Читати книгу - "Єретики Дюни"

гхоли. Вона була в активній опозиції, як його й перестерігала Тараза. Шванг’ю — ворог, а Таразині накази були недвозначними.

— Ти захищатимеш це дитя від будь-якої загрози.

***

Минуло десять тисячоліть, відколи Лето ІІ розпочав свою метаморфозу з людини на піщаного черва Ракіса, а історики досі сперечаються про його мотиви. Чи керувало ним прагнення довгого життя? Він прожив більш як десять нормальних його тривалостей у 300 стандартних років, але поміркуйте про ціну, яку заплатив. Була це спокуса влади? Його не без причини назвали Тираном, та що такого принесла йому влада, чого могла б прагнути людина? Чи він був змушений захистити людство від себе самого? Як відповідь на це, маємо лише його власні слова про Золотий Шлях, а я не можу сприймати записані ним журнали із Дар-ес-Балята як безсторонні джерела. Чи існували інші винагороди, які можна збагнути лише з погляду його досвіду? За браком кращих доказів, питання зостається дискусійним. Усе, що нам залишається, це твердження: «Він це зробив!» Безперечним є тільки фізичний факт.

Метаморфоза Лето ІІ,

Промова Гауса Андауда з нагоди 10 000-х роковин

Вафф зрозумів, що він знову в лашкарі. Цього разу ставка була дуже високою. Всечесна Матрона з Розсіяння зажадала його присутності. Повінда з повінд! Тлейлаксанські потомки з Розсіяння розповіли йому про цих страшних жінок усе, що могли.

— Куди страшніші за Превелебних Матерів Бене Ґессерит, — казали вони.

«І численніші», — нагадав собі Вафф.

Він не повністю довіряв і цим поворотцям, нащадкам тлейлаксу. Їхній акцент був дивним, манери ще дивнішими, а вір­ність ритуалам сумнівною. Як можна прийняти їх наново у Великий Кегл? Чи можливий обряд гуфрану, що очистив би їх після всіх цих століть? Годі вірити, що вони впродовж поколінь зберігали в таємниці секрети тлейлаксу.

Не були вже маліками-братами, а все ж були для тлейлаксу єдиним джерелом інформації про поворотців-Загублених. І які одкровення вони принесли! Одкровення, вкладені у гхол Дункана Айдаго, вартували ризику закалятися повіндським злом.

Місце зустрічі зі Всечесними Матронами було гіпотетично нейтральним — іксіанський не-корабель, що обертався на низькій орбіті довкола спільно вибраної гігантської газової планети в сонячній системі старої Імперії. Сам Пророк висмоктав рештки багатства з цієї системи, а досі там не зосталося нічого вартого уваги. Серед команди не-корабля були нові лицепляси під маскою іксіан, але Вафф досі покривався потом від думки про першу зустріч. Якщо ці Всечесні Матрони дійсно страшніші за бене-ґессеритських відьом, чи не викриють вони підміну іксіан лицеплясами?

Вибір місця зустрічі та всі узгодження викликали велику напругу в тлейлаксу. Чи це безпечно? Він заспокоював себе тим, що має приховану зброю, два таємні знаряддя, досі не бачені поза серцевинними планетами Тлейлакса. Ця зброя була результатом довгих і клопітких зусиль її творців-механіків: два мініатюрні дротикомети, сховані в рукавах. Вафф вправлявся з ними роками, аж доки підкидання рукавів та метання отруєних дротиків стали майже рефлекторними рухами.

Стіни кімнати зустрічей були, як належить, тоновані міддю, це свідчило про захист від іксіанських шпигунських пристроїв. Але які інструменти могли створити та розвинути люди з Розсіяння за межами іксіанської науки та іксіанського нагляду?

Вафф невпевненим кроком увійшов до кімнати. Всечесна Матрона вже там сиділа у шкіряному слінгокріслі.

— Називатимеш мене так, як називають усі інші, — привітала вона його. — Всечесна Матрона.

Він схилився у поклоні, як його попереджали:

— Всечесна Матроно.

