Читати книгу - "Безцінний"

виправдовують брак розвитку тим, що стануть чесними чиновниками на боці громадян і що хтось-таки мусить служити Речі Посполитій. Через десять років уже мріють лише про підвищення в тій самій установі, а через п’ятнадцять — аби хтось урешті запропонував їм хабаря. Худорлявий чоловік, що сидів перед нею у завеликому, погано підібраному костюмі, мав вигляд людини, яка зрозуміла: що вдієш, у інших іще гірше. Мав вибачливу, лагідну посмішку, рідке біляве волосся і великий, не надто шляхетний ніс, характерний для мешканців Центральної Польщі. Не вирізнявся б абсолютно нічим, якби не відстовбурчені маленькі вуха, які робили його, може, й не гарним, але якось по-зухвалому привабливим.

А може, тільки вона так думала? Може, ніколи не звернула б уваги на чоловіка з відстовбурченими вухами, якби Ґаґатек не переконував її протягом двох годин, що Анатоль Ґмітрук для її команди просто конче необхідний. І що він ніякий не солдафон з пальцем на спусковому гачку, який перетворить тактичну операцію на пригодницький фільм. По-перше, він висококласний спеціаліст розвідки і провів роки у закордонних місіях. Знає союзника і його методи діяльності, і це знання у вирішальні моменти може бути безцінним. По-друге, вони потребують когось, хто — висловився за допомогою евфемізму — зможе впоратися з чимось серйознішим, ніж степлер. А по-третє, і тут Ґаґатек зробив паузу і змовницьки нахилився в її бік, а вона подумала, що всі ці чоловіки з військовими званнями напевно не мають клепки в голові, а по-третє, це він — той самий Таємний Покровитель з Каспрового.

Загалом це справило на неї враження. Протягом двох місяців катастрофа на Каспровому, що стала причиною смерті двох людей і вразила все суспільство тим, що стала першим справжнім терористичним актом у Польщі, була в заголовках усіх газет. І разом з нею Таємний Покровитель. Чоловік, який з’явився нізвідки, як Бетмен, і врятував життя всіх людей у вагончику, після чого зник. А єдине, чим влада почастувала своїх громадян, була лаконічна інформація, що це був офіцер однієї з державних інституцій, що займаються безпекою громадян Речі Посполитої, «який побажав залишитись анонімним».

Звісно, що він став героєм у суспільній уяві, з’явилися навіть кухлі та сорочки з біло-червоним прапором і абревіатурою ОПЗА. Як в Америці.

Уся Польща говорила про ці події, вона теж захоплювалася Покровителем і уявляла його подібним до Брюса Вілліса, який у знаменитій майці сидить верхи на тросах канатної дороги, червоним ножиком знешкоджує заряд і тихенько насвистує американську мелодію з «Міцного горішка»: When Johnny comes marching home again, hurrah! hurrah!

Що ж, Брюс, тобто Ґмітрук, не виглядав як працівник податкової з відстовбурченими вухами. Та коли Ґаґатек їй сказав, що Покровитель може бути в її команді, не залишилася байдужою до сили міфу. І тепер хотіла поділитися з ним усіма цими думками, а потім вирішила, що не варто захоплюватися тим, хто має бути її — підлеглим. Радше підпорядкованим, виправилася подумки, бо ця кампанія мала більше спільного з військовою операцією.

— Зачекаємо на решту, зараз мають з’явитися, — холодно запропонувала докторка Зоф’я Лоренц Анатолю Ґмітруку, не спускаючи з нього чорних очей, що, як завжди, не виражали жодних емоцій.

Ґмітрук спокійно кивнув головою — як чиновник, який підтверджує, що так, було обрано потрібний бланк для звіту.

За хвилину відчинилися двері. Лоренц і Ґмітрук підвелися.

— Познайомтеся, панове, — сказала Зоф’я Лоренц. — Майор Анатоль Ґмітрук зі Служби військової контррозвідки і Кароль Бознанський, міжнародний арт-дилер і знавець ринку мистецтв. Пропоную всім одразу перейти на «ти», так буде легше.

— Справді? Не муситиму говорити тобі «докторко Зоф’є»? — Кароль усміхнувся, був сама чарівність. — Зосенько?

Не удостоїла його відповіддю.

— Прошу вас, — «вас» прозвучало дуже офіційно, — ще трохи терпіння. Генерал Ґаґатек, який безпосередньо відповідає за все перед прем’єром, приведе ще одну особу і пояснить подробиці справи. Якщо погодитеся на співпрацю, решту вечора проведемо разом.

— Приведе? — Бознанський звів брови. — Я думав, ти працюєш у Міністерстві закордонних справ, а не внутрішніх. Приводять засуджених на зустріч із прокурором, Зосенько.

Не удостоїла його відповіддю.

Подумала, що зустріч з «приведеною» особою буде для неї найважчою. Ґаґатек, знаючи це, найбільше часу присвятив рекламуванню четвертого члена їхньої команди. Ліза Тольґфорс була найстаршою серед них усіх, їй було майже п’ятдесят, хоча ніхто при здоровому глузді не дав би їй стільки, судячи з фотографій у досьє.

«Справжня аристократка, — сказав Ґаґатек. — І йдеться не тільки про стиль, це принцеса, у якої тече кров Габсбурґів, донька однієї з найзнаменитіших шведських родин, промисловців з Далекої Півночі. Звісно, її виперли, але кров є кров. Справжня дама, чудово володіє сімома мовами, здобула добру освіту, не кожний знає, що свого часу їй пропонували очолити кафедру в університеті в Уппсалі. Їй тоді не було й тридцяти років! Звісно, що не погодилася, бо, по-перше, не мусила, а по-друге, як відомо, її захоплення й зацікавлення геть не відповідали будь-якому навчальному закладу. Я розумію, що з очевидних причин ви не повинні бути її прихильницею, але подивімося правді в очі: хтось такий вам конче необхідний. Ви повинні на хвилю визнати, що мета виправдовує засоби».

Що ж, докторка Зоф’я Лоренц фактично це визнала. Хоча якби складала список осіб, з якими ніколи не хотіла б мати нічого спільного, то славетна Роня опинилася б на другому місці. Одразу за Каролем Бознанським.

А тепер, будь ласка, яка несподіванка, саме ці двоє будуть її товаришами в найважливішій справі у її житті. Неймовірно.

Ґаґатек завів Лізу Тольґфорс до кабінету. Жінка ні на мить не сумнівалася в тому, хто тут головний. Впевненою ходою, ніби юристка міжнародної фірми, що починає перемовини, а не особа, що перебуває на утриманні польських платників податків, підійшла до Лоренц і подала їй руку.

— До манди дверцята, — сказала майже без акценту і приязно посміхнулася.

Справжня шведська аристократка, відома як Роня, що зажила слави найвинахідливішої в історії крадійки творів мистецтва, провела останні вісім місяців у в’язниці для жінок у Ґрудзьондзі, відбуваючи вирок за крадіжку картини Моне з Познанського національного музею. Мабуть, саме тому польська була єдиною знаною Роні мовою, якою вона не послуговувалася як літературною.

9

Боялася цього візиту. Мабуть, це був логічний вибір. Найкращим місцем була приватна квартира когось із них, бо де б ще мали зустрітися? Вона сама мала дві невеличкі, забиті книжками кімнатки на Мокотові. Таємний Покровитель мешкав у Жирардові. Шведка залишила свою готельку в Ґрудзьондзі з двома співмешканками на додачу. А Кароль — як завжди перший у будь-яких змаганнях, шляк би його трафив, — мав