Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

- Не так сильно! - крикнув, усміхнувшись, Дік Сенд.- Так ви звалите щоглу!

- Таж я тільки трішечки потяг! - винувато відповів Геркулес.

- Ну гаразд, тоді тільки вдавайте, що тягнете, цього досить! Так... потравіть ще... Іще! Тепер швартуйте... тобто в’яжіть! Отак! Добре! А тепер потягніть гуртом з того боку!

І всі вітрила фок-щогли, що їх браси було послаблено з бакборту, звільна повернулись. Вітер наповнив їх, і «Пілігрим» швидко рушив з місця.

Потім Дік наказав послабити шкоти клівера. Далі зібрав негрів на кормі.

- Маневр виконано, друзі мої, і виконано добре! - похвалив він.- А зараз займімося грот-щоглою. Тільки глядіть, Геркулесе, нічого не рвіть!

- Постараюсь,- відповів велет, який тепер орудував канатами надто обережно.

Другий маневр удався легше. Послабили шкот, і могутній скісний грот швидко наповнився вітром, відчутно посиливши дію передніх вітрил.

Потім над скісним гротом підняли топсель, а що його просто взяли на гітови, 54 то досить було опустити й пришвартувати снасті. Але Геркулес зі своїм приятелем Актеоном - не кажучи вже про малого Джека, котрий теж допомагав їм,- так постарались, що порвався гордень.

Усі троє попадали навзнак, але, на щастя, не забилися. Джек аж нестямився від захвату.

- То пусте! - закричав молодий капітан.- Зв’яжіть кінці й тягніть далі, тільки легше!

Дік Сенд командував усіма цими маневрами, жодного разу не відійшовши від стерна. «Пілігрим» швидко йшов курсом на схід, і тепер доводилось тільки утримувати його на цьому курсі. Нічого не було легшого за це, бо вітер віяв помірний і судно не відхилялося від курсу.

- Чудово, друзі мої! - сказав Дік Сенд.- З вас будуть гарні моряки ще перш, ніж ми допливемо до порту.

- Постараємось робити все якнайкраще, капітане Сенд,- відповів старий Том.

Місіс Уелдон також похвалила цих славних людей. Навіть малий Джек дістав похвалу - адже він теж гарно попрацював.

- Містере Джек,- мовив усміхаючись Геркулес,- мені здається - то ви перервали гордень. Яка у вас дужа рука! Що б ми тільки без вас робили!

Малий Джек почервонів, запишавшись, і міцно потис руку своєму другові Геркулесу.

Однак «Пілігрим» поки що йшов не під усіма вітрилами. Йому ще бракувало вітрил горішнього ярусу, які при ході в бакштаг - аж ніяк не дрібниця. Брамсель, бом-брамсель і стакселі значно збільшують швидкість корабля, тож Дік Сенд вирішив підняти й ці вітрила.

Цей маневр мав бути важчим од попередніх, і то не через вітрила горішнього ярусу, якими легко орудувати просто з палуби, а через прямі вітрила фок-щогли. Щоб підняти ці вітрила, треба здертися на реї. Це небезпечно, і Дік Сенд, не бажаючи піддавати ризикові нікого зі своєї недосвідченої команди, сам узявся за це діло.

Отож він покликав Тома, поставив його за стерно й показав йому, як вести судно. Потім, поставивши Геркулеса, Бета, Актеона й Остіна біля горденів бом-брамселя і брамселя, поліз на щоглу. Лазити по вантах фок-щогли та марса на реї було юнакові заіграшки. Він умить здерся по пертах 55 брам-реї й розв’язав вузли шкотів, що стягували брамсель.

Далі переліз на бом-брам-рею 56 і там теж вивільнив вітрило.

Упоравшись з цією справою, Дік ковзнув по одному з фордунів 57 штирборту вниз на палубу.

Тут, за його настановами, матроси розтягли обидва вітрила, тобто підтягли їх за нижні кути до ноків 58 й закріпили реї блоками. Врешті підняли стакселі між грот-щоглою і фок-щоглою й на цьому впоралися з вітрилами.

Цього разу Геркулес нічого не порвав.

Тепер «Пілігрим» ішов майже під усіма вітрилами. Безперечно, Дік Сенд підняв би на додачу ще й ліселі, 59 однак їх було важко ставити, а ще важче опускати, коли б схопився шквал. Тож молодий капітан вирішив обмежитися вже піднятими вітрилами.

Тома звільнили від стерна, і Дік Сенд знову став на своє місце.

А вітер чимдалі дужчав. Злегка накренившись на правий борт, «Пілігрим» неквапливо линув по воді, залишаючи за кормою плоский кільватер, 60 що свідчив про високі, морехідні якості судна.

- Ось ми і йдемо належним курсом, місіс Уелдон,- сказав Дік Сенд.- Тільки б утримався якомога довше супутний вітер!

Місіс Уелдон потисла руку юнакові. А потім, відчувши велику втому, викликану хвилюваннями останніх годин, пішла до себе в каюту й, упавши на койку, поринула у важку напівдрімоту.

Нова команда шхуни-брига залишилася на палубі, несучи вахту на носі. Негри були готові виконати перший-ліпший наказ Діка Сенда, тобто переставити вітрила. Та ні сила, ні напрямок вітру не змінювались, тож роботи не було ніякої.

А що ж поробляв увесь цей час кузен Бенедікт?

Кузен Бенедікт вивчав крізь лупу комаху, яку врешті знайшов на борту «Пілігрима». То був представник простих прямокрилих, чия голова майже ховалася під передньогруддям, довговуса комаха з плоскими м’якими надкриллями, які перетворилися в передні крила, досить довгими задніми крильми й закругленим черевцем. Належала вона до родини тарганових, до виду американських тарганів.

Цю дорогоцінну знахідку кузен Бенедікт здобув у камбузі, і саме тієї миті, коли корабельний кок намірився безжально розчавити ногою таргана. Кузен Бенедікт напався на Негору, однак той з холодною байдужістю пустив його гнівні слова повз вуха.

Та чи знав кузен Бенедікт про зміни, що відбулися на борту, відтоді як капітан Халл і його команда вирушили на злощасне полювання за смугачем? Безперечно, знав. До того ж, він стояв на палубі, коли «Пілігрим» підійшов до місця катастрофи, де на хвилях погойдувались рештки розбитої шлюпки. Команда шхуни-брига загинула в нього на очах.

Сказати, що ще лихо не завдало кузенові Бенедікту болю, означало б звинуватити його в жорстокості. Звісно, він, як і всі, шкодував за нещасливими мисливцями. Він також брав близько до серця становище, в якому опинилась його кузина. Саме тоді він підійшов до місіс Уелдон і потис їй руку, ніби кажучи: «Не бійтеся! Я тут!»

Потім він пішов до своєї каюти, безперечно, щоб обміркувати наслідки цієї трагічної події й визначити енергійні заходи, що їх належало вжити далі.