Читати книгу - "Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі"

Розділ 12

Повернувшись із роботи, Христина опинилася сама в порожньому будинку.

- Синку? - тиша у відповідь.

Гувернантка, що випливла з вітальні, здивовано поглянула на господиню.

- Тимофій Едуардович сказав, що ви в курсі. Вони ж у бібліотеку поїхали з Гнатом.

Запитальний погляд, адресований Сомовій, поставив жінку в глухий кут. Все вірно, Тім щось учора говорив про бібліотеку. Щоправда, вона вирішила, що це не може бути навсправжки у двадцять першому столітті, коли всі книги є в інтернеті. А якщо вже мішок для пилу хочеться, то можна й купити необхідну книжку. Навіщо для цього тягнутися в оселю книжкової молі? Але ні, цей чоловік вирішив остаточно добити її, старанно ліплячи з сучасного хлопчика людину, що відстала від технологій і завмерла в минулому часі.

- Давно вони пішли? - сердито уточнила Христина.

- Кілька годин тому... - розгублено відповіла гувернантка, яка явно насолоджувалася відпочинком за відсутності свого підопічного.

У двері, що відчинилися, зі сміхом і безперервною балаканиною ввалилися Тім з Ігнатом. На порозі зупинилися, з подивом дивлячись на розгнівану Христину.

- Здається, мама забула, що в нас із тобою на сьогодні були плани. І хвилювалася, куди ти пропав, - дуже влучно визначив Тім і пояснив синові.

- Мама завжди забуває про такі речі, - засмучено зауважив хлопчик, опускаючи голову.

Христина стрепенулася.

- Чудово. Зате я чудово пам'ятаю, що обіцяла тобі цього тижня похід у розважальний центр. Чому б не поїхати сьогодні?

Гнат одразу ж пожвавився, закрутив головою, мовчазно запрошуючи батька приєднатися.

- Вибач, малюк, - чоловік присів перед ним навпочіпки, взяв у свої долоні довірливо простягнуті до нього долоньки. - У мене на вечір учні. Я мушу працювати, - тоном, що перепрошує, пояснив.

- Серйозно? - іронічно усміхнулася Христина, схрещуючи руки на грудях. - Але ж інтереси сім'ї - найважливіше. І проведений разом час важливіший за гроші, - нагадала його ж слова.

- Я не казав, що треба взагалі не працювати та вести дозвільний спосіб життя, - спокійно заперечив Тім, піднімаючись і відкрито зустрічаючи її войовничий погляд. - Тільки пояснив, що не треба зациклюватися на роботі. Вона - не головне.

- Без неї не буде всього іншого. Вона не головне, коли вона є. Як і гроші.

- Без багато чого можна й обійтися, - знизав плечима.

Гнат нерозумно переводив погляд із мами на тата й назад, намагаючись збагнути, про що дорослі сперечаються.

- Чудово, тоді найближчий тиждень Гнат обійдеться без кишенькових грошей і нових машинок. Без них цілком можна жити.

- Мене покарано? - здивовано вигукнув хлопчик, зовсім заплутавшись у тому, що відбувається. - За що, мамо?

- Чому покараний? Ні. Просто твій тато вважає, що грати зі мною для тебе важливіше, ніж нові іграшки.

- А ти будеш весь тиждень грати зі мною? - радісно уточнив хлопчик.

Тимофій запитально підкинув одну брову, вичікуючи, як вона викручуватиметься із ситуації, яку сама й створила.

- Ні, малюк, - серйозно відповіла Кріс. - Я йтиму на роботу вранці, як усі мами бідних татусів, - підкреслила останні слова. - Працюватиму повний день.

- Потім швиденько додому, до мене?

- Ні, - похитала головою. - Потім довго і з пригодами на маршрутці. Потім готуватиму вечерю замість нашої домробітниці. А потім, якщо залишиться час, ми трохи погуляємо в громадському парку. Наче в нас немає власного саду. І будемо молитися, щоб нічим не заразитися від бідних дітей, які мають слабкий імунітет і тому хворіють частіше, ніж ти...

- Навіщо так пересмикувати? - невдоволено насупився Тимофій.

- Чому ж? Я окреслила просто реальність, яка чекає на нього, якщо мама працюватиме умовно менше, але отримуватиме за таку роботу набагато менше. Те, до чого ти підштовхуєш мене. Чи ні?

- Ні.

- Як же так? Звичайне життя звичайних забіганих мам, які вдають щастя, намагаючись вижити на копійки, щоб не поранити нескінченно завищену самооцінку своїх чоловіків, - отруйно вимовила Христина.

Тимофій звів брови на переніссі, схилився до хлопчика і поцілував його в щоку.

- До неділі, сину.

Потім ввічливо попрощався з гувернанткою і, не зронивши ні слова Сомовій, вийшов, тихо зачинивши за собою двері.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