не була підозрілою. Повір мені. Міліція теж не сидить, склавши руки. Ми перевірили всі смерті людей із прізвищами з цього списку. Жодна смерть не була підозрілою. Якби це були нещасні випадки або отруєння… Але смерть завжди наступала від природніх причин. Запалення легень, крововилив у мозок, пухлина мозку, жовчнокам’яна хвороба. Коротше кажучи, нічого підозрілого.

Авенір кивнув:

— Але ж ви все-таки перевіряли? Значить, і