Читати книгу - "Одержимий злом"

дорогу, звідки наближалося броньоване авто групи швидкого реагування. За ним — кінологи, далі — «швидка» з медичним персоналом, наданим для цієї акції. Стенберґ відкомандирував людей на позиції. Уве Гідле залишився біля автофургона. Вістінґ, Стіллер та Гаммер подалися на спостережний пункт, визначений Стенберґом. Залягли ниць на горбку, визираючи понад його краєм. Відстань до літнього будиночка з великим садом і білим парканом, де ховався Том Керр, не перевищувала сорока метрів. Вузька ґрунтова доріжка вела повз садибу вниз, до невеличкої човнової бухти.

Легкий вітерець доносив запах моря. Вістінґ глибоко втягнув ніздрями насичене сіллю повітря, обвів поглядом сіру морську гладінь з темними плямами там, де хмари заступали небо. Прибій заляпував шумовинням прибережні скелі.

То була розкішна заміська вілла з джакузі на одній з терас, окремою кухнею просто неба з піччю-грилем та столом на велику компанію. У саду стояв батут, а між гіллям старого дерева висів гамак. Кілька гілок трохи заступали будинок від сторонніх очей, але вхідні двері й частину стіни з бічними дверима, через які проникнув досередини Том Керр, було добре видно.

Броньований автомобіль під’їхав до садиби. Троє полісменів з важким озброєнням рухалися під його прикриттям. Троє інших з протилежного боку йшли, прикриваючись куленепробивними щитами, й зайняли позицію біля бічних дверей.

Адріан Стіллер вийняв відеокамеру, таку маленьку, що вільно поміщалася в кишені його куртки, — такими часто користуються представники екстремальних видів спорту. Він її увімкнув і встановив на пласкому постаменті флаґштока.

З зовнішніх динаміків мобільного центру почувся слабкий характерний писк. Владний голос назвав ім’я Тома Керра, оголосив, що садибу оточено озброєною поліцією, і наказав вийти з будинку. Голос з гучномовця громом відлунював від навколишніх скелястих пагорбів, але жодної реакції на нього не було.

Минуло півхвилини.

— Томе Керр! — удруге прогримів гучномовець.

Знову прозвучало попередження: якщо він не послухається наказу, поліція застосує сльозогінний газ.

Щось заскреготіло в рації. Стенберґ поцікавився, чи не видно активності за вікнами будинку. Різні спостережні пости дали негативну відповідь.

— Чи помічені електронні сигнали руху? — запитав він.

— Незначне пересування маркера всередині, — повідомив Уве Гідле.

До Керра звернулися утретє, попередивши, що за дві хвилини пустять газ.

Сіро-плямиста чайка підлетіла, широко розпростерши крила, двічі тріпнула ними й опустилася на гребінь даху.

Попередження про запуск сльозогінного газу повторили ще за хвилину, а потім ще раз, востаннє, за тридцять секунд до початку операції.

Чайка спурхнула з даху й полетіла далі.

У рації пролунав короткий наказ:

— Вогонь!

Почулися три приглушені постріли, за ними — дзвін розбитого скла. З трьох різних точок у вікна полетіли газові гранати.

Минуло п’ятнадцять секунд. Стіллер глянув на відеокамеру — вона працювала.

— Ніякого руху, — повідомив Гідле.

Стіллер неспокійно завовтузився. Минуло ще п’ятнадцять секунд. І ще три гранати влетіли у розбиті шибки. Полісмени за куленепробивними щитами вдягли протигази. За якусь коротку мить Вістінґ відчув, як вітер нагнав запаху хімікатів, від якого защипало в носі й запекли очі.

— Хтось не реагує на сльозогінний газ? — здивувався Гаммер.

Минуло майже п’ять хвилин. Нічого не відбувалося. З-перед будинку почулися вигуки, накази на штурм. Команда з шести осіб, скрадаючись, підійшла до дверей. Полісмени у важких куленепробивних жилетах мали автоматичну зброю, протигази на обличчях і шоломи з візирами. Один з них тримав у руках лом. Він загнав його в щілину між одвірком і замком, підважив і виламав двері. З порога метнули шокову гранату, а тоді в помешкання зайшли добре вишколені поліцейські.

