Читати книгу - "Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук"
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
з усiх чуттiв. У болю голки срiбнi й золотi. То враз спалахують, то тихо гаснуть. А я молюсь. Мої слова простi. Моя молитва щира i безгласна. I бiль мiй спiвтворець, мiй спiвучасник. Мiй поводир, i всiх твоїх братiв. Прости. Твiй раб колючий i невдячний. Йому без тебе темно, зимно, лячно, Йому без тебе тяжко довелося… Молюсь печальнiшiй iз берегинь I туфельцi з маленької ноги, Молюсь снiгам i синьому волоссю. 15 Молюсь снiгам i синьому волоссю. Охрип дверей вiдчинених орган. Я стережу вiкна слiпий екран. Сестра пiшла провести трохи осiнь. Елегiю розлуки i кохань Синиця в дзьобику щораз приносить. Траву пiд снiгом сонний заєць косить. Рабовi сниться кара i тиран. Алогiї - тонесенькi свiчки, Оправданi довiрою руки. Любов прийшла, але прийшла невчасно. Етюднiсть почуттiв… Та Бог iз ними. Нема сестри. Либонь, стрiчає зиму. А я молюсь. А бiль… Мiй бiль прекрасний. ЖЕБРАКУВАННЯ
Жебрак i алкоголь день поїхав до моря я з торбою через плече ходжу жебракувати до найвродливiших жiнок випрошую у них засмагу тiл на позолоту купола найголоснiшої дзвiницi i найщедрiшi тi жiнки котрi переконанi що я проп’ю їхню офiру у найближчiй корчмi не берусь судити це чеснота їхня чи порок але без сумнiву це їх прикрашає у твоїх же очах бачу себе завжди тверезим як простягнута i порожня долоня Жебрак розповiдає анекдоти я б теж пiшов збирати колоски ще мiг би кошиком ловити рибу або ж навчився б називати днi бо красти вмiю змалку та не краду але найбiльше я не люблю просити дiлився я думками зi своїм колегою жебраком котрого нiхто не вмiв так розсмiшити як я до речi ще б я мiг розказувати анекдоти на радiо або зi сцени i тiльки ти б менi повiрила Жебрак вiдмовляється вiд хустини найбiльше менi щастить у четвер коли я сиджу пiд яблунею нi в який iнший день нi пiд яким iншим деревом менi так не щастить коли жiнки бачать мене в четвер пiд яблунею серце їхнє м’якне а перса твердiють щедрiсть їхня вiдверта як грiх воiстину лiва їхня рука не вiдає що дiє права i я вмiю цим користатися нiколи не прошу у чоловiкiв бо всi чоловiки такi ж самi жебраки як i я жертвує завжди жiнка i тiльки жiнка i я приймаю цi пожертвування та коли ти мене спитала тобi лишити хустку я вiдмовився бо хотiв щоб ти лишила а не питала ще нiколи я не був так далеко вiд яблунi i четверга Жебрак у вiдчаї незнайома жiнка рясно плаче надi мною друга десь уже її бачив послужливо прикриває вiд її слiз парасолею тим часом третя не пам’ятаю iменi намагається годувати мене драглями вiд надмiру уваги я почуваю себе хворим зубом навiщо менi це адже я просив лише одну родимку i не в них а у тiєї що з косою та не косар у чорному та не в жалобi з хрестиком але без вiри навiщо менi все це коли я просив родимку одну-єдину маленьку родимку Жебрак кається це моя торба сказав я i потягнув до себе це справдi була моя торба i все те що в торбi також було моїм окрiм торби я нiчого бiльше не мав але ж навiщо було про це нагадувати адже вона не збиралася вiдбирати її у мене а тiльки зазирнула до середини можливо сплутала її з моєю душею та й зробила вона це навiть не з цiкавостi а тiльки тому що не мала про що говорити тим паче що й у торбi не було нiчого окрiм її подаяння даремно я нагадав їй що вона любить жебрака Жебрак обманюється коли я побачив її вперше то на згинi вказiвного пальця лiвої руки знагла виступила кров це мiй рятунок подумалось менi або моя смерть придивлявся до неї коли я побачив її вперше на долоню менi опустився голуб чорний iз сивувато-срiбним вiдблиском а в дзьобi тримав дорогу каблучку iз смарагдовим камiнцем у формi краплини ця краплина переповнила мою душу почуттями це смерть моя подумалось менi або рятунок невмiло сподiвався а це була звичайна незвичайна перехожа яка завжди давала милостиню i простувала повз мене нинi вона ходить iншою дорогою хоч я i не сказав їй нiчого такого чого не можна було б простити Жебрак мучиться я вiчний раб колишнiй гладiатор тепер смиренний як папiр жебрак проте остерiгаюсь повертатись до людей плечима бо людям вiрю менше анiж псам а втiм я псiв люблю а до людей байдужий i з мого боку це гуманно бо це вони менi на грудях писали голкою три правила не вiр не пробачай бий першим бо це вони тримали пальця вниз i я їм щиро вдячний за науку хоча й не вiрю сам собi i бiльше того не вiрю навiть тим кого люблю та я ви не повiрите щасливий я вже