Читати книгу - "Велика маленька брехня"

огидний вигляд. Ми з Фредом займалися серфінгом.

Він сів за сіл навпроти Джейн та обняв Маделін:

— Абігейл тебе засмутила?

Маделін притулилася обличчям до його плеча.

— Ти — як мокрий, солоний собака.

— М-м-м, смачні мафіни. — Фред відкусив величезний шмат мафіну і потягнувся по ще одного.

«Наступного разу слід принести більше», — подумала Джейн.

— Мам! Ти нам потрібна! — з коридору закричала Хлоя.

— Я піду кататися на скейтборді, — Фред узяв третій мафін.

— Шолом, — в один голос сказали Ед та Маделін.

— Мамо! — крикнула Хлоя.

— Я почула, — у відповідь крикнула Маделін. — Поспілкуйся з Джейн, Еде. — Вона вийшла у коридор, Джейн приготувалася підтримувати бесіду, Ед приязно їй усміхнувся та вмостився у кріслі.

— То ви — мама Зіггі. Як ви придумали таке ім’я — Зіггі?

— То мій брат придумав, — відповіла Джейн. — Він — великий фанат Боба Марлі, який, здається, назвав свого сина Зіггі. — Вона на мить зупинилася, пригадуючи дивовижне відчуття ваги новонародженої дитинки на руках, його серйозний погляд. — Мені сподобалася ідея. Моє ім’я настільки звичайне і нудне — просто собі Джейн і все.

— Джейн — прекрасне класичне ім’я, — впевнено сказав Ед і тим самим змусив її трішечки у нього закохатися. — Власне, коли ми називали Хлою, то в моєму списку була Джейн. Але я програв. Ну і тим паче, я мав переважне право голосу при виборі імені Фредові.

Джейн помітила весільну фотографію на стіні. Маделін у мереживній сукні кольору шампанського сидить на Едових колінах, обоє примружилися від нестримного сміху.

— Як ви познайомилися з Маделін?

Едове обличчя просвітліло. Очевидно, він любив розповідати цю історію.

— Коли ми були дітьми, то жили по сусідству — через дорогу. Маделін жила біля великої ліванської сім’ї. У них було шестеро синів: великі дужі хлопці. Я їх страшенно боявся. Вони грали в крикет на вулиці, і Маделін часом грала з ними.

Вона викаблучувалася — мала΄, вполовину тих велетнів, із стрічками у волоссі та блискучими браслетами, ти ж знаєш, яка вона з себе — найдівчачіша дівчинка на світі. Але ж божечки, як вона грала в крикет!

Він відклав мафін та встав, щоб продемонструвати:

— Виходить вона така — волоссячко розвівається, платтячко розвівається, а потім бере битку та — БАМ! — Він ударив уявною крикетною битою. — І ті хлопці падають на коліна та хапаються за голови.

— Ти знову розповідаєш історію про крикет? — Маделін повернулася із кімнати Хлої.

— Саме тоді я в неї закохався, — сказав Ед. — Щиро, шалено, глибоко. Дивлячись на неї з вікна своєї спальні.

— А я навіть не знала, що він існує, — безтурботно сказала Маделін.

— Справді не знала. А потім ми виросли та поїхали з дому, і від мами я довідався, що Маделін вийшла заміж за якогось ідіота, — сказав Ед.

— Тс-с-с… — Маделін легенько вдарила його по руці.

— А потім, роки потому, я іду на барбекю на честь тридцятиліття мого друга. Народ грав у крикет у дворі, і вгадай, хто там різався у крикет на шпильках та в брязкальцях? Маленька Маделін з будинку навпроти. Моє серце просто зупинилося.

— Така романтична історія, — сказала Джейн.

— А я ж мало не пропустив те барбекю, — сказав Ед. Джейн бачила, як блищать його очі, хоч він, мабуть, разів сто розповідав цю історію.

