Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

6.

Прокинулась я від жахливого бажання чхнути. Поморщилася, відкрила очі, й зненацька погляд мій уп’явся в Тоні, який нависав наді мною. І було схоже на те, що цей мерзотник пасмом мого ж волосся лоскотав мені кінчик носа. Овва! То він, виявляється, в непоганому настрої?! Після такого вечора? Мабуть, не пам’ятає, що виробляв учора. Нічого, я попрацюю зараз з його амнезією і не візьму за це ані цента. Хоча, може, таки візьму — я заслуговую на компенсацію після того сорому, що пережила з ним. «Тоні Соретті — кращі оргазми в місті»! Та ні, леді, усе, що він вам гарантує — скандальне стидовисько.

— Ти схожа на пожовану панду, — ласкаво, та не без іронії, проспівав бос.

Якого… Оце так вбивчий початок дня!

Для нього.

Звісно схожа! Я ж няньчилася з ним, тому не потурбувалася про демакіяж. Тепер доведеться терти обличчя мочалкою, щоб до події Х повернути собі більш-менш пристойний вигляд.

— Своїм хвойдам ти такі ж компліменти відпускаєш? — отруйно-солодко поцікавилась я. Не дуже вже й зачепили мене його слова, та приємного в них було мало.

Соретті реготнув, перекотившись на бік. Він вже побував у душі, збадьорився й поголився — від нього збіса гарно пахло лосьйоном, — а ще змінив одяг. О так, порівняно з ним зараз я здавалась справжнім опудалом. Та інколи вранці так виглядають навіть найгламурніші кралі, з цим нічого не вдієш.

— Саме тому я втікаю раніше ніж вони прокинуться — щоб взагалі більше не розмовляти з ними. Тобі це добре відомо, кицю. Все моє безмежне кохання належить тільки тобі, Бессі.

Ні, ну якщо згадати, що панди — то зникаючий вид, мабуть, якось з натяжкою…

Та заговорити мені зуби йому не вдалося.

— Ага, а тобі — мій безперервний головний біль.

Бос, й далі посміхаючись як ситий котяра, всівся на краю ліжка. А я відкинулася на подушки. Відтепер ми були приблизно на одному рівні, це якщо не зважати на те, що учора я не налажала при гостях.

— Я так розумію, ввечері я трішки злетів з котушок, — запустивши пальці в волосся, визнав він. Та це майже вибачення! Це якщо перекласти його слова особливою мовою Тоні Соретті. Не італійською, а на діалекті самозакоханого вилупка, якому начхати на наслідки його вчинків.

— Трішки? Тобто буває й гірше?

Його мовчання — відповідь, ліпша за будь-які слова.

— Я не в захваті від твого виступу. І від того, як ти вчинив зі мною. Якби я знала, що тут буде Джаспер...

— Винен, — схилив голову бос. — Стратиш мене?

Ось так просто й стисло він визнав все, в чому я його звинуватила.

Тверезим Соретті набагато краще контролює свої емоції — прикидається безтурботним довбнем, який не відчував ані дрібки каяття.

— Ще б пак! Тільки спочатку отримаю чек!
— Тож я живий, доки не розрахуюсь з тобою, так? — прощупав бос.

— Якщо спробуєш затримати оплату, пізнаєш всю силу моєї люті, зрозумів? — пригрозила я, схрестивши руки на грудях. Ну, любчику, і на кого я схожа тепер? Все ще на панду? Чи, може, на рись, яка будь-якої миті відкусить твою порожню довбешку?

— Виявляється, в Небрасці мешкають страшні люди, — удавано жахнувся він. — Я хоча б не чіплявся до тебе?

— Взагалі-то...

— Справді? — вточнив бос, ніби його це вельми здивувало. А що тут такого? Раньше гоцати з покоївками він не цурався!

— Ні, це мені бляха наснилося.

— І як? Сподобався той сон? Що я там…

Закінчити Тоні не встиг — замість мого сердитого «не може» його примусила стулити пельку подушка, якою я зацідила по його самовдоволеній пиці. А ця пір’їста подружка — файне заспокійливе! Продається без рецепта. Ще й б’є без промаху завдяки моєму точному окоміру!

— А я тільки-но зрадів, що мій ніс дивом вцілів після тих залицянь, — надувся він.

Так, для мене це теж загадка, якщо згадати, як я гамселила його вчора.

— Між іншим, коли я бігла рятувати твою дупу, Джаспер мені погрожував. Сподіваюсь, ти пишаєшся собою, Тоні.

— І він усе ще живий? Ти була вчора не в настрої чи що?

— Я ж не ти, щоб зчинити істерику при всіх, — блискавично відбила я його претензії.

— Моя родина вважає мене розпещеною зарозумілою скотинякою, — розвів бос руками, — не хотілося їх розчаровувати. Хоч у чомусь виправдав очікування батька.

— Та й Петру ти також потішив, — констатувала я.

Можливо, якби він розповів мені раніше, якби був відвертіший… Та що б це змінило? Я не Супержінка, одним клацанням пальців не владнаю усі негаразди. Зате вчора без мого втручання усе могло б закінчитись набагато гірше. Так, не всі героїні носять плащі, деяких вдягають в «Прада».

— А ти ще нервувала, що ми припхались без подарунка.

Від його гіркої напівпосмішки будь-хто відчув би себе паскудно у цю хвилину.

— Тобі не здається, що вона осатаніла б сильніше, якби ти, навпаки, поводився пристойно? Був ввічливим й приязним? Ну, знаєш, передчування якогось злого наміру вибісить будь-кого. Ти раптово зробився злагідним братцем, невже не підозріло? О, вона б отетеріла й справді з’їхала з глузду, намагаючись розгадати, в чому тут підступ. Замість цього ти виставив себе на посміховисько й блазнював перед усіма.

— То це тому ти мені учора не дала! — вигукнув він. — Ти боїшся клоунів, так?

— Звісно, — кивнула я, підібгавши губи. — Це єдина причина, чому в нас вночі не було сексу.

Втямивши, що ця розмова навряд призведе до перевиховання та зцілення Соретті, я зітхнула й вибралася з постелі. Прийшов час панді перетворитися на звичайну дівчину з Омахи.

Та до ванної кімнати я так і не дійшла — затрималась біля комода, на котрому мене чекав сніданок: брускети, апельсиновий сік й кава. Порожній відучора шлунок миттєво нагадав мені, що потрібно вкинути щось їстівне до рота, щоб притамувати трохи кепський присмак зіпсованої вечірки, на якій я так нічим і не пригостилася, хоча офіціантів з наїдками було достатньо для чергового гастрономічного відкриття, яких у мене в житті до роботи на Тоні було не так вже й багато.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