Читати книгу - "Російські казки"

полі; повелів його осідлати, потім сів на нього і поїхав у чисте поле; і лишень розлютив коня, як той скинув із себе царя Долмата і, обернувшись знову вовком, побіг і догнав Івана-царевича.

— Іване-царевичу! — сказав він. — Сідай на мене, а Олена Прекрасна нехай їде на коні золотогривому.

Іван-царевич сів на сірого вовка, і поїхали вони в путь. Коли вовк довіз Івана-царевича до тих місць, де його коня розідрав, він зупинився і мовив:

— Ну, Іване-царевичу, послужив я тобі вдосталь вірою і правдою. От на цьому місці розідрав я твого коня навпіл, до цього місця і довіз тебе. Тепер у тебе кінь золотогривий, сідай на нього та їдь, куди тобі треба, а я тобі більше не слуга.

Сірий вовк вимовив ці слова і побіг; а Іван-царевич заплакав гірко за сірим вовком і поїхав у путь свою з прекрасною королівною.

Довго чи ні їхав він з Оленою Прекрасною на коні золотогривому і, не доїхавши до своєї держави двадцять верст, зупинився, зліз із коня і разом з Оленою Прекрасною ліг відпочити від сонячної спеки під деревом; коня золотогривого прив’язав до того самого дерева, а клітку із жар-птицею поставив біля себе. Лежачи на траві за розмовами закоханими, вони міцно заснули.

Тим часом брати Івана-царевича, Дмитро і Василь царевичі, їздячи різними державами і не знайшовши жар-птиці, повертались у свою вітчизну з порожніми руками; несподівано наїхали вони на свого сонного брата з Оленою Прекрасною.

Побачивши на траві коня золотогривого і жар-птицю в золотій клітці, дуже зажадали їх і надумали брата свого Івана-царевича вбити на смерть. Дмитро-царевич дістав із піхов меча свого, заколов Івана-царевича і порубав його на дрібні шматочки; потім розбудив Олену Прекрасну і почав допитуватись:

— Прекрасна дівчино! З якого ти краю, і якого батька дочка, і як тебе на ім’я звати?

Олена Прекрасна, побачивши мертвого Івана-царевича, дуже злякалася, заплакала гіркими слізьми і в сльозах казала:

— Я королівна Олена Прекрасна, а добув мене Іван-царевич, якого ви підступно вбили. Ви тоді були б добрі лицарі, якби виїхали з ним у чисте поле та живого перемогли, а то вбили сонного і тим собі якої слави заживете? Сонна людина — все одно що мертва!

Тоді Дмитро-царевич приклав свого меча до серця Олени Прекрасної і сказав їй:

— Слухай, Олено Прекрасна! Ти тепер у наших руках; ми повеземо тебе до нашого батька, царя Вислава Андроновича, і ти скажи йому, що ми і тебе добули, і жар-птицю, і коня золотогривого. Якщо так не скажеш, я зараз тебе вб’ю!

Олена Прекрасна, злякавшись смерті, обіцяла їм і клялася всією святинею, що говоритиме, як їй наказано. Тоді Дмитро-царевич з Василем-царевичем почали кидати жереб: кому дістанеться Олена Прекрасна, а кому кінь золотогривий. І жереб випав, що дівчина має дістатися Василю-царевичу, а кінь золотогривий — Дмитру-царевичу. Тоді Василь-царевич узяв Олену Прекрасну, посадив на свого доброго коня, а Дмитро-царевич сів на коня золотогривого і взяв жар-птицю, щоб віддати її батькові своєму, цареві Виславу Андроновичу, і поїхали в путь.

Іван-царевич лежав мертвий на тому місці рівно тридцять днів, і тимчасом натрапив на нього сірий вовк і впізнав по духу Івана-царевича. Вирішив вовк його оживити. Побачив він одного ворона і двох воронят, які літали над трупом Івана-царевича. Сірий вовк заховався за кущ, і щойно воронята спустилися на землю, він вискочив із-за куща, схопив одне вороненя і хотів було розідрати надвоє. Тоді ворон злетів на землю, сів віддалік од сірого вовка і сказав йому:

— Ох ти, сірий вовче! Не чіпай мого малого дитяти, воно ж нічого тобі не заподіяло.

— Слухай, Вороне Вороновичу! — мовив сірий вовк. — Я твого дитинчати не зачеплю й відпущу цілим і здоровим, коли ти мені послужиш службу: злітай за тридев’ять земель, у тридесяте царство, і принеси мені живої і мертвої води.

На те Ворон Воронович сказав сірому вовку:

— Я тобі цю службу виконаю, тільки не чіпай мого сина.

Мовивши ці слова, ворон полетів і скоро зник за обрієм. За три дні ворон прилетів і приніс дві пляшечки: в одній — жива вода, у другій — мертва. Сірий вовк узяв пляшечки, розірвав вороненя надвоє, покропив його мертвою водою — і те вороненя зрослося, покропив живою водою — вороненя стрепенулося і полетіло. Потім сірий вовк покропив Івана-царевича мертвою водою — його тіло зрослося, покропив живою водою — Іван-царевич устав і промовив:

— Ох і довго ж я спав!

На те сказав йому сірий вовк:

— Так, Іване-царевичу, спати б тобі вічно, якби не я; адже тебе брати твої порубали і прекрасну королівну Олену, і коня золотогривого, і жар-птицю забрали з собою. Тепер поспішай чимдуж у свою вітчизну; брат твій, Василь-царевич, одружується сьогодні з твоєю нареченою — Оленою Прекрасною. А щоб тобі швидше туди потрапити, сідай краще на мене, я тебе на собі донесу.

Іван-царевич сів на сірого вовка; вовк побіг із ним у державу царя Вислава Андроновича, і довго чи ні — прибіг до міста.

Іван-царевич, прийшовши до палацу, побачив, що брат його Василь-царевич сидить за столом поруч із прекрасною королівною Оленою.

Щойно Олена Прекрасна побачила Івана-царевича, враз вискочила з-за столу, почала цілувати його в уста солодкі й закричала:

— Ось мій коханий наречений, Іван-царевич, а не той лиходій, що за столом сидить!

Тоді цар Вислав Андронович устав з місця і почав Олену Прекрасну питати, що означає те, що вона каже.

Олена Прекрасна розповіла йому всю правду, що і як було: як Іван-царевич добув її, коня золотогривого і жар-птицю, як старші брати вбили його сонного на смерть і як лякали її, щоб казала, нібито все це вони дістали.

Цар Вислав дуже розлютився на Дмитра і Василя царевичів і посадив їх до в’язниці. А Іван-царевич одружився з Оленою Прекрасною і почав із нею жити дружно, полюбовно, так що вони одне без одного й хвилини прожити не могли.