Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

Розділ 11

Захірд притупав разом з першими променями сонця. Саме притупав. Відлуння його кроків перебило навіть богатирське хропіння троля. Не дарма ж подейкують, що гномячим чоботям зносу немає. Хазяйновиті коротуни прибивають підошви такою кількістю цвяхів, що між капелюшками шкіри не видно. Важать такі чоботи відповідно, от і ходять гноми, як цілий табун.

— З'явився не загубився, — пробурчав Тінь. Колишній рейнджер пройшов війну від початку і до кінця, дивом вижив, от і не любив з того часу всіх нелюдів, незалежно від раси.

— І вам доброго ранку, — буркнув гном. — Боки ще не відлежали?

— Привіт, — втрутився я в розмову, щоб погасити можливу сварку. — А справді: чого так довго? Пішов по інструменти і зник на всю ніч? Кував ти їх чи що? Чи дружина не відпускала?

— Удівець я, — все ще трохи роздратовано, але вже не суплячи брови відповів Захірд. — А затримався, бо в старійшини був. По-перше, — не знаю, як у вас заведено, а у нас ніхто і нічого без схвалення старійшин, не робить. А по-друге, — дід, коли в Долині Смерті місто будували, був в одній із бригад підмайстром. От я й подумав, може, розкаже щось цікаве…

— Інша річ, — погодився я із важливістю пояснення. — І як? Розповів?

— Навіть краще… — гном сунув руку в торбинку й дістав з неї перев’язаний шворкою пергамент. — Ось що він дав мені.

Гном присів поруч зі мною, розгорнув сувій і притис краї камінням, щоб той не згортався.

На перший погляд якийсь план. З безліччю незрозумілих позначок. Більшість чорним кольором, інші синім, і кілька зелених.

— І що це таке?

— Карта міста... Яким воно було до виверження... Не знаю, поки, навіщо ви туди зібралися, але в будь-якому разі — докладний план нам не завадить.

— Це точно, — кивнув я, з цікавістю роздивляючись план мертвого міста. — Стане в нагоді. Але карту взяти справа хвилини. Не цілу ж ніч ти її випрошував.

— Ні… — хитнув головою Захірд. — Пів ночі пішло на спогади. Знаєш, мабуть, як люди похилого віку люблять про власну молодість поговорити? І якщо знаходять уважного слухача, то готові безугавно згадувати минуле.

— Це так, — підтримав гнома Тім. — У цьому старі скрізь один на одного схожі. Нам, коли було ліньки лекції конспектувати, то запитаємо магістра про щось із його минулого, — і все про науку можна було на весь день забути. Хочеш слухай, хочеш — спи…

— Стривай ти, — обсмикнув я мага. — Чи почав старіти сам? Говори, Захірде. Що цікавого старійшина розповів?

— Скажу. Тільки й ви спершу дайте відповідь. Про обладунок Творця знаєте?

Ми з Тінню перезирнулись і знизали плечима, а Тім кивнув головою.

— Чув. Серед іншого, магістр і цю легенду розповідав нам. Мовляв, був такий обладунок, створений чи не самим Творцем. І той, хто виявиться гідним його одягнути, буде захищений від будь-якої темної магії. Ну і решти по дрібниці ... Стане сильнішим, витривалішим ... Та тільки не бачив його ніхто з нині живущих. Тільки чутки й залишились.

Гном схвально покивав, потім тицьнув пальцем у план.

— Зелені цятки бачите?

— Ну?

— Це позначки місць, де заховані частини того самого обладунку. Шолом, лати, чоботи, рукавиці та пояс… Єдине, чого не знає ніхто… так це куди подівся меч. Старійшина казав, що навіть у ті роки, коли місто тільки будувалося, вже місцезнаходження меча було невідоме. Але погодьтеся, що навіть без меча — це потужний артефакт.

— Згоден... — кивнув я. — Дякую, Захірде. Тепер і я знаю, навіщо мене в Долину Смерті відправили духи. Обладунок Бога — це здорово. Навіть якщо не весь комплект, а тільки якась частина знайдеться, вже можна буде розібратися з магом, що під землею окопався. А меч… Ну що ж, обійдемося своєю зброєю. Мабуть, меч чи сокира гномячої роботи не гірші будуть.

— Навіть не сумнівайся, — гном зняв каміння, що притискало карту до землі, звернув і сунув собі в торбинку. — Ну, а тепер відвертість за відвертість.

— В сенсі? — не зрозумів я.

— Я розповів вам усе, що знаю, і хочу знати ваш секрет.

— Може, дорогою поговоримо? — Тінь вказав на сонце, яке вже повністю вибралося на небосхил.

— Не хвилюйтеся, — відмахнувся гном. — Якщо домовимося, я проведу вас до Долини Смерті найкоротшим шляхом. До завтрашнього вечора будемо на місці. Але, перш ніж приєднатися, я маю зрозуміти, чому ви такі впевнені в успіху?

— Пробач, Захірде, але я все ще не розумію тебе.

— Кинь, Владе, — посміхнувся гном. — Я ж ясно сказав, або я нікуди не йду, а карту повертаю старійшині, або ви розкажете свій секрет. Пхатися втрьох у місце, звідки не повернулися чотири пошукові групи… причому там були не безусі молодики, а досвідчені воїни та маги не з останніх… На божевільних ви не схожі. Значить, щось ховаєте у рукаві. Отже?

— А троль? — Тінь зробив ще одну спробу уникнути розмови.

— Згоден. З тролем шансів більше. Але незважаючи на всю його силу і товщину шкіри, я з десятком арбалетників беруся перетворити його спершу на їжака, а потім і на друшляк. Та й маг ваш… — гном кивнув Тіму, — яким би могутнім не був, не тягне на десяток тих, що не повернулися з Долини. Тому, питаю востаннє: що ви таке знаєте чи маєте в торбі, що впевнені в успіху справи?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