Читати книгу - "Макбет"

129
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 139
Перейти на сторінку:
східної частини Третього району. Свого часу ця будівля була в’язницею, і ширилися чутки, що тут колись страчували; подейкували також і про тортури. Багато з тих, хто затримувався тут на роботі до пізньої години, розповідали про якісь незрозумілі крижані протяги, що гуляли коридорами та кабінетами, а також про крики, що чулися із глибини споруди. Банко ж пояснював холодні протяги тим, що якийсь ексцентричний сторож завжди вимикав опалення о п’ятій, а кричав також він — коли помічав, що хтось полишив своє робоче місце, а лампу на столі не вимкнув.

Макбет побачив двох жінок азійської зовнішності, які тремтіли на тротуарі посеред безробітних чоловіків; вони озиралися довкола, наче на когось чекали. Колись міські проститутки купчилися на вулиці Ощадливості, за колишньою офісною будівлею держзалізниці, допоки кілька років тому міськрада не постановила вигнати їх звідти, і тепер ринок інтимних послуг розділився навпіл: на тих, які були достатньо привабливими, аби працювати в казино, і тих, які потерпали від несприятливих вуличних умов, але почувалися безпечніше в безпосередній близькості від будівлі поліцейського управління. Ба більше, коли після тривалого тиску з боку політиків та преси поліція «очистила» вулиці від «статевого бруду» за допомогою масових арештів, містяни невдовзі призвичаїлися до швидких і нетривалих облав, які, здавалося, влаштовували всіх. Не можна також було виключити тієї можливості, що дехто з сутенерів працював у самому управлінні поліції. Макбет завжди ввічливо відмовлявся від пропозицій дівчат, і робив це так постійно та довго, що ті вже припинили до нього чіплятися. Тому, помітивши, як дві жінки вирушили до них із Банко, він припустив, що вони нові у цьому районі. Інакше б він їх пам’ятав. Навіть за тутешніми відносно низькими стандартами їхня зовнішність не справляла приємного враження. Макбет уже встиг засвоїти з власного досвіду, що реальний вік азійської жінки визначити важко, та хоч яким би був вік цих двох конкретних жінок, їм, схоже, довелося пережити скрутні часи. Про це свідчили їхні очі — холодні й непроникливі; очі, які не дозволяли зазирнути всередину душі; очі, які віддзеркалювали лише довкілля. Жінки були сутулі і вбрані у дешеві пальта, але ще дещо привернуло його увагу — якась недоречність у рисах їхніх облич. Одна з них розкрила рота, оголивши низку занехаяних і брудних коричневих зубів.

— Вибачте, дами, — весело мовив Макбет, перш ніж вона встигла щось сказати. — Нам би й хотілося сказати «так», але я маю страшенно ревниву дружину, а в мого приятеля якийсь жахливий вірусний висип на шкірі.

Банко щось пробурмотів і похитав головою.

— Макбете, — раптом сказала одна з них писклявим, як у ляльки, голосом, що різко контрастував з її жорстким поглядом.

— Банко! — гукнула друга жінка — з таким самим акцентом і таким самим голосом.

Макбет зупинився. В обох жінок чорне як вороняче крило волосся затуляло більшу частину обличчя, але все одно не приховувало великих не-азійських вогненно-червоних носів, що звисали над їхніми ротами, як розжарене скло з труби склодува.

— Вам відомі наші імена, — мовив Макбет. — Тож чим можемо допомогти вам, дами?

Жінки нічого не відповіли, а лише кивнули в напрямку будинку по той бік вулиці. А там з-під тіні арки на денне світло виступила третя персона. Важко було уявити когось менш схожого на перших двох. Ця жінка — якщо це дійсно жінка — була високою й широкоплечою, наче викидайло, і вдягненою в тісну одіж з леопардовим принтом, яка підкреслювала її жіночі принади так, як шахрай вихваляє фальшиві переваги свого продукту. Але Макбет знав, що продавала та особа, принаймні продавала колись. Знав він і про фальшиві переваги її продукту. Все в ній було екстремальним: зріст, ширина, випнуті груди, схожі на пазурі червоні нігті на дужих пальцях, широко розплющені очі, театральний грим, чоботи до стегон на високих шпильках. Єдиним, що вразило Макбета, було те, що вона анітрохи не змінилась. Роки, що минули, не залишили на ній жодного помітного сліду.

Вона перетнула вулицю двома гігантськими кроками — в усякому разі так здалося Макбету.

— Добридень, джентльмени, — мовила жінка голосом настільки низьким, що за спиною Макбета задеренчали шибки.

— Добридень, Стрего, — відповів Макбет. — Давно не бачились.

— Та отож. Ти був тоді ще малим хлопчиськом.

— Отже, ти пам’ятаєш мене?

— Я пам’ятаю всіх своїх клієнтів, інспекторе Макбете.

— А хто ці двоє?

— Мої сестри, — всміхнулася Стрега. — Ми принесли тобі вітання від Гекати.

Банко, зачувши ім’я Гекати, автоматично засунув одну руку під куртку і застережливо поклав другу на передпліччя Макбета.

— Яке вітання?

— Тебе призначили головою відділу боротьби з організованою злочинністю, — відповіла Стрега. — Хай живе Макбет!

— Хай живе Макбет! — відлунням відізвалися сестри.

— Ти про що? — спитав Макбет, обводячи пильним поглядом безробітних чоловіків по той бік вулиці. Він помітив там якісь рухи, а Банко потягнувся за своїм пістолетом.

— Хтось програв, а хтось від цього виграв, — зазначила Стрега. — Такий закон джунглів, нічого не вдієш. Більше мертвих — більше хліба. Цікаво, кому дістанеться хліб, якщо старший комісар помре?

— Слухай, ти! — підступив до неї Банко. — Якщо Геката здумав нам погрожувати, то…

Макбет притримав його рукою. Нарешті він побачив те, що видивлявся: троє чоловіків з протилежного боку дороги підвели на них погляди і приготувалися. Вони стояли посеред інших, але трохи осторонь, і була у них спільна особливість: усі були вдягнені в легкі пальта.

— Не заважай, хай говорить, — стиха сказав він Банко.

Стрега посміхнулась.

— Ніхто нікому не погрожує. Геката нічого не робитиме. Він просто констатує цікавий факт. Йому здається, що ти станеш наступним старшим комісаром.

— Я? — розсміявся Макбет. — Ясна річ, на зміну Дункану прийде його заступник, а звати його Малкольмом. Геть звідси.

— Геката ніколи не помиляється у своїх пророцтвах. І ти це добре знаєш, — сказала чоловіко-жінка. Вона стояла нерухомо перед Макбетом, і він збагнув, що вона й досі вища за нього на зріст.

— А як там твоя Леді з казино — і досі про тебе дбає? — поцікавилася Стрега.

Банко помітив, як Макбет враз напружився. Йому спало на думку, що ця Стрега дуже хотіла, аби її вважали жінкою. Макбет зневажливо пирхнув, збирався був щось сказати, але передумав. Переніс вагу з однієї ноги на іншу. Знову розкрив рота — і знову нічого не спромігся сказати. А потім обернувся і, широко ступаючи, рушив до входу в поліцейське управління.

Висока жінка провела його поглядом.

— Банко, а тобі не цікаво дізнатися, що приготувало майбутнє тобі?

— Ні, — відказав Банко й рушив слідом за Макбетом.

— Або твоєму сину Флінсові?

Банко враз завмер, мов укопаний.

— Гарний,

1 ... 20 21 22 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макбет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Макбет"