давно нiкого не вбивав Жебрак цiлує руку синiй дiвчинi у той день вона була синя я знав це ще до того як її побачив з досвiтку просив бiля церкви подаяння але миряни оминали i мене i церкву я перебрався до багатолюдного ринку проте i тут мене нiхто не помiчав тодi я покинувши людей подався на пустир впевнившись що поблизу нiкого нема з великим полегшенням простягнув руку i враз на долоню менi закрапав дощик свiтило сонце над головою анi хмаринки жодної краплини не впало деiнде лише на мою долоню дощик капав i капав отiєї хвилини мене й осяйнуло вона прийшла мов небо я вгадував її я знав щось тонке i синє торкнулося моїх уст це була її рука Жебрак думає що грає на скрипцi бажання заскочило мене зненацька як удар ножем менi забагнулося пограти на скрипцi я квапливо озирнувся чи нiхто не пiдслухав моїх думок потiм подивився на свої руки щаслива та скрипка котрої вони не торкалися очевидно саме так починається божевiлля ця думка мене розвеселила а чому б i нi дiвчинi моє прохання не видалося дивним її тiло здригнулося i зазвучало пiд моїми руками я притулився до неї щокою i став думати що граю на скрипцi Жебрак шукає самотностi я люблю лiс саме лiс а не величезний натовп дерев я люблю його в однинi можна сховатися вiд помсти уникнути справедливої кари навiть розминутися зi смертю але неможливо сховатися вiд людей уникнути їхньої цiкавостi i доскiпливостi навiть у величезнiй пустелi не вдасться розминутися з людиною куди подiтися жебраковi пiсля того як вiн передумав помирати Жебрак спостерiгає за собою збоку як вiн їсть хлiб жебрак сидiв пiд знайомим кущем глоду i збоку спостерiгав за собою як вiн їсть хлiб тримав у лiвiй руцi черствого окрайця а правою вiдщипував шматочки i сонним мимовiльним рухом подавав до повiльного ображено-дитячого рота жебрак не мав змоги розгледiти вираз його очей бачив тiльки що вони часто клiпають знову вiн себе шкодує скривив жебрак рота i вiдвернувся Жебрак i протирiччя люблю бути рiдним близьким коханим дорогим з мамою з сином з тобою з совiстю люблю повертатися з вiйни з лiсу з небуття з мандрiв до мами додому до тебе до свiдомостi люблю слухати мамине серце твiй голос спiв птахiв тишу течiю струмка дихання сонних люблю дивитися на воду на тебе на небо в нiч в очi в далечiнь не хочу нiзвiдки й нiкуди повертатися хочу бути чужим i самотнiм не хочу чути i бачити нi-чо-го а треба ж якось жити Жебрак молиться не прощай менi Господи як не прощають менi мої ближнi прийми мене таким який я є не вигадуй мене для себе Господи полюби мене грiшного i смердючого як любиш праведника полюби мене таким як любить мама полюби не за справи i ревну вiру а просто так нi за що полюби мене мiй
Жебрак i алкоголь день поїхав до моря я з торбою через плече ходжу жебракувати до найвродливiших жiнок випрошую у них засмагу тiл на позолоту купола найголоснiшої дзвiницi i найщедрiшi тi жiнки котрi переконанi що я проп’ю їхню офiру у найближчiй корчмi не берусь судити це чеснота їхня чи порок але без сумнiву це їх прикрашає у твоїх же очах бачу себе завжди тверезим як простягнута i порожня долоня Жебрак розповiдає анекдоти я б теж пiшов збирати колоски ще мiг би кошиком ловити рибу або ж навчився б називати днi бо красти вмiю змалку та не краду але найбiльше я не люблю просити дiлився я думками зi своїм колегою жебраком котрого нiхто не вмiв так розсмiшити як я до речi ще б я мiг розказувати анекдоти на радiо або зi сцени i тiльки ти б менi повiрила Жебрак вiдмовляється вiд хустини найбiльше менi щастить у четвер коли я сиджу пiд яблунею нi в який iнший день нi пiд яким iншим деревом менi так не щастить коли жiнки бачать мене в четвер пiд яблунею серце їхнє м’якне а перса твердiють щедрiсть їхня вiдверта як грiх воiстину лiва їхня рука не вiдає що дiє права i я вмiю цим користатися нiколи не прошу у чоловiкiв бо всi чоловiки такi ж самi жебраки як i я жертвує завжди жiнка i тiльки жiнка i я приймаю цi пожертвування та коли ти мене спитала тобi лишити хустку я вiдмовився бо хотiв щоб ти лишила а не питала ще нiколи я не був так далеко вiд яблунi i четверга Жебрак у вiдчаї незнайома жiнка рясно плаче надi мною друга десь уже її бачив послужливо прикриває вiд її слiз парасолею тим часом третя не пам’ятаю iменi намагається годувати мене драглями вiд надмiру уваги я почуваю себе хворим зубом навiщо менi це адже я просив лише одну родимку i не в них а у тiєї що з косою та не косар у чорному та не в жалобi з хрестиком але без вiри навiщо менi