Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

день ми чекали, і нічого не відбувалося. Нарешті настала ніч, і тисячі вогнів запалали на схилах пагорбів, мерехтячи, як зірки. Час минав, мертва тиша панувала у війську Зорайї. Це була довга ніч. Майбутня битва, всі жахи кровопролиття тягарем лежали на серці. Коли я розмірковував над усім цим, то відчував себе хворим, мені було важко подумати, що все це сильне військо, зібране тут для знищення, для втамування диких ревнощів жінки!

Довго, до глибокої ночі, сиділи ми, з тяжким серцем радячись між собою. Розмірено крокували вартові туди-сюди, похмуро, насуплено, приходили і йшли озброєні начальники різних батальйонів.

Нарешті я ліг, але не міг спати, думаючи про завтрашній день. Хто міг сказати, що принесе нам ранок? Зізнаюся, я боявся. Запитувати майбутнє — цього вічного сфінкса — марно! Нарешті я дещо заспокоївся і надав Провидінню вирішувати загадку завтрашнього дня.

Зійшло сонце. Табори прокинулися з шумом та гуркотом і готувалися до битви.

Це було прекрасне видовище, і старий Умслопогас, спираючись на свою сокиру, захоплено його спостерігав.

— Ніколи не бачив я нічого подібного, Макумазане! — сказав він. — Битви мого народу — це дитяча гра порівняно з цим! Як ти гадаєш, скоро почнеться бій?

— Так, — відповів я сумно, — це буде бій на життя і на смерть. Тішся, Дятле, ще раз ти можеш пролити кров!

Час минав, та атаки не було. Люди поснідали і чекали. Близько полудня, тільки-но всі встигли пообідати, — на нашу думку, з повним шлунком веселіше битися, з боку ворожого табору пролунав громовий крик: “Зорайя, Зорайя!” Я взяв підзорну трубку і ясно розрізнив постать Цариці Ночі, яка об’їжджала на коні ряди батальйонів. Поки вона поволі їхала, довкола розкочувалися громові крики, немов гуркіт бурхливого океану. Земля і повітря стрясалися від цих криків.

Здогадавшись, що це прелюдія до битви, ми приготувалися і чекали. Раптом два загони кавалерії попрямували до маленького струмка, спочатку тихо, потім все швидше. Я одержав наказ від сера Генрі, який боявся, що стрімкий натиск кавалерії може відразу вдарити в нашу піхоту, вислати п’ять тисяч людей назустріч кавалерії, коли вона з’явиться на підвищенні пагорба, за сто ярдів від нас.

Я виконав наказ.

П’ятитисячний загін вершників, вишикувавшись клином, понісся галоном на вершину пагорба. Раптом загін повернув праворуч, розвернувся і, перш ніж вороги схаменулися, вдарив у кавалерію зі страшним шумом, схожим на обвал крижаних глиб, і врізався в її середину. Марно відбивалися вороги, прагнучи оточити загін кільцем і захистити центральні сили війська.

Слава Богу! З гучним криком наші рубали праворуч і ліворуч, поки серед іржання коней, блиску мечів і переможних криків наших військ ворожий загін не обернувся і галопом не подався назад, рятуючи своє життя. Усе це сталося за якихось десять хвилин. Потім мої люди повернулися, втративши півтисячі воїнів, — мало, звичайно, беручи до уваги стрімкість атаки. В цей час щільні маси ворожого лівого флангу, що складався, головним чином, з горців, переправилися через струмок і з диким криком. — “Наста! Зорайя!” — блискаючи мечами і щитами, кинулися на нас.

Знову я одержав наказ відбити атаку і постарався це зробити, як умів, виславши кілька ескадронів у тисячу воїнів проти супротивника. Цього разу наші ескадрони завдали нищівного удару ворогу. Дивовижне це було видовище, коли мечі заблищали на схилі пагорба, і наші люди врізалися в саме серце ворога. Ми втратили багатьох людей, померлих у центрі війська Насти. Вороги не хотіли повторювати спроби окремих атак, але вирішили пробитися натиском крізь наші війська і кинулися на регулярний загін Гуда, який вишикувався трьома сильними чотирикутниками. Страшний рев підказав мені, що головна битва відбувається в центрі і на лівому фланзі. Я глянув ліворуч. Всюди, куди сягали очі, виблискували мечі, списи, чулися глухі удари.

Дикі горці, що складали військо Насти, немов хвиля, ринули на стрункі, твердо об’єднані чотирикутники. Час від часу вони дико войовничо волали і кидалися на спрямовані проти них гострі списи, які відкидали їх назад.

Довгих чотири години тривав запеклий бій. Ми нічого не виграли, але нічого й не втратили. Дві спроби ворога оточити наш лівий фланг, пробившись через ліс, були відбиті, і горці, незважаючи на відчайдушні зусилля, нічого не могли вдіяти із загоном Гуда, хоча далеко перевершували його чисельністю.

Що стосується центральної частини армії, де перебували сер Генрі і Умслопогас, вона зазнала великих втрат, але трималася стійко і з честю.

Нарешті битва припинилася, і військо Зорайї мабуть задовольнилося тим, що сталося. Але скоро я зрозумів, що помилився. Ворожа кавалерія розділилася на ескадрони, які шалено кинулися на нас уздовж усієї лінії, виблискуючи мечами і списами. Сама Зорайя керувала рухом військ, безстрашна, як левиця, що втратила дитинчат. Немов ураган, мчали на нас ворожі війська! Я бачив золотий шолом Зорайї, що миготів серед війська.

Коли вони обрушилися на нас, наша центральна сила похитнулася під їхнім натиском, і якби у неї в резерві не було десяти тисяч воїнів, її б зовсім знищили!

Загін Гуда був відкинутий назад, і загинула велика його частина. Битва підійшла до кінця, і на хвилину або на дві запанувала тиша.

Потім поєдинники рушили до табору Зорайї.

Палкі й непереможні горці Насти були відбиті, і залишки людей Гуда,