Читати книгу - "Повзе змія"

давно напрошувався капітан, а тут такий випадок, затриманого скалічив, і дарма, що він офіцера міліції застрелив, Сташенко взагалі не може тримати себе в руках. Такому тільки привід дай, ганьбить органи. Скільки за ним розкритих убивств, до справи не стосується. Ще невідомі методи отримання зізнань від підозрюваних.

Узагалі, вся пригода в сауні виявилася недоречною, особливо тепер. Забороняючи допитувати затриманих негайно, Черниченко страхувався від комісії з міністерства. Присилають її регулярно, результатом її роботи має бути виявлення якихось непорядків на місцях. І тут такий привід, такий подарунок, таке яскраве свідчення непрофесійного підходу до роботи, внаслідок чого безглуздо гине батько двох синів, один із кращих працівників. Ну, і далі за схемою. Ще за місяць до приїзду комісії по управлінню ходили чутки: Черниченка збираються посунути. Вони нічим не підтверджувалися, але, виходить, до того йдеться. Без догани, в усякому разі, начальник точно не залишиться.

Не хочеться набридати йому зараз, але чуття підказувало Калиті — нові обставини в справі нападу на фірму «Драко» та вбивстві Руслана Микитенка при їх оперативному з’ясуванні просто мусять виявитися не банальними і дати результат, котрий поставить усе з ніг на голову. В позитивному значенні цього вислову.

Черниченко справді сидів у себе, відпустивши секретарку з приймальної. Вислухав Калиту, подивився на перелік запитань слідчого, поклав аркуш перед собою на стіл.

— Ну?

— У цій історії не вистачає ватажка. Є банда, факт. Але постаті всі другорядні. Головної не проглядається.

— Може, й так.

— Точно так! Нам він потрібен кров з носу.

— Ну й рийте носом землю, — полковник поліз у пачку за «голуазиною». — Мені вас учити? Про результати доповіси. І не затягуйте. Ініціатива карається, ось тобі підтвердження. Займися особисто. Тільки завтра з одинадцятої — прощання, зала для актів міської управи. Не забудь, там усі потрібні.

Зрозуміло. Черниченко ще більше не в гуморі, ніж передбачав Калита. Аби не нарватися ще на щось, майор швиденько попрощався і повернувся до себе. Про щось подумав, зняв трубку, звірився із записником і накрутив номер.

12

— Вам робити нема чого, як людей так пізно з нар зісмикувати?

— Так точно, Ігоре Степановичу, зовсім немає чого робити. Ось шукаємо клопоту зайвого на свою голову.

— Чому ви, а не громадянин слідчий?

За кілька діб у тюрмі Рожнов трохи обжився, призвичаївся, обтесався. Тепер тримався впевненіше, особливо після того, як відчув себе центровою персоною. Це ж не жарти вам, не цацки-пецки: спочатку менти гавкали, а тепер слідак мало не стелиться килимом, аби він, Ігор Рожнов, швидше зізнавався і більше подробиць видавав. Звісно, йому за це подяка, а підслідному на суді зарахується. Усім своїм виглядом Ріг промовляв: «Дивіться, хто з нас кому більше потрібен. Змовкну я — тобі по голові дадуть». Словом, до Рога поверталося його колишнє нахабство.

— Вмощуйся зручніше, Ігоре Степановичу.

— Довга розмова?

— Та як сказати… Від тебе все залежить, лише від тебе. Словом, тут нові обставини відкрилися. Тому прийшов я, а не слідчий. Зі мною ще говорити можна, є можливість для маневру, розумієш? А тим, у прокуратурі, аби відписати справу чимшвидше — і до суду. Там апеляції підуть, розумієш?

— Ні хріна я, коли чесно, не доганяю.

— Нічого, поправимо. Зараз доженеш. Коротше, немає в слідства паровоза. Знаєш, що це таке? Точніше, хто такий?

— Ну, приблизно уявляю. У камері народ грамотний підібрався…

— Тут вони всі грамотні. Мабуть, уже вуха попухли від порад. Дивись, сам висновки не зробиш, до завтра в камеру поверну, аби подумав чи порадився. Значить, паровоз — це той, хто йде організатором злочинної групи. На нього, як правило, чіпляють усі трупи. У всякому разі більшість. А банди без паровоза не буває, тут можеш мені вірити. Слідство просто з вас посміється. На те воно й слідство, аби встановити паровоза серед вас чотирьох. Січеш? — Ріг кивнув. — Молодця. Скляр усіма вами керував, скажи чесно?

— Та ну! — Рожнов аж подався спиною назад, до спинки стільця. — Куди йому? Хто б цього козла коли слухав? За ним жопу підтирати треба і соплі!

— Я думав — ви друзі…

— Нічого собі дружок! Так, у школі вчилися, у футбола разом ганяли, горілочка, травичка іноді, для приколу. Я вам офіційно заявляю: зі Скляренком Євгеном у мене спільних інтересів не було. А те, що ми опинилися в одній групі, вважаю нещасним випадком.

— Молодця, молодця, Ігоре Степановичу. Здорово балакаєш, аж завидки беруть. Ну, а Кузьма тоді? Він головний?

— Ще чого! — пирхнув Ріг. — Його завдання, коли на те пішло, бублика крутити. Замість голови у нього оце, — він піднявся зі стільця, ляснув себе долонею по сідницях. — Нє, він повний відморозок.

— Тоді Дора, тут усе сходиться. Він же ствола із собою постійно тягав. Тільки ватажки при собі зброю носять, чи не так?

— Ви ж бачили, куди він зі свого ствола каліченого шмаляв! І взагалі він алкаш, через нього кілька реальних справ у задниці опинилися. Мудодзвін козлячий, бл-лін! Я, чесно вам сказати, взагалі його ніколи за серйозну людину не вважав, хай він уже нари погризти встиг. Ще перевірити треба — здається мені, він на зоні підором під'їдався.

— Взагалі, у нас із вами, Ігоре Степановичу, не просто розмова, а все офіційно. І я її записую, — Калита витяг з кишені піджака і продемонстрував плаский диктофон. — Але це не зовсім доказ, так, для себе. А ви мені зараз напишіть коротко все, що розповіли. На моє ім’я. Або давайте я по новій напишу протокольчик, а ви підпишетеся, якщо все правильно.

— Напишу. Нема чого всяким у основні лізти.

Наручники йому завбачливо зняли ще в коридорі.