все це коли я просив родимку одну-єдину маленьку родимку Жебрак кається це моя торба сказав я i потягнув до себе це справдi була моя торба i все те що в торбi також було моїм окрiм торби я нiчого бiльше не мав але ж навiщо було про це нагадувати адже вона не збиралася вiдбирати її у мене а тiльки зазирнула до середини можливо сплутала її з моєю душею та й зробила вона це навiть не з цiкавостi а тiльки тому що не мала про що говорити тим паче що й у торбi не було нiчого окрiм її подаяння даремно я нагадав їй що вона любить жебрака Жебрак обманюється коли я побачив її вперше то на згинi вказiвного пальця лiвої руки знагла виступила кров це мiй рятунок подумалось менi або моя смерть придивлявся до неї коли я побачив її вперше на долоню менi опустився голуб чорний iз сивувато-срiбним вiдблиском а в дзьобi тримав дорогу каблучку iз смарагдовим камiнцем у формi краплини ця краплина переповнила мою душу почуттями це смерть моя подумалось менi або рятунок невмiло сподiвався а це була звичайна незвичайна перехожа яка завжди давала милостиню i простувала повз мене нинi вона ходить iншою дорогою хоч я i не сказав їй нiчого такого чого не можна було б простити Жебрак мучиться я вiчний раб колишнiй гладiатор тепер смиренний як папiр жебрак проте остерiгаюсь повертатись до людей плечима бо людям вiрю менше анiж псам а втiм я псiв люблю а до людей байдужий i з мого боку це гуманно бо це вони менi на грудях писали голкою три правила не вiр не пробачай бий першим бо це вони тримали пальця вниз i я їм щиро вдячний за науку хоча й не вiрю сам собi i бiльше того не вiрю навiть тим кого люблю та я ви не повiрите щасливий я вже давно нiкого не вбивав Жебрак цiлує руку синiй дiвчинi у той день вона була синя я знав це ще до того як її побачив з досвiтку просив бiля церкви подаяння але миряни оминали i мене i церкву я перебрався до багатолюдного ринку проте i тут мене нiхто не помiчав тодi я покинувши людей подався на пустир впевнившись що поблизу нiкого нема з великим полегшенням простягнув руку i враз на долоню менi закрапав дощик свiтило сонце над головою анi хмаринки жодної краплини не впало деiнде лише на мою долоню дощик капав i капав отiєї хвилини мене й осяйнуло вона прийшла мов небо я вгадував її я знав щось тонке i синє торкнулося моїх уст це була її рука Жебрак думає що грає на скрипцi бажання заскочило мене зненацька як удар ножем менi забагнулося пограти на скрипцi я квапливо озирнувся чи нiхто не пiдслухав моїх думок потiм подивився на свої руки щаслива та скрипка котрої вони не торкалися очевидно саме так починається божевiлля ця думка мене розвеселила а чому б i нi дiвчинi моє прохання не видалося дивним її тiло здригнулося i зазвучало пiд моїми руками я притулився до неї щокою i став думати що граю на скрипцi Жебрак шукає самотностi я люблю лiс саме лiс а не величезний натовп дерев я люблю його в однинi можна сховатися вiд помсти уникнути справедливої кари навiть розминутися зi смертю але неможливо сховатися вiд людей уникнути їхньої цiкавостi i доскiпливостi навiть у величезнiй пустелi не вдасться розминутися з людиною куди подiтися жебраковi пiсля того як вiн передумав помирати Жебрак спостерiгає за собою збоку як вiн їсть хлiб жебрак сидiв пiд знайомим кущем глоду i збоку спостерiгав за собою як вiн їсть хлiб тримав у лiвiй руцi черствого окрайця а правою вiдщипував шматочки i сонним мимовiльним рухом подавав до повiльного ображено-дитячого рота жебрак не мав змоги розгледiти вираз його очей бачив тiльки що вони часто клiпають знову вiн себе шкодує скривив жебрак рота i вiдвернувся Жебрак i протирiччя люблю бути рiдним близьким коханим дорогим з мамою з сином з тобою з совiстю люблю повертатися з вiйни з лiсу з небуття з мандрiв до мами додому до тебе до свiдомостi люблю слухати мамине серце твiй голос спiв птахiв тишу течiю струмка дихання сонних люблю дивитися на воду на тебе на небо в нiч в очi в далечiнь не хочу нiзвiдки й нiкуди повертатися хочу бути чужим i самотнiм не хочу чути i бачити нi-чо-го а треба ж якось жити Жебрак молиться не прощай менi Господи як не прощають менi мої ближнi прийми мене таким який я є не вигадуй мене для себе Господи полюби мене грiшного i смердючого як любиш праведника полюби мене таким як любить мама полюби не за справи i ревну вiру а просто так нi за що полюби мене мiй
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук» жанру - Поезія 📜🎼🌹:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук"