Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

— Маємо.

Мамусю рідна! Я попав у руки маніяків. Це поліцейські їх намовили, тепер мене тут уб’ють, а спихнуть усе на ритуал. Що ж робити?

Рятуйте!

Асистенти встановили вздовж жертовника кілька чорних свічок і запалили їх, супроводжуючи своє дійство незрозумілим бурмотінням. Кінчики моїх рук і ніг почало неприємно поколювати.

— Це закляття називається «Одо аурум», — майже по-товариськи пояснив мені інструктор. — Воно допоможе тобі викликати Джерело якомога швидше. Почекаємо трохи, поки воно подіє.

Я моментально згадав, де чув цю назву — вона була такою відомою, що майже стала власною. Саме це закляття інквізитори використовували, щоби підвищити чутливість своїх жертв; після нього отримати хоч яке зізнання було простою дрібничкою. Від такого відкриття мене пробрало холодним потом.

Зрозумійте правильно, не народився ще той чорний маг, який боїться болі і ран. Я, не задумуючись, ліз у бійку і ніколи не непокоївся, чи не подряпаю я собі там коліна, але ось так, прив’язаний до столу, безпомічний…

Стоп, що значить безпомічний? Я вже чорний маг, я ціле літо тренувався!

Ти, виродку, відв’яжи мене негайно, інакше я тобі зараз прокляттям очі повибиваю!

— Спробуй! — посміхнувся він.

Якусь хвилину я ще не наважувався, відчуваючи як гидке поколювання піднімається вверх хребтом, згадуючи фотографії з поліцейської колекції і переборюючи невчасно пробуджений в душі гуманізм. Стримуватися довше? Та пропади воно все пропадом! Звичним зусиллям є стиснув Джерело і погнав Силу назовні, намагаючись зім’яти шкідливу магію або, принаймні, розірвати прокляті браслети. На мить перед очима спалахнула біла пелена, а коли вона погасла, всі неприємні відчуття одразу зникли.

— Непогано. Дуже добре! — голос інструктора втратив погрозливі нотки. — Четвертий рівень з першої ж спроби. А тепер залиш Силу у спокої!

Я обережно відпустив Джерело — мої ноги уже були вільні.

— Що, все?

— Так, — весело виголосив інструктор, — але я змушений нагадати: ти не повинен нікому розкривати суті ритуалу. Якщо наші дії втратять елемент несподіванки, нам доведеться заходити набагато далі, включно з реальними спробами покалічити. Розумієш?

Зараз я готовий був зрозуміти що завгодно, тільки би щезнути звідси геть. Один із асистентів пропонував мені води і валер’янки, інший радив не поспішати, але мені вдалося повідпихати їх і прорватися до дверей. Уже на виході я ризикнув поцікавитися:

— А чому цього не можна робити самому?

— Якщо ти не помітив, в кімнаті встановлено моделюючий знак, він оптимально спрямовує енергію виклику і дозволяє сформувати для Сили безпечний канал. В найперший раз контроль дуже важливий — після того, як Здобуття закінчилося, змінити характеристики Джерела майже нереально. Не хвилюйся! Ритуал пройшов практично без відхилень.

— Відхилень? — моментально напружився я.

— Судячи за тим, що я бачив, у тебе буде один специфічний талант.

— Який?

— Будеш ходити на заняття регулярно — в кінці року розповім.

— От падлюка! Це, напевно, спільна риса всіх тих, хто вчить інших чорної магії — вміти довести учня до осатаніння. О, так, я буду до нього ходити! І він про це ще пошкодує!

Все, більше ніяких таємних ритуалів — нафіг, нафіг. Видряпавшись догори крутими сходами, я буквально вивалився в коридор. Мене зустріли шанобливими оплесками. З-за спин університетського начальства шкірився настирливий Чвертка (хто його пустив на спецподію для чорних?). Декан потиснув мою руку, інструктор підсунув на підпис якусь відомість і видав номерний жетон (після закінчення навчання його поміняють на Печать Мага). Кайдани Вибавлення мені більше не грозили.

