Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

а старий усе кликав мене на вольну, далi i захрiп; там так здорово хропе, що аж хата труситься. А я полiз на полицю, та й намацав горiхи, та й трощу їх. Анумо, Уляно, цятатись! А кажи: чи цiт, чи лишка? От у жменi держу.

Уляна. Та пiди собi геть! Цiт, — тiльки вiдчепись.

Стецько (считает орехи). Так, вiдгадала. Оце один, два їх, п’ять, десять, три, усi!

Олексий (ударив его по руке, выбивает орехи). А ти, бачу, i лiчити не вмiєш? Оттакий козак!

Стецько (оглянувшись и тут только увидев его). А ти чого тут, пробишака? Чого ти з моєю дiвчиною стоїш? Чого дивишся на неї, та ще, може, i говориш з нею? Гляди, щоб я не дав тобi щипки! Геть вiдсiля, кажу, тобi! (Олексий подходит к нему, а он пятится от него.)Цур тобi! Не заньмай мене, я тобi кажу! А то побачиш, що я тобi зроблю.

Олексий (все подступая к нему). Ану, ну! Що ти менi зробиш?

Стецько (отступая). Що зроблю? Ось побач; ось тiльки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробi! Ще дужче, чим тогдi.

Олексий. Цур дурня, та масла грудка! Чуєш, я тобi кажу: не в’яжись до людей, то й я тебе не заньматиму.

Стецько. А до яких же я людей в’яжусь? А казки, кажи!

Олексий. Чого ти в’яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.

Стецько (подобрав орехи, продолжает их грызть). Дарма.

Олексий. Вона каже: лучче їй з мосту та у воду.

Стецько. Дарма.

Олексий. Вона каже, що за тобою буде пропаща.

Стецько. Дарма.

Олексий Вона каже: лучче їй свiт за очима пiти, чим за тебе.

Стецько. Дарма.

Олексий. Вона каже: цур тобi, пек тобi, осина тобi, дурний, божевiльний, навiжений, католиче, бузовiре…

Стецько. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти менi що хоч кажи, а я тобi усе казатиму: дарма, затим що дарма. Хоч вона i не хоче, хоч вона плакатиме i вбиватиметься, хоч здохне, то менi дарма, аби б тiльки пiшла за мене.

Олексий. Що ти будеш з таким дурнем робити! Вiн усе своє товче. Ну, ще ласкою попрошу тебе: Павлович, Степанку, голубчику! Вiдкинься вiд Уляни, не заїдай їй вiку, дай їй ще на свiтi пожити з ким другим, а не з тобою! Не бери її, я тобi спасибi скажу!

Стецько. Так i я ж тобi, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що ж будеш робити з моїм батьком? Оженись, каже, дурню, таки оженись; та вже аж обрид менi з сим оженiнням; так оце тiльки затим я i женитися хочу.

Олексий. Та шукай собi другої дiвчини; се вже не твоя i не хоче за тебе.

Стецько. Та де їх у урагової матерi знайдеш? Вже я раз ходив з старостами; ходили по усьому за-Харкову i усю Заїкiвку i Москалiвку виходили; де хоч поганенька дiвка була, усюди заходили, так нi одна не iде, як затялись.

Уляна. Чом же вони за такого парубка та не iдуть?

Стецько. Без сорома казка: кажуть, що дурний. «Дурний, цур йому»! — ось як кажуть. Се вже урагова мода стала, що усе за розумних хотять. Вiд сього i люди на свiтi переведуться. За дурних не iдуть, а розумних нiгде узяти, от усi люди i повиздихають, а нових людей — тпррру! — нiгде буде взяти!

Уляна. Та й я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, i тобi у вiчi кажу.

Стецько (молча смотрел на нее быстро и долго, потом вдруг вскрикивает). Тю на твою голову! Ти тiльки сама кажеш; а мати каже, що я не зовсiм би то i дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там i дiвка каже, батько каже, i мати каже, брати кажуть, сестри кажуть, що буцiм я дурний, так вже нiгде дiтись!

Олексий. Оттак казали за-харкiвцi, а як прийдеш свататись на Гончарiвку, то й за-лопанцi те ж скажуть.

Стецько. Матерi трясця за-харкiвцям i за-лопанцям, коли так скажуть. А купцi так не те кажуть.

Олексий. Хiба ж тебе i купцi знають? Як же ти до них попав?

Стецько. Ось бач як. Послав раз батько, — та й близенький свiт! — аж за Нетечу, а я й не потрапив, та й блукаю по вулицям, та розглядаю. А тут шусть на мене конi! Машталiр як урiже мене у се плече кнутом, як гикне: падi! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки: вiдсiля конi, вiдтiля пани, так я шморг у лавку, та й дивлюсь, що там робитця. А там купцi, та так обдурюють панiв, що на! (Смеется.)

Олексий. Чим же вони обдурюють?

Стецько. Еге! ось як. Увiйде панi у лавку, уся така цвяхована, як мак у полi. Бриль на нiй… тiльки що ув огород горобцiв полохати, та шовкове рядно нап’ято, а скрiзь так i свiтиться… (Смеется.)Вже я, братику, надивився!.. От купець i подасть шовкової ганчiрки шматок або хусточку дiряву, що менi i на онучi її не треба, та i лупить грошики, скiльки видно. А вона i хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь собi, та думаю собi: купила добро, що i на пiдтичку не годиться. Аж ось мене купець i здрiв та i каже: чаво тебе, маладець, нада? А я кажу: я не молодець, а Стецько. Тут, знаїш, скинулись по слову та i стали приятелi. Далi зiбралось їх чимало: i старi, i молодi, i лисi, i пiдслiпуватi, i усякої мастi. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далi заставили танцювати; як же я їм учистив гопака, так аж полягали регочучись. А далi i надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов…

Олексий. Годi ж, Стецю; тебе i до вечора не переслухаєш. Тепер кажу тобi: просив тебе ласкою; не вiдкидаєшся? Так слухай же: от нас двоє i Уляна третя; тiльки побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай, що тiльки тобi i на свiтi жити!

Стецько. Лиха матерi! А я з хусткою та залiзу аж у солому. Трясця там знайдеш!

Олексий. I там знайду та й задушу…

Стецько. Ось тiльки задуши, а я батьковi скажу…

Явление пятое

Те же и Прокип без шапки, крадется чрез театр.

Уляна. А куди то, тату, мандруєте? Вернiтесь лишень! (Ведет его назад.)Єй же то Богу,