Читати книгу - "Порожня труна"

ось чому я зміг її випередити на таксі. Я не сумнівався у вашій сердечності, я був певен, що ви погодитеся лікувати поранену, яку зараз привезуть. Ви ж не відмовитесь?

Це була пряма й відверта відповідь, і професор Поль Дроп зважився.

— Гаразд, добродію, ви вчинили правильно, тут вашу хвору лікуватимуть, я зараз дам розпорядження, і якщо буде необхідне хірургічне втручання, я буду готовий.

Він жестом спинив слова вдячності, які ладен був вимовити невідомий.

— Не треба розмов, поспішаймо, час не терпить. Ви сказали мені, добродію, що хочете залишитися інкогніто. Гаразд, я поважатиму ваше бажання; але раз ви викликали карету міської «швидкої допомоги», то, на мій погляд, там скоро дізнаються…

Відвідувач перебив хірурга.

— В цьому відношенні, таємницю буде збережено, я про це подбав.

Настала черга хірурга віддати належне своєму співрозмовнику. Він лише спитав:

— З іншого боку, необхідно, щоб медичний персонал знав принаймні ім'я пацієнтки. Як я повинен її називати?

Відвідувач задумався.

— Ви могли б її йменувати мадемуазель Маргарита.

Очевидно було, що ім'я несправжнє, тож лікар узяв це до відома.

— Я повинен вас попередити, — всміхнувся він, — що поранена, марячи, сама себе може назвати, тому, аби не викликати подив і не привертати уваги, краще було б сказати її справжнє ім'я.

Відвідувач здригнувся.

— Ви маєте рацію, в мене в голові зараз усе переплуталося… Ну що ж, звіть цю дівчину мадемуазель Елен, це її справжнє ім'я.

І тепер, коли відвідувач нарешті зважився назвати справжнє ім'я пораненої, професора Дропа осяйнув здогад. Так, здається, він упізнав незнайомого. «Отуди к бісу! — вигукнув подумки ошелешений хірург. — Але я ж знаю, хто це… Помилитися неможливо. Це ж… це ж комісар поліції Жюв… Знаменитий Жюв!»

Що ж сталося?

В той час як у Нейї та Палаці правосуддя відбувалися вже відомі нам події, причетні до яких були професор Поль Дроп, суддя Перрон і загадковий санітар Клод, що видавав себе за Маріуса, комісар Жюв та його вірний товариш Фандор чатували біля будинку американця Максона, де була влаштована пастка на Фантомаса, який ховався під маскою графа Мобана, кандидата в президенти жокей-клубу.

І коли в підвалі особняка, що належав Максонові, вибухнув сейф, який Жюв начинив порохом, троє спільників, комісар, Фандор і мільярдер кинулися щодуху до руїн. Якщо сейф вибухнув, то план Жюва вдався, а це означало, що Фантомас таки клюнув на принаду і зважився пробратися в особняк Максона, щоб викрасти мільйон, який він повинен був виплатити мільярдерові. Значить, він одержав справедливу кару за свої страшні злочини. Жюв засудив бандита до смерті, і цей вирок Фантомас повинен був виконати собі сам. За розрахунками Жюва він мав попастися в налаштовану на нього пастку, мав, як це передбачав комісар, заплатити життям за свій останній злочин.

— Фантомас мертвий! Фантомас мертвий! — переможно вигукував Жюв.

І, випередивши Фандора з Максоном, він побіг до руїн, які курилися, а мешканці сусідніх будинків, розбуджені вибухом, металися, не розуміючи, що сталося.

Задум був геніально простий. І коли Жюв біг до місця вибуху, то був певний: усе сталося, як він замислив. Як він і передбачав, Фантомасові кортіло викрасти гроші, які він мав виплатити Максону. Мабуть, він спостерігав за особняком мільярдера й, очевидно, став свідком перевезення нового сейфа, що його, як він знав, помістять у підвалі. І, без сумніву, вирішив пограбувати цей сейф.

Жюв уявляв, як він тайкома пробирається в підвал, підходить до сейфа, вивчає й доходить висновку, що викрасти його не можна. Тоді, зламати замок? Фантомас не гайнуватиме час на те, чого не можна здійснити. Досвідчений бандит просто візьме газовий різак і зробить діру в стальній стінці сейфа. Жюв наче наяву бачив, як той направляє полум'я різака, як метал спочатку розпікається до червоного, потім до білого, починає плавитися. Фантомас певен, що гроші в його руках.

І раптом страшний вибух. Налаштований сейф, між подвійні стінки якого було засипано порох, підривається. Фантомас гине. Мабуть, там лежить його розпростертий, невпізнанний труп, розчавлений камінням, що обвалилося, посічений скалками металу.

— Швидше! Швидше! — хрипко вигукував поліцейський.

Жюв, Фандор і Максон добігли до особняка майже одночасно. Сила вибуху повибивала всі шибки, всі двері. Всередині будинку все було перевернуто догори дном, меблі перекинуті, коштовні дрібнички розбиті. Але це нічого не важило! Фантомас попався, легендарний бандит зрештою таки знищений. Це була перемога, остаточна перемога.

— Швидше! Швидше! — вигукував Жюв.

Вони побігли сходами вниз у підвал. Там стояв ядучий запах пороху й динаміту, який пік у горлі, наче міцне вино.

— Швидше! — гукнув Жюв.

Він біг попереду, стрибаючи зразу через чотири сходинки. Від стелі все ще відривались уламки гіпсу й падали, здіймаючи пилюку, яка забивала дух.

Перший підвал був повністю зруйнований, у другому — пробита стеля наполовину обвалилася. Жюв кинувся туди. Він витягнув електричний ліхтарик і спрямував промінь світла, шукаючи розбитий сейф.

— Фантомас! — скрикнув Жюв.

Там, де уламки заліза свідчили, що тут стояв сейф, поліцейський помітив тіло.

— Фантомас! — знову скрикнув Жюв.

Та ба, це був не Фантомас!

На крик Жюва відгукнувся інший голос. Це Фандор у розпачі заволав:

— Елен!

Це не Фантомас став жертвою вибуху, не його тіло було розпростерте перед сейфом, а тіло нареченої Фандора Елен.

Як вона опинилася тут? Яким чином дочка Фантомаса стала жертвою задуму Жюва?

Та розгадувати цю загадку було не на часі їм, розгубленим і охопленим розпачем. Фандор кинувся до нерухомого тіла дівчини, Жюв застиг на місці, затулив обличчя руками й у відчаї заридав.

— Я вбив її, я вбивця…

Але в розпачі вони перебували недовго. Хрипким від радості голосом Фандор покликав Жюва:

— Допоможіть мені… Вона жива.

І наче його голос був чудесним даром повертати мертвих до