Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

стояла з якимсь щупленьким чоловічком перед розісланими ковдрами і обмірковувала викройку для костюма «Gowgirl»[3].

Майор поводився з Адамсом, начебто нічого не сталося.

Але син селянина не міг так скоро всього забути. Він відповідав лише на найнеобхідніші запитання і все своє честолюбство вкладав у те, щоб показати, що він краще вміє теслярувати й будувати, ніж блакитні мундири.

Надвечір спокійний хід життя маленької групи людей раптом порушився. Тобіас повідомив, що з південної сторони наближається вершник. Він точно описав його зовнішність: «Великий, кремезний, з рудим волоссям і жовтими зубами; мочки ушей внизу поприростали. Їде на рябому коні».

Почувши ці слова, Адамс перестав жувати.

— Томасе, — сказав він, — не може бути й сумніву — це Червоний Лис. Про вуха він каже вірно, по них його можна відразу впізнати. Чого треба тут цьому одчайдушному паливоді? Певно, в нього є якась особлива причина, коли він ще раз насміливсь з'явитись на Ніобрарі.

Томас і Тео кивнули, цілком погоджуючись з ним.

Щоки Адамса розчервонілись від внутрішнього збудження.

Передбачувана зустріч знову розворушила в ньому всі надії і розчарування двох останніх років.

Червоний Лис скакав галопом на своєму дебелому рябому коні. До його великого капелюха з відвислими крисами був пришпилений маленький білий прапорець — знак парламентера. Він зіскочив біля Адамса, навіть не привітавшись з ним, оглядівся довкола, шукаючи очима, хто б поклопотався про його коня. Коли ж такий послужливий хлопець знайшовся, він віддав йому повід, а сам нарочито недбалою ходою побрів до майора.

Сміт стояв на місці колишнього подвір'я посеред обвуглених решток блокгауза і наполовину споруджених нових будівель. Він саме оглядав результати роботи цілого дня і пильно подивився на незнайомця. Червоний Лис був на голову вищий за офіцера; вся його широкоплеча, кремезна постать ніби підкреслювала ту зневагу, що її виявляв одчайдушний бродяга до майора.

— Кларк, Фред Кларк, — відрекомендувався він Смітові.

Адамс з свого місця чув усе і уважно спостерігав цю маленьку сценку. Назвавши своє ім'я, Червоний Лис подав Смітові лист. Майор коротко кивнув, розпечатав лист і почав читати.

— Зміст мені відомий, — голосно сказав Червоний Лис, коли майор знову склав написане. — Запрошення Відпочиваючому Бізонові і Токай-іхто у цей форт на нараду з полковником Джекманом. Але як же бути? Тут тепер не підходяще місце для наради! — Глумливо вискаливши зуби, Червоний Лис поглянув на руїни. — Здається, тут попрацював мій друг Гаррі!

Майор, вагаючись, тримав у руці складеного листа.

— Зустріч має відбутись в іншому місці, — промовив він.

— Ні, — грубо заперечив Червоний Лис, нібито розмовляв з рівнею, — зустріч відбудеться саме тут. Форт мусить бути відбудований.

Сміт здивовано звів брови. Який тон дозволяє собі оцей Кларк? Проте у всій постаті Червоного Лиса було щось таке, що навіть сам майор відчув його зверхність над собою. Авторитет і свідомість власної гідності майора грунтувалися скоріш на його військовому званні, ніж на власній силі. А природна брутальність Червоного Лиса розбила всякі умовності, і Сміт відчув себе безпорадним. Адамс дивився на цю сценку водночас із співчуттям і зневагою.

— Скоро відбудувати форт неможливо, бо поблизу немає дерева, — вів далі Сміт, наче мав справу з якимсь начальником. Може, Червоний Лис став довіреною особою полковника Джекмана, і маленький майор, зважаючи на це, мусив остерігатися його?

— Зустріч і не відбудеться так скоро, — рішуче заявив Червоний Лис. — Вам здається, що це так просто об'їхати верхи на коні прерію і відшукати якогось там дакоту? Місцевість, можна сказати, чималенька.

— Токай-іхто і Відпочиваючий Бізон, — замислено бурмотів Сміт ніби сам до себе. — їх навряд чи знайдеш в якомусь певному місці. Може, справді доведеться шукати не один тиждень, щоб передати їм запрошення.

— Тепер розумієте? Гаразд. Я раджу одне: шукайте обох поблизу Чорних гір. Найімовірніше, що ви знайдете їх саме там.

— Я згоден. Фред Кларк? Так. То ти вирушиш завтра вранці далі, щоб передати їм це послання?

— Я? Хіба з глузду з'їхав, чи що? Крім того, полковник Джекман дав мені зовсім інші доручення. Пошліть Тобіаса, він знає мову дакотів і знайде дорогу.

— Червоношкірого? Це, здається мені, рисковано.

— То, може, ви обійдетесь тут без когось іншого? Це, здається, теж рисковано.

Сміт знову розгорнув лист.

— Дивне зіставлення, — сказав він. — Відпочиваючий Бізон і Токай-іхто? Наймогутніший чаклун-жрець на все плем'я тетон-дакота і молодий військовий вождь маленького братства. Чи не образить це Відпочиваючого Бізона? Хіба не можна було б замість цього ватажка розбійників Токай-іхто запросити впливову людину… Буйного Коня або Червону Хмару?

— Чи не надто високої думки стали ви про себе, сидячи отут, на цій купі попелу, — відповів Фред Кларк. — Може, ви справді вважаєте, що Відпочиваючий Бізон приїде до вас? Його ім'я лише прикраса на запрошенні, так би мовити, для більшої ваги. Токай-іхто повинен приїхати. Нам не потрібні великі вожді, від яких ми нічого не доб'ємось. За столом переговорів мусять бути маленькі вожді. Ми їх споїмо, щоб вони підписали договір про передачу землі. В руку не беруть поспіль десять палиць, щоб розламати. А трощать їх поодинці.

— Токай-іхто зажив собі слави непитущого.

— О, я, здається, краще за вас знаю червоношкірих! З Токай-іхто я сам упораюсь, можете цілком покластися на мене. Головне, щоб він приїхав.

Сміт сховав лист назад у конверт.

— В такому разі я приготую Тобіасові листи для вождів. Чи вміють Токай-іхто і Відпочиваючий Бізон читати?

— Ці листи ви мусите написати також ієрогліфами, Тобіас знає їх. Поки ви не одержите підкріплення, нехай він не вирушає в дорогу, бо тепер він вам потрібний як розвідник.

— Тоді справа затягнеться надовго.