— Я теж мало не пішла, — сказала Маделін. — Мусила відмінити педікюр, а зазвичай я такого не практикую.

Вони усміхнулися одне одному.

Джен відвела погляд. Вона взяла зі столу свою чашку та вдала, що відпила з неї, хоч чай давно закінчився.

Подзвонили у двері.

— То, мабуть, Селеста, — сказала Маделін.

«Дуже добре, — подумала Джейн, все ще вдаючи, що п’є чай з порожньої чашки. — Тепер мене оточуватимуть щира любов і краса».

Усе навколо неї було кольорове: дихало глибоким, яскравим кольором. Лише вона була єдиною блідою плямою у всьому домі.

* * *

Панна Барнс: Очевидно, батьки формують свої соціальні групи поза школою. І конфлікт, що стався у вечір доброчинної вікторини, не обов’язково мав хоча б якийсь зв’язок зі школою Пірріві. Я думаю, це важливо наголосити.

Тея: Так, звісно, панна Барнс могла таке сказати, хіба ні?

Розділ шістнадцятий

— Як тобі Джейн? — запитала Маделін Еда увечері у ванній, коли він чистив зуби, а сама Маделін кінчиками пальців наносила свій дорогезний крем для повік на «тоненькі зморшки» (Зрештою, у неї ж диплом з маркетингу. І вона добре знала, що викинула гроші на вітер, купивши баночку надії) — Еде?

— Зажди хвильку, я чищу зуби, — він прополоскав рота, сплюнув та постукав щіткою по раковині. Тук-тук-тук. Завжди три короткі рішучі удари, ніби то не щітка, а молоток чи гайковий ключ. Часом, якщо того дня вона пила шампанське, то ритуали Еда із постукуванням щіткою смішили її до сліз.

— Джейн виглядає на дванадцять років, принаймні у мене склалося таке враження, — сказав Ед. — Абігель і то здається дорослішою. Не можу повірити, що вона теж мама. — Він тицьнув у неї зубною щіткою і таємничо посміхнувся. — Але вона стане нашою секретною зброєю на цьогорічній доброчинній вікторині. Вона знатиме усі відповіді на запитання Глен.

— Готова посперечатися, що знаю більше популярних штучок, аніж Джейн, — зауважила Маделін. — У мене склалося враження, що вона не схожа на типову двадцятирічну дівчинку. У деяких питаннях вона видається старомодною, як із покоління моїх батьків.

Вона ретельно оглянула обличчя, зітхнула та поставила свою баночку надії на полицю.

— Як вона може бути старомодною? — запитав Ед. — Ти ж казала, що вона завагітніла від хлопця, з яким у неї було побачення на одну ніч.

— А отак — завагітнівши, вона таки народила дитину. Настільки старомодна.

— Ну, тоді вона мала б лишити його на сходах церкви, — пожартував Ед. — У терновому кошику.

— У чому?

— У вербовому кошику. Це ж те слово, так? Вербовий?

— Я думала, ти сказав «терновий».

— Так і було, то я спробував виправити свою помилку. Слухай, а що це за історія з жувальною гумкою? Вона постійно жувала.

— Правда? Залежність чи що...

Вони вимкнули світло у ванній, підійшли до різних боків ліжка, увімкнули приліжкові лампи та відкинули покривало одним синхронним рухом, який, залежно від настрою Маделін, означав або те, що у них ідеальний шлюб, або те, що вони застрягли у приміському житті середнього класу, і що їм слід продати будинок та вирушити в подорож до Індії.

— Думаю про те, щоб зайнятися зовнішністю Джейн, — пробурмотіла Маделін, поки Ед шукав у книжці потрібну сторінку. Він дуже любив кримінальні романи Патрисії Корнвел. — Вона завжди так тісно стягує волосся. Їй треба додати трохи об’єму.

— Об’єм, точно, — пробурмотів Ед. — Саме це їй потрібно.