Читати книгу - "Поїзд, що зник"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 106
Перейти на сторінку:

- Сама? Чим? Де у вас асфальтовий коток? На балконі чи в туалеті?

Жінка не зреагувала на мої емоції і продовжила розповідь спокійно і розмірено, так, наче диктувала щось до історії хвороби:

- У суботу він приніс додому кавуна. Сам, без мого прохання. Я зраділа, бо чоловік рідко щось сам приносив. Дзвонив на роботу і казав, що я маю купити. А тут кавун… Ми сиділи на кухні і їли. Було жарко, він роздягся до трусів та майки. Потім помітив, що я в доброму настрої. Каже: «Готуй збрую!», так він усі ці мотузки і ремені називав. «Готуй, - каже, - збрую, сьогодні повна програма буде. У мене настрій сексуальний! Ось кавуна доїмо - і вперед». Я стою, дивлюсь, він скибку жере, м’якуш і зернята по підборіддю повзуть, а пика вже несамовита. Досі не знаю, як це вийшло… Тільки темрява з очей зійшла, бачу - він сидить, не рухається, а з грудей колодка ножа стирчить. Щойно ніж у мене в руках був, і раптом - у нього в серці. Я колодочку потягла, кров чвиркнула - на стіл і на підлогу, на мене. Ну, я з переляку ножа назад в рану…

Отут із медсестрою трапилась істерика, яку я давно очікував. Тому пішов на кухню, приніс склянку води, заліпив жінці пару ляпасів і примусив випити до дна. Одне слово - заспокоїв.

- Ну що тут скажеш? Класичне вбивство в стані афекту, викликаному тривалим фізичним та моральним знущанням з боку вашого кнуряки. Хоча… не будемо ображати домашню худобу. З іншого боку, називати його потерпілим - язик не повертається. А знаєте що? Давайте оформимо це як перевищення межі необхідної самоооборони. Так і напишіть - спробував побити, тут таки, за столом, а ви тримали ножа в руках. Нате вам папір, мою ручку, а я поки що видзвоню експертів. Це теж буде гарно сприйнято судом. Мовляв, не могла більше тримати гріх на душі, хочу все одразу оформити згідно закону…

Медсестра почала писати «явку з повинною», а я пішов на кухню і довго та жадібно пив там холодну воду. Бо насправді мені треба було дзвонити Старому додому і переконувати його, що я вже не п’яний. Потім пояснити, як я опинився у квартирі підозрюваної і чому експерти не можуть чекати до ранку. Хоча ніч не довга, але якщо я дам удові трохи вільного часу, то вона охолоне і пояснить присутність крові тим, що у її чоловіка раптом кров носом пішла, він же людина травмована і морда ширша, ніж довша. От судини і не витримали. Або ще простіше - об ніж порізався.

Інша справа, якби покійник зараз сидів собі спокійненько на кухні із ножем в грудях і зернятками кавуна на фізіономії. Отоді достатньо було б одного-єдиного дзвіночка, аби примчали усі - люди, собаки, прокурор… Він би не комизився, як манірна баришня, а бігав би по стелі, давав вказівки, вчив би жить. Дякував за службу - ще б пак! - і труп, і підозрювана, і визнання, і «повинна»! Все в наявності, залишається перекласти міліцейські папери до своєї папочки - і вйо-вйо по ордени! Ой, люлі-люлі, всім лягавим дулі, а прокурору - радість…

Десь за годину ми впорались із першою частиною зізнання - стосовно того, що було до моменту вбивства і самого встромляння ножа в прапорщика. Я знову пив воду, бо сушняк брав за горло. Потім спокійно, аби все не зірвалось, перейшов до наступної фази:

- Ми домовилися, що порішили ви свого чоловіка самі, без свідків і сторонньої допомоги. Та є делікатний момент. Самотужки вивезти і заховати труп вам фізично важкувато. Одна справа - форма з кашкетом і галстуком, інша - центнер з гаком людської маси. Потрібен, як би це сказати, надійний друг. Повірте, з боку слідства йому нічого не загрожує. Максимум - невеликий умовний строк. Закон, з одного боку, суворий, а з другого - гнучкий. Звичайно, ви можете не давати детальних показань у цій частині, але прокурор оберне це не на вашу користь. Навіщо вам зайвих пару років відсидки?

Отут я і одержав по голові:

- Ніхто мені не допомагав, я з усім упоралася сама.

- Сама? У вас немає машини, ви живете в густонаселеній частині міста, під’їзд і двір вночі освітлено. Крім того, враховуючи пору року, старшокласники і студенти канікули догулюють, себто вештаються вулицями до ранку. Навіть якби ви, що важко уявити, якось винесли труп із дому, у вас не було б жодного шансу дотягти його непоміченим до найближчої каналізації. Чого ви боїтесь? Дзвоніть тому, хто вам допоміг, нехай їде сюди. Оформимо ще одну явку з повинною. Більше того, обіцяю випросити для цієї людини підписку про невиїзд замість слідчого ізолятора.

- Вибачте, - ввічливо сказала жінка, - усе це - щира правда. Труп справді у каналізації. Тільки він опинився там не так, як ви подумали.

І ось так, дивлячись прямо перед собою і розгладжуючи тканину фартуха, вона почала розповідь, наприкінці якої я сказав:

- Якщо у вас є що-небудь випити, в крайньому випадку - валер’янка, то налийте. Інакше на вашій совісті буде ще одне життя - офіцера радянської міліції. Інфаркти, знаєте, молодшають!

Та що я! Наш Старий, який усього надивився і в партизанському загоні, і на повоєнних «малинах», коли читав мій протокол, вдавився цигаркою і попік язика та губи! Жванчик-прокурор ледь не натяг копита: закотив очі, став одного кольору з петлицями - цвілі на лайні - і гепнувся на підлогу. Довелося відтранспортувати його до Феофанії, а замість нього на суд відряджати дебелу заступницю, у якої серед старих кримінальників була зворушлива кликуха: «Брандмайор».

Шкодуючи нерви нормальних людей, переповідаю технологію повної ліквідації небіжчика в умовах міської квартири максимально конспектативно. Справді, вбила медсестра свого благовірного в стані афекту. Але швидко взяла себе в

1 ... 20 21 22 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзд, що зник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поїзд, що зник"