Читати книгу - "Поезії, Леся Українка"

style="">Сам той Ох на корх заввишки,

а на сажень борода,

знає край і вдовж і вширшки,

і кому яка біда.

 

Чи хто правий, чи неправий,

чи хто прийде сам, чи вдвох,-

всіх приймає пан ласкавий,

тільки треба мовить: «Ох!»

 

На зеленому горбочку

спершу він людей приймав,

потім сів у холодочку,

звідти голос подавав.

 

А як з ранку та й до ранку

стали люди обридать,

Ох зробив собі землянку,

Оха більше не видать.

 

Але хто те місце знає,

де трухлявий пень і мох,

той приходить і волає

або й тихо каже:«Ох!»

 

Хоч би навіть ненароком

теє «ох!» промовив ти,

знай, що вилізе те боком,-

воріття вже не знайти!

 

Бо затягне з головою

трясовиця мохова

і з душею, ще живою,

під землею похова.

 

Під землею ж там - палати,

де вельможний Ох сидить,

гарні, пишнії кімнати,

срібло-злото скрізь ряхтить;

 

дорогії самоцвіти,

наче зорі, миготять,

скрізь заморські дивні квіти,

по клітках пташки сидять;

 

золотії грають рибки

в кришталевих скриньочках;

і ведмеді ходять дибки

в рукавичках, жупанках.

 

Враз тебе там обморочать

блиск і пахощі міцні,

попугаї заторочать

приказки якісь дивні.

 

І безглузді очі втупить

в тебе рибка, мов чига…

Тут ведмедів гурт обступить,

кожен лапу простяга,-

 

той бере тебе за руку,

той торкає за плече;

боронь боже ворухнутись! -

кров одразу потече.

 

Бо крізь білі рукавички

враз проб’ються пазурі

гачкуваті, мов гаплички,-

так і вп’ються, мов щурі.

 

Тож, коли вже раз попався,-

наче в пастку бідна миш,-

то сиди, мов прикувався,

не рушай, мовчи та диш!

 

Вийде Ох: «Вітай в гостині!

Чи волієш нам служить?

Чи волієш, може, нині

головою наложить?»

 

Скажеш: «Я служить не згоден»,-

зараз цок тебе в лобок,

якщо ти носить не годен

рукавички й жупанок.

 

Стань на службу - подарують

рукавички й жупанець,

привітають, пошанують,-

тільки ж там тобі й кінець!

 

Вічно будеш пробувати

у підземному дворі,

більш тобі вже не видати

ані сонця, ні зорі.

 

Де торкнешся - всюди брами,

під замком та під ключем…

Десь далеко хтось часами

озивається плачем.

 

Спів на плач відповідає,

плач на спів, так без кінця…

Кажуть, бранка там ридає,

жде юнака-молодця;

 

коло неї там Жар-птиця

співом душу потіша,

та сумна міцна темниця,

смутна в дівчини душа.

 

Якби хтів їй волю дати

хто з хоробрих юнаків,

мусить перше розрубати

сімдесят ще й сім замків…

 

Вже вам казка обридає?

Що ж! хто має кладенець,

хай замки ті розрубає,-

буде казочці кінець!

 

ВЕСЕЛИЙ ПАН

 

 

Далебі не стане мочі,-

подуріли мужики!

Лізуть в очі поторочі,

пащекують про страйки́…

Чи дадуть мені ті хами хоч годину чисту?

Гей, підіте приведіте музику троїсту!

 

Кажуть, голод в їх почався,-

якщо правда, дуже жаль.

Я б зібрався, розпитався,

але ж нині маю баль…

Що? прийшли оті голодні? - Добре, почекайте!

Гей, цимбали! швидко, шпарко враз, музики, грайте.

 

Що там? бунт?.. не бійся, Валю,-

зараз будуть козаки…

Прошу в залю всіх до балю…

Гей, шампана, двораки!

О, вже там дають їм хльосту… що за дикі крики?!

Гей, цимбали! швидше! шпарче! голосніш, музики!!!

 

ПРАКТИЧНИЙ ПАН

 

 

Я не боюсь бунтівників,

у мене з ними згода,

я не покличу козаків,

мені то невигода.

 

Як прийде збіжжя розбирать

із хуторів голота,

я вийду сам її стрічать

і розчиню ворота.

 

Беріть, везіть хоч на возах,

я й сам ще навантажу,

я лиш на власних терезах

мішечок кожний зважу.

 

Що ж, се товар якраз про вас,

шановні «продуценти»!

Я певен, ви мені в свій час

заплатите проценти.

 

Сам грошей править не піду -

Я ж не лихвар-жидюга!

Вже я собі таких знайду,

Що зроблять се для друга.

 

ПАН ПОЛІТИК

 

 

Ба, що робить? скінчився вік лицарства,

Доводиться не списом, а пером

Боротися з Грицьком, Стецьком, Петром…

Пишу «доклад» «Про кризис господарства»!

 

Я знаю сам, що я не Ціцерон, 43

А все ж таки, коли я добре схочу,

То хоч кого словами обморочу…

Скажу промову в «партії ворон»! 44

 

Тепер всяк хам показує натуру,

А нам мовчать? Се був би чистий страм!

Та я готов піддержать сім програм!..

Я становлю свою кандидатуру!

 

ПАН НАРОДОВЕЦЬ

 

 

Ось послухайте, Іванцю,

я ж добра вам жичу,

я надумав видавати

часопись мужичу…

 

Нащо вам здалася тая

мудра політи́ка,

тільки часу марнування -

сварка, біяти́ка.

 

Хай пани ідуть до Думи

голову сушити!

Я вам справи господарські

поможу рішити.

 

Я навчу вас, як гноїти

землю для пшениці.

Кажете, землі немає?

То пусте, дрібниці!

 

Розкажу вам, як де в світі

сіно косять люде…

В вас немає сіножаті?

Ет, якось-то буде!

 

Розкажу вам, як худобу

треба випасати…

Вам не