Читати книжки он-лайн » Класика 📜🎩🎭 » Довбуш, Федькович Юрій

Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

115
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 27
Перейти на сторінку:
style="">ДОВБУШ,

АБО ГРОМОВИЙ ТОПІР І ЗНАХАРСЬКИЙ ХРЕСТ

 

Це третя (а враховуючи німецький варіант - четверта) й остання редакція драми про Олексу Довбуша. Публікуючи її у Писаннях, О. Колесса послуговувався двома автографами - чорновим (А) і чистовим (Б). Обидва вони зберігаються в ІЛ, ф. 58, № 79(А) і № 80(Б).

Пишучи баладу про Довбуша, поет, звичайно, міг вдовольнитися лише фольклорним матеріалом; для драми цього було замало. Так, у 1863-1864 рр. Федькович звертався за деякими історичними відомостями до Д. Танячкевича. «Мені затративсь, братику,- бідкався,- той лист, де ти мені про те писав, як-то в ляхів військо карали. Напиши мені ще раз, братику: як карали у лядському війську простого жовняра за убійство, а як за дезертирку,- геть усе-усе мені напиши, коли ласка твоя: і як його вели на затрату, і як му смерть читали, і як го тратили, і коли го ховали і як. Мені треба конечне оце мати, бо не можу без цього «Довбуша» зачинати. А найдужче мені треба той формуляр, як му смерть читали (в року 1740 або 1730). Доки драму напишу - а я вже написав життя Довбуша і співанку Довбушеву в нутах,- ще мені треба напереді образця Довбушевого в гуцульськім лудиню. Скоро бих роздобув такий образець - зараз бих тобі все післав, а ти дав десь видрукувать гарно та красно - у Відні або де: отож би була утіха для простого народа! Я знаю, що в кождім дому би був «Довбуш» (Писання, т. 4,с. 103-104).

Першу редакцію драми Ю. Федькович, однак, не закінчив. «Довбуша» я зачав - і серед третього акту, на космацькім празнику, покинув. Най собі три роки храмує, здоров»,- писав Ю. Федькович О. Партицькому у травні 1868 р. Два акти цієї редакції були опубліковані в журналі «Правда», 1869, № 13-16, 19-24, 26-35. Під назвою «Довбуш» зазначалося: «Дивоглядія в п’ятьох зводах». Автограф першої редакції не зберігся.

Далі Ю. Федькович створює драму про Довбуша німецькою мовою. Друга українська редакція драми розцінювалася автором як переклад німецького варіанта. «Як тільки відошлю німецький манускрипт до печатні, так зараз берусь єго на руське переводити - і, думаю, до кінця юлія готовий бути»,- повідомляє Ю. Федькович О. Партицького в липні 1875 р.

Очевидно, в 1875 р. друга редакція була готова, хоч «Переднє слово» до неї в автографі датоване першою половиною 1876 р. (ІЛ, ф. 58, № 78).

Робилися спроби видати німецький варіант драми про Довбуша у Відні, Штутгарті, проте нічого з того не вийшло.

Українська ж редакція - це таки переробка, а не автопереклад з німецької - побачила світ окремим виданням у Львові в 1876 р. Майже одночасно вона з’явилася в альманасі Данила Млаки «Руська хата» (1877, с. 101-179). З кінця 1876 р. і майже до початку 80-х років ця редакція виставлялася на сцені, хоча дуже рідко. Збереглися деякі відгуки про ці вистави. Один із співробітників львівського театру товариства «Руська бесіда» М. Душинський (Коралевич) писав до ІО. Федьковича у червні 1877 р.: «Тепер щодо представлювання «Довбуша» - то, як Вам, може, буде відомо, якого крику наробили поліція львівська та намісництво - яко вища власть! Перша не хотіла зовсім позволити представляти «Довбуша»; намісництво, нарешті, позволило - з тов клявзулов, щоби роль «єзуїта», котрого з такою прецизою схарактеризували Ви, перемінити на «секретаря»: очевидно, ціле діло тратить на тім - так се діло оперлось аж о міністерство - не знати ще, який там засуд западе! Бо хотя й ми граєм єго так, що всякий дорозуміється, що се єсть єзуїт, но все ж таки не то. Також викреслила цензура всі місця, односячі ся до єзуїтів. І ми так граєм. З нашої сторони ми нічого не зміняєм, кромі що як де місцями ударяє слово «лях, лядський» та пугає ляхів, то зміняєм єго на «пан, панський». Потому деякі маленькі скорочення пороблено в монологах - розуміється, без ущербку і розірвання цілості» (Писання, т. 4, с. 281-282). Звідси зрозуміло, чому у третій українській редакції драми Ю. Федькович у списку дійових осіб замінив «єзуїта яко двірського капелана» «секретарем воєводи». Крім назви «Довбуш», драма цього разу отримала додаткову - «Громовий топір і знахарський хрест». Ця третя редакція здійснена у 80-х роках. Вона, за спостереженням М. С. Возняка, найбільше подібна до німецького варіанта драми (ЛБ, ф. М. С. Возняка, № 118, арк. 167).

«Довбуш» Ю. Федьковича у третій редакції мало жив на сцені в 1888 р. У чистовому автографі (Б) цієї редакції у реєстрі дійових осіб рукою І. Біберовича або І. Гриневецького (тодішні керівники театру товариства «Руська бесіда») вказані прізвища акторів, зайнятих у виставі: воєвода руський - Стечинський, княгиня гуцульська - Вишневська, секретар воєводи - Плошевський, Олекса Довбуш - Біберович, Іван Довбуш - Клішевський, Джимір - Гулевич, Лагадин - Янович, Морган - Підвисоцький, Чора - Біберовичева.

Драма «Довбуш» не дуже придатна для сцени. Оскільки твір зіграли невдало, то й посилилася критика на адресу драматурга. І. Франко, який у 1887 р. називав другу редакцію «цікавою з багатьох поглядів драмою», після вистави, тобто вже наступного року, висловився інакше: «Вчора ми бачили,- писав він у рецензії,- трагедію Осипа Федьковича «Довбуш». Десять років тому ми були на першій виставі цієї п’єси, яку автор кілька разів переробляв, але завжди з однаковими наслідками. Переробки стосувалися окремих сцен і подробиць (наприклад, із давнього єзуїта-інтригана він зробив секретаря-інтригана, що перебуває під впливом єзуїтів), а не основного розуміння історії і людської натури, втіленого в цій п’єсі. Хто знає повісті і вірші Федьковича, які звичайно відзначаються простотою і природністю задуму та виконання, тому важко повірити, що «Довбуш» міг бути твором того самого автора» (Франко І. Зібр. творів. У 50-ти т. К., 1980, т. 27, с. 230).

Рецензент вистави, В. Коцовський, критикував насамперед акторів. «Що варта,- наголошував він,- гарна, сильна, ритмована, а почасти й римована мова Федьковича, коли хибні акценти і розірване виголошення зовсім затемнили всю красу сеї мови! Несвідомий і не здогадав би ся, що Федькович написав свою драму білим стихом... Друга хиба - непорадність і неприготованість в многих ансамблях (гуртових сценах)... Зазначую ті хиби з притиском для того, що много на них втратив автор. І помимо тих хиб зробили деякі сцени «Довбуша» велике, замітне вражіння на слухаючих» («Зоря», 1888, № 20, с. 341).

На жаль, автора драми вже не було

1 ... 20 21 22 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довбуш, Федькович Юрій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Довбуш, Федькович Юрій"