Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"

Розділ 17

  Коли Єва прокинулася вранці, то Денис ще спав вкрившись окремою ковдрою. Вона хотіла за мить зіскочити з ліжка та потім не стала поспішати і дозволила собі подивитися на нього. Вкотре переконалася, що це хлопець із привабливим зовнішнім виглядом. Красунчик та й годі. Єва усміхнулася сама до себе від такого висновку. А його атлетична статура, м’язи та злегка смуглява шкіра так і збуджує, викликає бажання опинитися в його обіймах. Єва відігнала ці думки, не вистачало ще б того щоб її почало до нього тягнути. А її то починає до нього тягнути. Тіло ніби відключилося від розуму. Фізичний потяг починає наростати.

  А ще Єва помітила за собою, що Денис не тільки зовні почав її приваблювати, а й його риси характеру. Хоча вона зовсім не забула як він її нагрубив у сквері, коли випадково налетів на неї і вона облила його кавою. Але відтоді ніяких грубих слів від нього більше не чула. Вміє стримуватися, але… не завжди. Єва підвелася з ліжка та накинула його халат на себе. Цей приємний аромат, його аромат ніби туманив розум, пробуджував фантазію та бажання. Те бажання, яке вона у собі подавлювала скільки років, те бажання від якого відгородилася, яке завмерло. Бажання близькості з чоловіком.

  Єва підійшла до стелажу і взяла до рук одну із машинок.

-У дитинстві дуже полюбляв збирати такі машинки і гратися ними,- почула раптом його голос і різко обернулася до нього.

  Денис продовжував лежати на ліжкові закинувши руки за голову і прижмурив погляд спостерігав за нею. За той, яка раніше не викликала у нього ніякої зацікавленості, яка навіть дратувала своєю манерою поведінки. А тепер ось зацікавила, викликала бурю емоцій на які він намагався не звертати уваги. Почав відчувати до неї повагу і бажанням дізнатися про неї більше. Яка ж вона насправді? Чому ні з ким не зустрічається і чому не прагне? Безумовно, вона з тих, яка може подобатися чоловікам. Хай вона і не в його смаку, але це не означає, що вона негарна і неприваблива. А чому це не в його смаку? А хіба які у його смаку? І тут Денис зрозумів, що його смак стосовно його вибору дівчат суперечить його внутрішнім переконанням. Хіба Яна не його смак? Хіба він не таких обирав до тепер? Таких. То навіщо зараз бунтує, упирається щоб не бути з Яною? Чи справді Яна так вже йому не подобається? Чи може він просто не хоче коритися своїй мамі, не хоче приймати те що нав’язують йому.

  Авжеж Марія Данилівна, добре знала, знову ж таки смаки свого сина і тому була переконана, що Яна саме та яка має подобатися Дену. А він, Денис категорично відмовлявся сприймати ту Яну серйозно. І навіть її форми не викликали у нього сексуального бажання до неї. Тож виходить, то не зовсім і не його був смак. Він і сам не знає який у нього справжній смак. Бо він раніше і не мав ніяким довгих відносин. Було багато дівчат, але він ніколи не кохав, ніколи нікому не зізнавався у коханні, бо не хотів, не відчував цієї потреби. Мав значення зовнішній вигляд, але тепер, завдяки Єві йому стало цікаво, що в душі, що в думках цієї дівчини. Вона перша хто викликав у нього ці запитання.

-Після сніданку  я відвезу тебе на роботу,- запропонував Денис їй.

-На сьогодні я взяла відгул, тому відвезеш мене додому,- відповіла вона поставивши машинку на поличку.

-Гаразд, дякую тобі ще раз за те, що лишилася,- Денис підвівся з ліжка,- я вийду з кімнати, щоб ти змогла одягнутися. Я ще вчора замовив тобі одяг на свій вибір, і наказав домогосподарці залишити пакети під дверима. Бо ще о шостій ранці мали його доставити. Сподіваюся тобі сподобається.

  Єва не стала затримуватися і швидко привела себе в порядок. Сукню, яку замовив для неї Ден і справді сподобалася Єві і нижня білизна теж. У нього є смак, подумала вона, а ще проявив таку турботливість і подбав про те щоб вона не відчувала дискомфорту. Спустившись до низу Єва зустріла Марію Данилівну, яка вже встигла прокинутися і дати розпорядження щодо сніданку.

-Сподіваюся ти залюбки вип’єш кави зі мною,- жінка ввічливо звернулася до Єви.

-Звісно,- Єва розуміла, що розмови на одинці з Марією Данилівною не уникнути.

-Сміливіше проходь та сідай за стіл. Його вже накрили. Бутерброди, кава,- Марія Данилівна теж сіла навпроти дівчини,- поки Ден приєднається до нас, то ми встигнемо поговорити.

-Про що ви хотіли б поговорити?- запитала Єва намагаючись здаватися спокійною і ніби не зрозумілою, хоч насправді і розуміла про що буде йтися мова.

-Ти без сумніву гарна дівчина. Приваблива, розумна, але…,- Марія Данилівна зам’ялася.

-Але не підходжу вашому сину,- Єва проявила сміливість бути відвертою, бо розуміла інакше не вийде.

-Ти на мене не ображайся. Я особисто нічого проти тебе не маю,- Марія Данилівна відпила свою каву,- просто Ден до кінця не розуміє, яка йому потрібна у майбутньому дружина.

-А яка йому потрібна дружина?- Єва проявила цікавість і теж відпила каву.

-Йому більше підходить Яна,- відповіла на те Марія Данилівна.

-А чим Яна краще за мене?

-Навіщо ти зараз задаєш мені ці запитання? Хочеш мене переконати, що ти краща?

-Хочу вас зрозуміти правильно,- а сама Єва подумала, а навіщо вона і справді це запитує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