Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

ж стільки років мріяв про справжню справу! Але щоб із найкращим сищиком імперії — я й мріяти не міг! Будь ласка! Благаю!

— Лікарю, ви хоч розумієте всю небезпеку цієї справи? Тут же самі трупи!

— Я розумію, Іване Карповичу. Я бачив тіло Супруненка, я розмовляв з анархістом, я розумію, що це не гра.

— А ваша робота?

— Візьму відпустку. Збрешу щось про термінову потребу від’їхати. Візьміть, ви не пожалкуєте, Іване Карповичу!

— Ну що ж, я візьму, але за двох умов. — Суворо подивився на лікаря.

— Я готовий на все!

— Умова перша — беззаперечне виконання моїх наказів. Якщо я кажу наступати, ви наступаєте, якщо відступати — відступаєте. Якщо я скажу, щоб ви поверталися додому, ви повернетеся і не вимагатимете пояснень.

— Я згоден, що ще?

— Ви нічого не мусите писати про цю історію.

— Іване Карповичу, але чому? Я вже написав кілька непоганих оповідань! Так, вони вигадані, на відміну від ваших пригод, але всі критики хвалять мене за добрий стиль! Я буду вашим літературним секретарем! У вас же був граф Осика-Маєвський! Я буду кращим! Я знайомий із величезним корпусом детективної літератури, я примножу вашу славу, я...

— Про свої пригоди пишу тільки я. Це правило не обговорюється. Якщо ви не згодні, до побачення. — Я зібрався йти.

— Стійте, стійте! Добре, я згоден! Не напишу про це і літери! Мені важливо просто побачити вашу роботу наживо! Важливо для майбутнього детектива! Колись я мрію таки покинути посаду лікаря і стати сищиком! Щоб потім писати не про вигадки, а про власні розслідування, як ви! Хочу пройти практику у вас. Ви ж не боїтеся молодих суперників, Іване Карповичу.

— Анітрохи. То ви згодні на мої умови?

— Так, згоден. Зараз побіжу і владнаю все з роботою. За десять хвилин буду готовий. — Піддубний зірвався з місця зі швидкістю, досить несподіваною для його дебелого тіла. Я повернувся до візка, який орендував в Охтирці. Підгодував коня жменею вівса. Думав про справу.

Піддубний прибіг за чверть години, важко дихав, у руках тримав валізу і великий пакунок, з якого стирчав чавунок.

— Я взяв найнеобхідніші речі!

— А чавунок для чого?

— Ну, нам же доведеться жити в полі!

— У полі? Навіщо?

— Ну як же, я ж знаю ваші методи, Іване Карповичу! Ми ж будемо вивчати барона, проведемо ретельну розвідку, підготуємося, а тоді вже будемо діяти! Ви завжди завдаєте удару, лише ретельно підготувавшись! — пояснив Піддубний.

Говорив він правильні речі. Насправді нам треба було оселитися десь неподалік від пагорба, почати слідкувати за маєтком, спочатку здалека, не наближаючись, щоб зрозуміти всі небезпеки і обрати сприятливий момент. Але я не хотів витрачати час. Добра розвідка забере не один тиждень. Я ж дуже хотів повернутися до Моніки.

— Досвід Великої війни показує, що ретельна підготовка часто заводить у глухий кут. Будемо діяти швидко й несподівано.

— Як саме? — Очі Піддубного загорілися.

— Ви казали, що з маєтку до Охтирки регулярно їздить машина.

— Так, їздить. За звітами з бухгалтерії і поштою.

— Пошти багато?

— Кілька десятків листів щодня. І посилки.

— Що за посилки?

— Та різні. Здебільшого з крамниць Москви та Петрограда. У барона купа грошей, він може собі дозволити будь-що.

— Цікаво, цікаво. Ну, їдьмо.

Я допоміг лікарю завантажитися у візок, і ми покотили в бік Охтирки. Дорогою розповів йому свій план.

— Господи, Іване Карповичу, це ж божевілля! Це справжнє божевілля! — здивувався Піддубний. — Величезний, невиправданий ризик! Хіба так можна? Хіба найкращий сищик імперії так працює? Ви ж завжди вчили, що треба все добре підготувати, а потім діяти!

— Лікарю, інколи треба діяти несподівано. Про Одіссея чули?

— Ну звісно!

— От він часто діяв саме так — робив хід конем. І в герої вибився, книжку он про нього написали. Барон готовий до звичайних ходів. А ось чи очікує він удару з тилу? Я сумніваюся.

Насправді я розумів, що мій план украй ризикований. Але перед очима стояла Моніка, і я ладен був на все, аби швидше її побачити.

— Нам іще треба знайти людину на пошті, — засумнівався Піддубний.

— Це беру на себе. А ви послухайте мене. — Я розповів, що треба буде зробити лікарю. Він уважно слухав, потім попросив дозволу записувати у нотатник.

— Щоб нічого не забути, — пояснив.

Він поставився до своєї справи надзвичайно серйозно. Розпитував, намагався зрозуміти.

— А який запасний план, Іване Карповичу? Ви ж завжди казали у своїх історіях, що краще мати одразу кілька планів. Що ви будете робити, коли щось піде не так?

— Мій запасний план ось. — Я показав браунінг.