Команди лунали вже зсередини. Поліцейські, які лежали у прикритті, підтягнулися до будинку, зайняли позиції під стіною, по боках вікон.

 — Щось воно дивно, — буркнув Гаммер. — Щось пішло не так.

Газ досі не розвіявся. Очі Вістінґа сльозилися. Він зморгнув з вій кілька сльозин, але не відривав погляду від садиби.

— Чисто, — почулося у рації.

Двоє полісменів вийшли з будинку, стягнули з облич протигази.

— Контроль об’єкта? — запитав Стенберґ.

— Негативний, — була відповідь. — Його там немає. Будинок порожній.

Вістінґ підвівся на ноги, обтрусив коліна та так і завмер. Стіллер навіть не вставав з гладкої каменюки, ніби потребував часу на усвідомлення того, що відбувалося. Його план луснув.

Розділ 25

У повітрі вчувалися виразні зміни. Воно стало гостріше й важче. Температура опустилася, з моря наповзла сіра імла. Липка й холодна.

Вістінґ збіг з горбика з флаґштоком до літнього будинку. Стіллер і Гаммер — за ним. Ще не цілком розвіяний вітром сльозогінний газ пощипував очі.

Уве Гідле під’їхав автомобілем з апаратурою стеження.

— Щось тут не стикується, — сказав він. — З будинку досі йдуть сигнали.

Стенберг дав наказ підлеглим, які займали позиції навколо вілли, не покидати своїх постів, натомість послав у дім нову групу, яка мала ще раз обшукати всі кімнати.

— Зазирніть у кожну шафу, під кожне ліжко, — звелів він.

Усі вікна й двері стояли розчинені, щоб швидше вивітрився газ. З’явився кінолог з вівчуром, але його попросили зачекати, доки закінчиться мануальний обшук. Пес нетерпляче метляв хвостом.

Гаммер сплюнув і вилаявся.

— Тебе обдурили! — глянув він на Стіллера. — Ще на самому початку, коли ти чіпляв йому маячки і думав, що він нічого не помітить. Його тут немає. Увесь час, доки ми чекали на початок штурму, він тікав щораз далі звідси.

Стіллер мовчав. Мовчки рушив до будинку, ввійшов досередини.

— План Керра виявився ліпшим за твій, — крикнув Гаммер йому навздогін, перш ніж обернутися до Гідле. — Ви проґавили смертельно небезпечного злочинця. Знову випустили його між людей.

Вістінґ підійшов ще кілька кроків до будинку й тераси перед входом.

— Здається, тут є льох, — озвався він, схиливши набік голову. — Щось типу технічного погреба.

Вістінґ обернувся до Стенберґа.

— Ви його оглядали?

Стенберґ перепитав підлеглих. Двоє кинулися навперебій відповідати, але Вістінґ одразу зрозумів, що в льох ніхто не спускався.

— Будинок стоїть на мурованому фундаменті, але погріб не має ні входу, ні ляди. Хтозна, чи внизу взагалі щось є, — пояснив Стенберґ.

Гаммер рушив навколо будинку.

— Люк мусить десь бути, так не буває, щоб не було, — бубонів він сам до себе. — Такі підвали закладали з люфтами для провітрювання. До того ж, треба мати доступ до труб водопостачання і каналізації.

Люк, частково схований під кущем троянди, яка вилася по стіні, знайшли зі східного боку. Кришка була помальована в такий самий сірий колір, як фундамент. Вогкий ґрунт у квітнику перед входом до погреба поріс бур’янами. Все вказувало на те, що погребом давно ніхто не користувався.

Гаммер, не чекаючи на підмогу, відкинув кришку носаком черевика. В обличчя вдарило сперте повітря, запах плісняви або гнилі. Підійшов