Читати книгу - "Король Лір, Вільям Шекспір"

якогось жебрака.

Хто зна, куди він зайде, бідолашний!

 

3-й слуга

Іди ти сам. Я прядива добуду,

Білків з яєць, щоб до очей прикласти

Скривавлених. Хай небеса йому

В його тяжкому горі допоможуть!

 

Виходять.

 

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

 

 

СЦЕНА 1

 

 

Степ.

Входить Едгар.

 

Едгар

Так, ліпше жити в цій ганьбі вселюдній,

Аніж ганебно вік свій марнувати

Серед облесників. Найнікчемніше,

Найгірше й найбридкіше сотворіння

Живе, проте, надією якоюсь

На краще. Переміни у житті

Страшні лише щасливим, а нещасні

Сміються з них. Привіт тобі, безплотний

І вільний вітре! Ти мене здмухнув

У прірву лиха, і мені тепер

Нема чого боятись. Хто такий

Іде там?

 

Входить Глостер, веде його дід.

 

Праві небеса! Мій батько

З жебрущим дідом! Доле, злая доле!

Коли б не примхи й насміхи твої,

Що через них нам світ цей осоружний,

З життям би не могли ми розлучитись!

 

Дід

Добрий мій паночку, я був вашим підданцем і підданцем вашого батька вісімдесят років.

 

Глостер

Іди собі, мій приятелю добрий,

Мені ти не поможеш, а на себе

Біду накличеш.

 

Дід

Невидющі ж ви,

Мій пане, і не знайдете дороги.

 

Глостер

Нема дороги в мене. Що ті очі?

І зрячим бувши, спотикався я.

Нас горе вчить, і мука нас лікує.

Ох, мій Едгаре, сину мій єдиний,

Невинна жертво батьківського гніву!

Коли б тебе руками я діткнувсь,

Я б показав тепер, що я видющий.

 

Дід

Гей, хто тут?

 

Едгар

(убік)

О боги! Хто в світі скаже:

«Нещасний я!» Нещастя меж не має!

 

Дід

Це Бідний Том, причинний!

 

Едгар

(убік)

Гірш бува!

Тому ще не найтяжче, хто про себе

Сказать не може: «Я на всій землі

Найбільший страдник».

 

Дід

Ти куди, нещасний?

 

Глостер

Хто він? Жебрак?

 

Дід

Жебрак і божевільний.

 

Глостер

Ще має крихту розуму, хто вміє

Просити хліба. Цеї ночі, в бурю,

Такого бідаря я стрів, що здумав:

«Людина - черв». І пригадався син,

Та ще на нього зле тоді я мислив.

Тепер я знаю правду. Для богів

Те саме ми, що мухи для хлоп’ят:

Вони нас для розваги убивають.

 

Едгар

(убік)

Що діяти? Як боляче вдавати

Перед нещасним дурня, всім гидкого!

(До Глостера)

Хай небеса благословлять тебе,

Хазяїне!

 

Глостер

Це голий той бідак?

 

Дід

Так, пане.

 

Глостер

То іди ж собі, на бога.

Як ти до мене ще зберіг любов,

То принеси одежину якусь

Для голої істоти оцієї,

Що виведе мене на Дуврський шлях.

 

Дід

Ох, пане, це ж безумець!

 

Глостер

Час настав,

Що скрізь безумці водять невидющих.

Іди ж, прошу, чини собі як хочеш,

А тільки йди.

 

Дід

Йому я принесу

Свою найкращу одіж, бідоласі,

І хай буде́, що бу́де.

(Виходить)

 

Глостер

Гей, а йди-но

Сюди, голяче!

 

Едгар

Бідний Том ізмерз.

(Убік)

Як тяжко, як болюче прикидатись!

 

Глостер

Іди ж, іди!

 

Едгар

(убік)

А прикидатись треба.

(До Глостера)

Благословення боже на твої

Криваві очі!

 

Глостер

Знаєш ти дорогу

До Дувра?

 

Едгар

І доріжки, і стежки. У Бідного Тома відібрано розум. Хай небо береже тебе, сину чесної людини, від лукавого. В Бідному Томові оселились відразу п’ять злих духів: дух розпусти - Обідікат, Хобідіденс - князь німоти, Маху - князь над злодіями, Модо - велитель душогубів і, Флібертіджібет - дух, що примушує орудувати косою та помелом,- він божеволить наймичок. Хай боги бережуть тебе, пане.

 

Глостер

Візьми собі цей гаманець, бідахо,

Прибитий небом. У нещасті я,

І з цього ти для себе щастя маєш.

О небеса, і завжди так чиніть!

Хай багатій, що плаває в розкошах,

Сліпий до злиднів та нестатків людських,

Роздасть убогим надлишки свої!

Тоді не буде бідних і багатих,

Всі будуть рівні. Знаєш ти дорогу

До Дувра?

 

Едгар

Знаю, пане.

 

Глостер

Там бескет

Високий є, що загляда лякливо

В морську безодню. Тільки заведи

Мене на край бескету, я віддам

Усе тобі, що маю найдорожче,

І відпущу. Мене водити більше

Не треба буде.

 

Едгар

Дай же, пане, руку;

Том-бідолаха заведе тебе.

 

Виходять.

 

СЦЕНА 2

 

 

Перед замком герцога Олбенійського.

Входять Гонерілья та Едмунд. Їм назустріч - Освальд.

 

Гонерілья

(до Едмунда)

Прошу вас до господи. Дивне диво,

Що муж мій тихий вам не йде назустріч.

(До Освальда)

Ну, де ж хазяїн?

 

Освальд

Він у замку, пані,-

Та як же чудно він перемінився!

Йому сказав я про ворожий наступ -

Він усміхнувся. Я сказав йому,

Що їдете сюди ви,- він промовив:

«На лихо!» Я його оповістив

Про Глостерову зраду і про те,

Як син його молодший прислужився,-

Мене назвав він: бовдур і брехун.

Сумним вістям він радий, із веселих

Тривожиться.