Читати книгу - "Гра престолів"

його убивав, і Ого тедж убивав.

Він повернув голову, теленькнувши дзвіночками у косі.

— Ого той, який ти знаєш, і Фого його халакка, був уже хал, коли я убив.

— Ніхто не встоїть перед сонцем мого життя, — мовила Дані, — батьком огиря, що покриє світ.

Підскакав вершник, вправно зіскочив з сідла, заговорив до Хагго, сердито сиплячи дотракійськими словами, мов горохом. Дані геть нічого не розібрала. Величезний кревноїзник кинув на неї важкий погляд і обернувся до хала.

— Це є Маго, він їде у хасі ко Джахако. Він каже, халісі забрала його здобич, ягнячу дочку, яку він хотів покрити.

Обличчя хала Дрого лишилося нерухомим та суворим, але погляд, кинутий на Дані, засвітився цікавістю.

— Скажи мені правду про це, місяцю мого життя, — наказав він дотракійською.

Дані розповіла про вчинене — своєю мовою, щоб хал краще її зрозумів, простими і прямими словами. Коли вона скінчила, Дрого спохмурнів.

— Таким є звичай війни. Ці жінки тепер невільниці. Ми робимо з ними, що хочемо.

— От я й хочу, щоб їх не чіпали, — мовила Дані, побоюючись, чи не занадто знахабніла. — Якщо твої воїни бажають покривати їх, хай будуть ласкаві до них і візьмуть за дружин. Дай їм місце у халазарі й дозволь виношувати синів.

Найжорстокіший з кревноїзників, Котхо, зареготав.

— Хіба коні паруються з вівцями?

Щось у його голосі нагадало їй про Візериса. Дані обернулася, палаючи з люті.

— А драконові однаково — хоч кінь, хоч вівця. Йому і те, й інше — їдло!

Хал Дрого посміхнувся.

— Дивіться, яка люта виросла! — мовив він. — Той вогонь дає їй мій син всередині — огир, що покриє світ! Не жени коней, Котхо… бо якщо мати не спалить тебе просто на місці, то син втопче у грязюку. А ти, Маго, припни язика і знайди собі іншу вівцю для забави. Цих я дарую моїй халісі.

Дрого простягнув був руку до Даянерис, але ще не піднявши, скривився від болю і відвернув голову.

Дані майже відчувала його муку. Поранення були гірші, ніж запевняв пан Джораг.

— Де цілителі? — вимогливо запитала вона. При халазарі їх було два види: безплідні жінки та євнухи-невільники. Травниці зналися на трунках і закляттях, євнухи — на науці ножа, голки та вогню. — Чому вони не лікують хала?

— Хал прогнав голомозих від себе, халісі, — повідомив старий Кохолло.

Дані бачила, що цей кревноїзник також отримав рану: глибокий розріз на лівому плечі.

— Багато вершників поранено, — вперто промовив хал Дрого. — Хай їх лікують. Та стріла — то як муха вкусила, а подряпина — то буде ще один рубець, яким я хвалитимуся синові.

Дані бачила м’язи на грудях там, де шкіру зрізав арах. З-під стріли, що пробила плече, цебенів струмок крові.

— Хал Дрого не може чекати, — оголосила вона. — Джохого, негайно знайди євнухів і приведи сюди.

— Срібна царице, — мовив жіночий голос позаду неї, — я можу допомогти великому наїзникові з його ранами.

Дані обернулася. Говорила одна з невільниць, яку вона забрала собі: повнотіла, пласконоса жінка, що проказала їй благословіння.

— Халові не треба поміч жінки, що злягається з баранами, — гарикнув Котхо. — Агго, виріж їй язика.

Агго схопив жінку за волосся і притиснув ножа до горлянки. Дані підняла руку.

— Ні. Вона моя. Хай говорить.

Агго перевів очі з неї на Котхо і опустив ножа.

— Я не бажаю вам зла, люті наїзники. — Жінка добре розмовляла дотракійською. Її просторі шати з легкої тонкорунної вовни, багато гаптовані, колись дорогі та гарні, зараз були подерті, викачані у грязюці та заляпані кров’ю. Розідраний попереду одяг вона притискала руками до важких грудей. — Я знаюся на мистецтві зцілення.

— Хто ви? — запитала Дані.

— Мене звуть Міррі Маз Дуур. Я служу богові у цьому храмі.

— Маегі, — буркнув Хагго, важко дивлячись на неї та пестячи араха.

Дані пригадала це слово з жахливої оповідки, що її Джихікі якось увечері розповіла коло вогнища. Слово «маегі» означало жінку, що злягалася з нечистою силою та знала найчорніші чари. Підступну та злу потвору без душі, яка вночі приходила до людей смоктати з тіла життя і силу.

— Я вмію зціляти, — повторила Міррі Маз Дуур.

— Зціляти овець, — пирхнув Котхо. — Кров моєї крові, моє слово таке: убий цю маегі та почекай на голомозих.

Дані залишила без уваги наскоки кревноїзника. Ця немолода, негарна, повновида жінка не здавалася їй страшною маегі.

— Де ти навчилася зціляти, Міррі Маз Дуур?

— Моя мати була божою жоною переді мною і навчила мене усіх пісень та примовлянь до Великого Пастиря, а ще як робити священні дими та помазання з листя, коренів і ягід. Коли я була молодша та гарніша, то ходила з караваном до Асшаю коло Тіні, щоб учитися в їхніх знахарів. До Асшаю ходять кораблі з усіх земель, і я довго там жила — навчалася способів зцілення далеких народів. Місяць-співиця з Джогос-Нгаю подарувала мені породільських пісень, жінка з твого народу наїзників навчила таємниць трави, зерна та коней, а маестер з Західних Країн розітнув мертве тіло і показав, що ховається під шкірою.

У розмову встряг пан Джораг Мормонт.

— Маестер?!

— Марвин, ось як він називав себе, — відповіла жінка посполитою мовою. — З моря. З-за моря. З Семи Країн, ось як він сказав. Із Західних Країн. Де живуть залізні воїни, де правлять дракони. Він навчив мене цієї мови.

— Маестер у Асшаї, — зачудовано промовив пан Джораг. — А скажи-но мені, божа жінко, що той Марвин носив на шиї?

— Ланцюга, залізний пане, — такого тугого, що мало не душив його, зробленого з ланок багатьох металів.

Лицар подивився на Дані.

— Такі ланцюги носять тільки люди, які навчалися в Цитаделі Старограду, — мовив він. — А вони справді чимало знають про науку зцілення.

— Навіщо тобі допомагати моєму халові?

— Усі люди — одна паства, так вчить нас віра, — відповіла Міррі Маз Дуур. — Великий Пастир надіслав мене на землю цілити його агнців, звідки б вони не бралися.

Котхо дав їй болючого ляпаса.

— Ми тобі не вівці, маегі!

— Ану припини! — сердито гримнула Дані. — Вона належить мені. Я не дозволю її кривдити.

Хал Дрого застогнав.

— Стрілу треба