У її голосі не було жодної ознаки прихованих сил. Низьке контральто, з підтонами, які свідчили про погорду до нього. Вона скидалася на підстаркувату атлетку чи акробатку: вповільнилася, відійшла від активної діяльності, але досі зберегла мускульний тонус і деякі зі своїх умінь. Шкіра обличчя нап’ялася довкола черепа, вилиці сильно випиналися. Коли говорила, тонкогубий рот нібито виражав зневагу, наче кожне слово було звернене до когось нікчемного, представника нижчої раси.

— Що ж, заходь і сідай! — наказала вона, махнувши в бік слінгокрісла навпроти себе.

Вафф почув шипіння, з яким за ним закрився шлюз. Він зостався з нею наодинці! Вона мала вдягнений снупер[10]. Вафф бачив провід, вставлений їй у ліве вухо. Його дротикомети були запечатані й «відмиті» від снупера, а тоді п’ять стандартних років витримані при температурі, близькій до абсолютного нуля, у радіаційній ванні. Чи цього достатньо?

Він обережно опустився у вказане крісло.

Очі Всечесної Матрони були закриті оранжевими контакт­ними лінзами, що надавало їм дикого вигляду. Та вона й уся лякала, усією своєю подобою. І це її вбрання! Червоне трико під темно-синьою пелериною. Поверхня пелерини оздоблена якимось перламутровим матеріалом, викладеним дивними арабесками та драконячими узорами. Сиділа на кріслі, наче на престолі, її пазуристі руки легко лежали на підлокітниках.

Вафф оббіг поглядом кімнату. Його люди ретельно оглянули це місце разом із іксіанськими працівниками техобслуговування та представниками Всечесних Матрон.

«Ми зробили все, що нам під силу», — подумав він і спробував розслабитися.

Всечесна Матрона розреготалася.

Вафф дивився на неї з якомога спокійнішим виразом.

— Зараз ти мене оцінюєш, — звинуватив її він. — Кажеш собі, що маєш проти мене величезні ресурси, витончені й могутні засоби, які діють за твоєю командою.

— Не вдавайся зі мною до такого тону. — Слова були негучними й рівними, але приховували в собі стільки отрути, що Вафф ледь не відсахнувся.

Вдивлявся у напружені, мов струни, м’язи ніг жінки й червону тканину трико, що обтягала її, наче друга шкіра.

Час зустрічі узгоджено так, щоб зібрати їх разом у години, які для обох сторін були серединою ранку, а їхні добові ритми підлаштовано. Але Вафф усе одно був не в гуморі й почувався незручно. А що, як розповіді його інформаторів були правдивими? Вона повинна мати тут зброю.

Жінка недобре йому посміхнулася.

— Ти намагаєшся мене залякати, — сказав Вафф.

— І мені це вдається.

Ваффа охопила злість. Постарався, щоб цього не було помітно з його голосу.

— Я прибув сюди на твоє запрошення.

— Сподіваюся, ти не прибув сюди, щоб вступити у протистояння, яке точно б програв, — відповіла вона.

— Я прибув, щоб установити між нами зв’язок, — промовив він. І замислився: «Що їм від нас потрібно? Безперечно, щось потрібно».

— Який зв’язок може бути між нами? — спитала вона. — Зводив би ти споруду на хисткій основі? Ха! Угоди можуть бути порушені, і таке часто ставалося.

— За яку ставку йде торг? — спитав він.

— Торг? Я не торгуюся. Мене цікавить той гхола, якого ви зробили для відьом. — Вона говорила рівним тоном, але від цієї фрази Ваффове серце забилося швидше.

В одному зі своїх гхолівських життів Вафф тренувався під наглядом ментата-відступника. Він не мав ментатських здібностей, а, крім того, міркування вимагало слів. Вони були змушені вбити ментата-повінду, але в цьому досвіді було кілька вартісних речей. На цю згадку Вафф дозволив собі скривитися, та оживив у пам’яті й дещо цінне.

Атакуй і поглинай дані, які творить атака!

— Ти нічого не пропонуєш натомість, — сказав він уголос.

—