Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

коліна; діточим голосом („Засів", у Ковальова), це стануло так (польс. станенло); він стремить до села, вертає домів, я спімнув (вспомнилъ) і т. д. Галичани, проф. Грушевський і партійні украінські йіх побічники й прихильники може й самі гаразд тому невідомі, яку велику одповідальність за будущу справу украінськоі літератури вони беруть на себе...

Д. Грушевський вчинив таку плутанину, такий заколот в украінські літературі на Украіні, наколоцькав такоі джумиги, що про теперішню книжню мову можна прямо сказати народнього приказкою: що город, то й народ, — що редакція, то й свій опрічній правопис і навить опрічня мова. А наша публіка, само по собї не знаючи докладно цієі пісьменськоі суперечки, усю пеню скидає на усе сьогочасне украінське пісьменство загалом, не одрізняючи правого од винного, і дає свій загальний присуд і осуд. Бо вона мабуть думає й гадає, що усі украінські теперішні літератори змовилися, зьєднались і згодилися писати галицькою чудернацькою мовою та поганою мішанкою.

Врешті усього ми не маємо на думці зовсім одопрічнитись од галицькоi літератури, але самі галичани вже давно одопрічнили свою книжню мову, та й тепер одопрічнюють своє пісьменство од украінців, бо наша публіка не може читати йіх книжок через чудну, нечисту, а часом і сьмішну для нас мову. Ще не так давно йіх журнали, як от „Цравда" й „Зоря", видавались кращою мовою, так що украiнцям ще можна було йіх читати, бо мова в йіх була білше народня, і синтактика мови в роскладі слів була народня, а не польско-латинська, де слова якось чудно перемішані й перетасовані, як трапилось. Але це було в передніший час, в писаннях недавніх переднішців (предшествениковъ) д. Грушевського, д. Євшана та Кревецького й инчих.

Тепериньки вживають в своі розмові сливе усі не тільки молоді, але й старіші украінці от які слова: від, мешкання (житло), рахувати, рух, мешканці, помешкання, перешкола (завада), перешкажає (заважає), переконатись, переконання (пересвідчення), посада (місце, служба, уряд), також, сумнів (вагання), подорожувати (мандрувать), тягар (вага), виконать (здійснить, вдатне слово, пущене Ів. Белеєм в „Ділі" ще в 1884 р.). Про грання на сцені замісць — виконав роль треба писати — удавав, або грав, удав роль; кажуть же на селі: він удає с себе дурня (изображаетъ дурака), а бо приставляється дурнем; треба писать: артист удавав Макбета дуже гарно: не писать — чекати, тримати, трімкий,—а ждать і т. д. Зовсім не вживаються слова ні в кого с пісьмеників, неначе йіх і в мові на Украіні нема: микаться, вмикуваться (мішаться, вмішуваться), лишень, лиш (дай лиш міні), а замісць йіх пишуть галицьке (воно ж і великоруське, як от: один лиш день); промикувать, одмикувать, окроми, опрічній, митикувать, або мидикувать, примитикувать (приспособить), лічить, облічить, перелічить, облічувать, жадать, жаданий, одчай (розпач), ступіні (в д. Л. Стар—Черняхівськоі скрізь польські кроки), завада (завада—пише тільки д. Рол. в "Світ.

Зірниці), притичина (є тільки в д. Огієнка й Плюща); викинули слова: ждать, держать, дерзкий і пишуть скрізь сливе усі — чекати, тримати, трівкий і т. д.

С такою, амуницією в украiнських журналах та книжках украiнська література далеко уперед не забіжить, бо ця галицька й польська вантага (груз) поламає нашого воза. А на мій погляд, ця вантага - це просто таки сміття, що засмічує нашу мову.

Декотрі галицькі неологізми невдатні й навить непотрібні, як от — зокрема, зосібна, бо йіх збудування не має аналогічних слів в живі украінські мові; треба ставити замісць йіх — особливіше або особніше (сквирс. пов.); замісць зателепуватого — зовнішня політика, треба писати загрянишна, або околишня політика. Галицький неологізм попередники (предшественики) неможна назвать підхожим і вдатним. Теперички в Киівщині слова — попереду, уперед назначують тільки місце, а не час: йди бо попереду, уперед! А для назначіння часу вже кажуть: це було передніше; передніші люде жили довше, ніж теперішні. І через це замісць — попередники (предшественики) краще ставити слово — переднішці, або переднішники. Слово — попередник наводить на думку такий втямок, що це той чоловік, котрий іде попереду, як от слова передняк, а в поділ. губерні — напередняк. Передняком звали чумаки передню паровицю в валці, запряжену здоровими бадьористими волами, котрі йшли швидчою ступою, і за ними швидче поспішала й уся валка. Передняками й попередниками можна назвать прогрессистів, людей передових в ідеях, передовиків.

Якого лиха накоiли галичани своєю мовою й своім вмикуванням в украінські видання, за це міні казав один інтеллігент, котрий живе на селі, приіхав до Киіва, углядів вивіску, де було написано великими буквами: „Украiнська книгарня" (на Великі Владим. улиці). „Накупив я, каже він, усяких украiнських книжечок, і вхопив кільки номерів журнальчиків, бо я йіх і не бачив, і не читав. Вертаюся додому, читаю, — і тільки з дива очі витріщив. Що це за мова!

Що воно таке? Такою мовою размовляють ті словаки—венгри, що розвозять у нас по селах усякий крам. Читати ціх журналів я не міг і тільки дурно гроші потратив.

І недиво, що він не міг читать „Украінськоі Хати" бо натрапив на статтю д. Євшана (№ 6. 1910 р.): „Головне, чим люде звичайно захоплюються в мистецькому (художньому) творі, і на що звичайно звертають свою ввагу—це само виконання, способ представлення (великорус. слова)... коли власне зразуміемо її (поезіi) псіхичні мотори, той настрій, який безпосердно випереджує саму поетичну концепцію, а далі зможемо відчути (почутить), як щось дійсно реальне—тло (польс. — фон), підклад (підбійка) настроевий поєтичного твору, — тоді слова набірають далеко (багато) більшоi сили. Романтизм є світ души, укрите (скрытое—заховане) жите її серця. Головним елементом його є неопреділиме стремлiння (великорус.), містичне єство серця". І справді той добродий тільки дурнісінько стратив чимало грошей на номері журнала та за таку статтю, писану ніби якоюсь чужоземською, ніби словацькою пополовині з великоруською мовою. Його мова це вже не криве дзеркало украінськоі мови, а каррикатура нашоi мови. Д. Євшан своєю мовою дорешти може роспудить украінську публіку, як буде друкувати своі страшні статті в украiнських журналах.

За мову москвофільских галицьких газеток небіжчик Пипін в свій час написав в „ВЪстникЪ Европы" статтю: „Особый русскій языкъ", і дав такий присуд, що москвофільська мова така робляна та вигадана, що йіі не читатиме ні Украiна, ні Великороссія. Про мову проф. Грушевського, та тіх, що вийшли з його мовноi школи, д. Залізка, д.