Читати книгу - "Миколаївське небо"

теж з їхньої компанії. Потім Кірово стало Кіровоградом. Донині. Коли міняли Дніпропетровськ на Січеслав, була спроба змінити й назву Кіровограду. Але так нічого й не придумали.

— Ви б, напевно, щось придумали, Богдане Андрійовичу, — усміхнулася вчителька.

— Я б, напевно, щось придумав, Валентино Петрівно, — у тон їй відповів хлопчик. — Місто майже в географічному центрі України. Гарна підказка.

— Давай, давай, — підбадьорила жінка.

— Даю, даю. Місто Донецьк. Засноване було під назвою Юзовка. На честь якогось англійського підприємця Х’юза, що будував перші шахти в тій місцевості. Коли Ленін, — хлопчик грайливо посміхнувся, — та інші зробили революцію, місто перейменували в Сталіно. Область теж називалася Сталінською. А потім, коли після смерті Сталіна почали говорити, що він був негарною людиною, місто перейменували в Донецьк. Донині.

— Усе? — запитала Валентина Петрівна.

— Чому ж усе? Місто Івано-Франківськ спочатку називалося Станіславом, місто Хмельницький мало назву Проскурів. Навіть Львів німці пробували називати Лембергом. І навіть місто Миколаїв…

У класі пролунав сміх.

— Навіть місто Миколаїв, — теж усміхнувшись, продовжив Богдан, — пробували перейменувати у Вірноленінськ. Проте, як ви всі можете здогадатися, спроба була невдалою.

— Браво! — вигукнула вчителька. — Молодець, сідай. Задовільно.

— Тобто, як «задовільно»? — насупився Богдан.

— Тобто, я задоволена твоєю відповіддю. Тому задовільно, — відкрито посміхалася вчителька. — Та розслабся, Бодю! Відмінно, звичайно ж. Пожартувала я. Сам же казав, що сьогодні день гарний. Сонечко, казав, привітне. У Миколаєві. Привезеш мені миколаївський сувенір?

— Ну, заради відмінної оцінки, — посміхнувся у відповідь Богдан.

****

— Бодю, пристебнися! — Андрій глянув на сина й рушив з місця.

— З Богом! — зітхнула Віра на заднім сидінні. — Ти ж тільки не жени швидко.

— Та тут знаки підганяють! — кинувши кермо й розвівши руками, показав Андрій на дорогу. — Менше двохсот не можна.

— От більше двохсот і не… — почала було дружина, але різко зупинилася.

— І не обмежуй себе, — продовжив мамину фразу Богдан і весело подивився на батька.

Той схвально підморгнув у відповідь і натиснув педаль газу до упору. Машина понеслася по прямому шосе. Рекламні щити уздовж дороги миготіли все частіше й частіше, поки не почали зливатися в одну розмиту смугу. Віра відірвала погляд від цієї картини й зітхнула.

— Нікуди не сховаєшся від цієї реклами. І який сенс, якщо я там нічого не розберу.

— Двадцять п'ятий кадр, — не відриваючи погляду від дороги, відповів Андрій. — Свідомість не розуміє, а підсвідомість фіксує й запам’ятовує те, що хоче рекламодавець.

— Я ще розумію, коли дають якусь інформацію, коли довідуєшся про щось нове. А коли от так нав’язливо: купи-купи-купи, пий-пий-пий, їж-їж-їж. О! Набридли. Скоріше б Миколаїв.

Віра опустила сидіння і, напівлежачи, утупилася в стелю салону автомобіля. Андрій глянув у дзеркало й побачивши, що дружина дивиться нагору, натиснув кнопку на панелі. Дах автомобіля з’їхав, і над головами відкрилася яскрава панорама неонової реклами.

— Знущаєшся? — сумно посміхнулася дружина. — Закрий, будь ласка, а то я приєднаюся до бунтівників.

— Вибач, я хотів розсмішити тебе, — Андрій засунув дах і ввімкнув приймач.

Після секундного характерного хрипу зазвучав голос диктора:

«Лос-Анджелес. Антирекламний бунт увійшов у нову стадію. Не зумівши домовитися з владою, бунтівники зробили нову спробу розгромити кілька горизонтальних щитів над містом. У Куполі утворився невеликий пролом. Кілька сотень жителів Лос-Анджелеса зібралися під дірою, що утворилася у Куполі. Поліція просить людей розійтися. Механіки використовують вертольоти для ремонту зіпсованої реклами. Наступний випуск слухайте через півгодини. А зараз — реклама. Найзручніший…»

Андрій вимкнув приймач.

— Нічого це не дасть, — уголос сам собі сказав він. — Раніше й не такі бунти були. І, однаково, Купол росте й росте.

В автомобілі якийсь час стояла тиша. Було чутно тільки шум двигуна й шурхіт сторінок жіночого журналу, який гортала Віра.

— Тату, — якимсь перепрошуючим голосом вимовив Богдан і подивився на маму. — Відкрий ще на хвилинку. Я не встиг прочитати. Там якесь цікаве оголошення було. Щось про рок-гурт.

— Ну, от бачиш! — чи то сумно, чи то весело вигукнув Андрій. — Послуга затребувана. Як же тут зупинитися?

Він натиснув кнопку, дах знову з’їхав. На Рекламному Куполі саме над головою яскравим неоновим світлом горіло оголошення: «Тільки три дні в Україні знаменитий рок-гурт «Пінк Флойд». Львів — Київ — Донецьк».

— Безсмертний гурт. І дід мій його слухав, і батько, і я. Ти, Бодю, теж, бачу, любиш «Пінк Флойд»?

— І я люблю, — подала голос дружина. — Особливо «Стіну», або «Мур», як ти кажеш. До речі, Купол — це теж стіна, якою люди відгороджуються від…

— Усе! Закриваю. Треба маму щадити. — Андрій знову натиснув кнопку.

— Як піклується! — з іронією сказала Віра. — Можна подумати, що тільки заради мене ти ховаєшся від цього «головного болю».

— Раніше ти цей термін не вживала, — буркнув Андрій.

— Не вживала, — підтвердила Віра. — Тебе жаліла, поки ти працював у рекламі І на своєму пивзаводі. Але думку про те, що Рекламний Купол над головою — це головний біль, завжди підтримувала. Ніколи не розуміла, чому ви з ним так носитеся.

— Та тому що це багатьом дає роботу! — трохи підвищивши голос, сказав Андрій. — Ти уявляєш, скільки всього зав’язано навколо Купола? Реклама — це само собою. А сонячні батареї на зворотному боці Купола? Звідки електроенергія береться? Вісімдесят відсотків дає Купол. А дренажна система? Адже дощ падає саме туди, куди направлять механіки Купола. А супутникові ретранслятори? А «воротарі» для авіації? А…

— Тату, не заводься! — попросив Богдан.

У салоні знову запанувала тиша. Машина мчалася по швидкісному шосе, і рекламні щити за вікном, як у мультфільмі, зливалися в динамічну рекламу. Андрій відвернувся.

— Та я не заводжуся. Просто пояснюю, що горизонтальна реклама — це один зі стовпів сучасної світової економіки. Як авіація, залізниця, інтернет… Були часи, коли цього всього не було. Тепер на цьому