Читати книгу - "Усі системи червоні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так, тепер я почувався трохи дурним. Я все ще обробляв його інформацію, коли він сказав: «Знаєте, на території, що контролюється Preservation, ботів вважають повноправними громадянами. Конструкти теж підпадають під цю категорію». Він сказав це іншим тоном, даючи мені підказку.
Якщо завгодно. Боти, які є «повноправними громадянами», все ще повинні мати призначеного опікуна — людину або імпа, зазвичай їхнього роботодавця; Я бачив це у стрічках новин. І розважальні серіали, де всі боти були щасливими слугами або таємно закохані у своїх опікунів. Якби вони показували, як боти тусуються, дивлячись розважальну стрічку протягом усього денного циклу, і ніхто не намагається змусити їх розповісти про свої почуття, я був би зацікавлений набагато більше.
«Але компанія знає, хто вона»
Ратті зітхнув. «Так, вони знають. Ви б не повірили, скільки ми повинні були заплатити, щоб гарантувати облігації за оцінювання. Ці корпоративні лунки — справжні грабіжники».
Це означало, що якби нам вдалося запустити маяк, компанія не забарилася би, і транспорт сюди прибув би швидко. Жоден хабар від EvilSurvey не міг це зупинити. Вони могли б навіть надіслати швидке розвідувальне судно, щоб перевірити проблему до прибуття транспорту. Зв'язок з політичним лідером був престижним, але виплата, яку компанія повинна буде здійснити, якби з нею щось трапилося, буде захмарною. Величезні виплати, приниження перед іншими облігаційними компаніями та у стрічках новин… Я відкинувся на місці і запечатав шолом, щоб подумати про це.
Ми не знали, хто така EvilSurvey, з ким ми маємо справу. Але я був впевнений, що вони теж зважали на цю обставину. Статус Менси був лише в інформаційному пакеті безпеки, що зберігався в системі SecSystem, до якої вони не повинні були мати доступу. Розслідування, якщо траплялося щось подібне, були дуже ретельними, оскільки компанія прагнутиме у всьому звинуватити їх, а бенефіціари — компанію. Жоден з них не буде довго обманюватись підступною установкою оновлення SecUnit.
Я не бачив, як ми можемо цим скористатися, не зараз. Мене це не тішило, і я був майже впевнений, що їм теж було зрозуміло, що компанія помститься їм, навіть якщо/коли розслідування визначить, що нас усіх вбили SecUnit.
* * *
Тож опівдні наступного дня я приготувався полетіти маленьким хоппером назад до середовища проживання, щоб забрати інформацію з безпілотників на межі зони досяжності. Я хотів летіти один, але оскільки мене ніхто ніколи не слухав, Менса, Пін-Лі та Ратті також забралися у хоппер.
Це кинуло мене у депресію. Вчора ввечері я пробував дивитися нові серіали, але навіть вони не могли відволікти мене; реальність була надто нав'язливою. Важко було не думати про те, що щось піде не так, що всі вони помруть, або що я розбиваюсь на шматки чи у мене вставляють інший командний модуль.
Гауратін підійшов до мене, коли я виконував передполітну перевірку, і сказав: «Я лечу з вами».
Це було все, що мені зараз потрібно. Я закінчив діагностику силових елементів. «Я думав, що ти лишився задоволений».
Це зайняло у нього якусь хвильку часу. «Тим, що я сказав минулої ночі, так».
«Я пам’ятаю кожне сказане мені слово». Це була брехня. Кому це потрібно? Більшість розмов я видаляю з постійної пам’яті.
Він промовчав. У каналі Менса сказала мені, що мені не потрібно брати його, якщо я цього не хочу, або якщо я вважаю, що це поставить під загрозу безпеку команди. Я розумів, що Гауратін знову випробовує мене, але якби щось пішло не так, і він був убитий, я б не заперечував так сильно, як проти когось з решти. Мені хотілося, щоб Менса, Ратті та Пін-Лі не летіли; я не хотів ризикувати ними. І під час довгої подорожі Ратті може спокуситися спробувати змусити мене розповісти про свої почуття.
Я сказав Менсі, що все в порядку, і ми приготувалися рушати.
* * *
Я зробив довгу дугу на захід, тому, якби EvilSurvey засікли нас, вони не змогли б екстраполювати місце нашого розташування з курсу хоппера. На той час, коли я почав підхід до місця проживання, світло вже згасало. Коли ми дісталися до цільової зони, було зовсім темно.
Люди не виспалися вчора ввечері через скупчення та велику ймовірність смерті. Менса, Ратті та Пін-Лі були надто втомлені, щоб багато говорити, і тепер спали. Гауратін сидів на місці другого пілота і за весь час не сказав ні слова.
Ми летіли в темному режимі, без світла, без зв'язку. Я був підключений до внутрішнього обмеженого каналу маленького хоппера, щоб мати дані сканування. Гауратін знав про це через свій імплант — я відчував його — але не використовував його, окрім як для відстеження, де ми знаходимось.
Коли нарешті він сказав: «У мене є питання», я здригнувся. Мовчання до цього моменту заколисало мене в хибне почуття безпеки.
Я не дивився на нього, хоча через стрічку знав, що він дивиться на мене. Я не закривав шолом; мені не хотілося ховатися від нього. Через деякий час я зрозумів, що він чекає мого дозволу. Це було щось дивно нове. Була спокуса ігнорувати його, але мені було цікаво, яким буде випробування цього разу. Що він не хотів, щоб інші почули? Я сказав: «Вперед».
Він сказав: «Вони покарали вас за смерть гірничодобувної команди?»
Це не було цілковитою несподіванкою. Я думаю, що всі вони хотіли запитати про це, але, можливо, він був єдиним достатньо абразивним. Або досить сміливим. Одна справа — питати бота-вбивцю зі справним командним модулем; але питати несправного бота-вбивцю — це зовсім інше.
Я сказав: «Не так, як ти думаєш. Не так, як карають людину. Вони вимикали мене на довгий час, а потім періодично повертали до мережі».
Він завагався. «Ви про це не знали?»
Так, це був би простий вихід, чи не так? «Органічні частини переважно сплять, але не завжди. Ви знаєте, що щось відбувається. Вони намагалися очистити мою пам’ять. Ми занадто дорогі, щоб нас руйнувати».
Він поглянув крізь скло кабіни. Ми летіли низько над
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі системи червоні», після закриття браузера.