Гоблін у погонах похмуро спостерігав за процесом моєї легалізації. Я безтурботно посміхався. Посміхнений чорний маг — ще те видовисько! А що він тепер міг зробити? Офіційно, мене посвятили лише зараз, для доказів протилежного їм слід було пред’явити кристал і пояснити, чому це вони не зробили цього раніше. Визнаю, тут в нашому з дядьком Ґордоном плані був тонкий момент, якби відчуття обов’язку у бравих полісменів перемогло шкурні інтереси, ми були б у глибокій дупі, але чорні маги — першорядні егоїсти і всіх інших міряють по собі. Коротше, ми заклалися на шкурність поліцаїв і не прогадали.

Гоблін помахав мені рукою, запрошуючи наблизитися (інші різко розступилися в боки).

— Добрий день!

— Добрий… Капітан Бер.

З деякою затримкою я зрозумів, що капітан — це він.

— Чим можу вам допомогти?

— Я тут, це… Хотів запропонувати вам свої вибачення.

— За що? — захоплено поцікавився я.

— Сам знаєш! — відрізав гоблін, той, котрий капітан.

Я знизав плечима:

— Всіх прощаю!

Гоблін знизав мене важким поглядом, дивлячись з висоти свого зросту, а потім вийняв з кишені простеньку візитівку з логотипом НЗАМПІС:

Якщо виникнуть проблеми, — багатозначно кивнув він, — не соромся, звертайся.

— Спасибі, дядьку! — вишкірився я.

Якусь секунду він задумливо тягнув час (я приготувався використати інструктора як щит), потім кивнув і повернувся на місце.

Он як! Я оглянувся, виясняючи, які враження зумів викликати у оточуючих. На мене дивилися якось дивно. Переконавшись, що промов не буде, Чвертка підхопив мене за лікоть і потягнув геть, сил обурюватися вже не лишилося. Всі хто мене сьогодні хапають…

Попри нас з діловим виглядом потупали асистенти — вирушили шукати чергову жертву. В цей момент я дуже ясно зрозумів, чому секрет знаменитого ритуалу досі нікому невідомий: думка про те, що кожен існуючий чорний маг попався на це ошуканство, а кожен майбутній маг — попаде, наповнювала моє серце незрозумілим задоволенням. Власні неприємності на фоні радості від чужих страждань губилися абсолютно. Ось така от психотерапія. Але, щоби зрозуміти таке, Чвертці би не вистачило тонкощів душевної організації.

— Ну, ти дав! — захоплювався він. — Ти хоч знаєш, хто це був?

— Капітан Бер.

— Шеф Редстонського «нагляду»! Ти, вважай, інквізиторові нахамив!

Я знизав плечима і сказав, що думаю про капітана Бера, щедро використовуючи Краухардський фольклор і багато інших недрукованих виразів. Чвертка поплямкав губами, намагаючись запам’ятати якийсь зворот, що йому особливо припав до вподоби.

— Ну, як знаєш! — резюмував він. — Пішли пити пиво, — і помітивши, як я напружився, великодушно додав: пригощаю!

Чорний маг у поліцейський уніформі аж кипів від праведного обурення:

— Казав же ж — безглуздо туди йти! Мага з Тангорів так просто не прищучиш! Даремно він, чи що, у Бухту Транка мотався? Це Краухард! У них там кругова порука, всі одне одного покривають, не підкопаєшся!

Конрад Бер слухав його неуважно, більше душі вкладаючи в крутіння головою і роздивляння кампусу. Вони якраз минали ворота Університету, і половина зустрічних студентів, побачивши поліцейську уніформу, різко міняла курс. Всі — винні!

— Та чого тобі, — відмахнувся капітан від підлеглого. — Хлопець докладав зусиль, працював над контролем, наставника сам знайшов. Думаю, проблем з ним не буде.

— Нестандартний канал нагадає про себе лише в ході практики. Два роки інтенсивних занять, і у нього протече дах.

— Це навряд, — не підтримав колегу капітан, — Ларкес