Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- В Їндржиховім Градці,- обізвався Швейк,- був колись ковбасник Йозеф Лінек. У нього на полиці стояли дві коробки. В одній була мішанина всякого коріння, яке він додавав до ліверних ковбасок та кров’янок, а в другій - порошок від паразитів, бо ковбасник уже кілька разів переконувався, що його покупці разом з ковбасами хрумкають то блощиць, то прусаків. Щодо блощиць, то вони, як завжди казав ковбасник, мають присмак гіркого мигдалю, який кладуть до кексу, а ось прусаки в ковбасах смердять, як стара запліснявіла Біблія. Тому він завжди приділяв багато уваги чистоті й порядку в своїй ковбасні і всюди сипав той порошок від паразитів. Якось одного разу готував він кров’яну ковбасу і як на гріх мав саме на той час нежить. Ухопив він ту коробку з порошком від паразитів і всипав у фарш. Так щоб ви знали, відтоді в Їндржиховому Градці за кров’яними ковбасками ходили тільки до Лінека, люди просто валом валили до його крамниці, а він був людина розумна, здогадався, що вся справа в тому порошку від паразитів, і почав замовляти цілі ящики того порошку, заздалегідь попросивши фірму, в якої той товар купував, писати на ящиках: «Індійське коріння». Це була його таємниця, і з нею він зійшов у могилу. А найцікавіше було ось що: з тих домів, які купували в нього ковбаски, повтікали геть усі прусаки й блощиці. Відтоді Їндржихів Градець належить до найчистіших міст у всій Чехії.
- Ти вже скінчив? - спитав однорічник Марек. Він, мабуть, хотів також втрутитися в розмову,
- Про це я вже скінчив,- відповів Швейк,- але такий самий випадок стався в Бескидах. Та про нього я вам розповім, аж коли підемо в бій.
Однорічник Марек почав:
- Кухарське мистецтво найкраще можна пізнати під час війни, особливо на фронті. Я дозволю собі зробити невеличке порівняння. У мирні часи ми читали й чули про так звані льодові юшки, тобто про юшки, до яких додають лід. Це улюблена страва в Північній Німеччині, Данії й Швеції. Але ось прийшла війна, і цієї зими в Карпатах солдати мали стільки мерзлої юшки, що вони її навіть і не їли. А тим часом це ж делікатес.
- Мерзлий гуляш іще так-сяк можна їсти,- зауважив фельдфебель Ванек,- але не більше тижня. Через цей гуляш наша дев’ята рота залишила позиції.
- Ще в мирний час,- з незвичайною для нього серйозністю сказав Швейк,- уся військова служба оберталася навколо кухні й навколо всіляких страв. Був у нас у Будейовицях обер-лейтенант Закрейс. Він весь час вештався коло офіцерської кухні, а коли якийсь вояк, бувало, щось устругне, він ставив його струнко й починав: «Якщо, гультяю, це ще раз повториться, я з твоєї пики зроблю ромштекс, розтовчу тебе на картопляне пюре, а потім тебе ж цим нагодую. Полізуть із тебе гусячі тельбухи з рисом, ти будеш схожий на нашпигованого зайця на сковороді. Мусиш виправитись, коли не хочеш, щоб люди думали, що я з тебе зробив фаршировану печеню з капустою».
Дальша лекція і цікава розмова про використання меню у вихованні солдатів перед війною були перервані страшенним галасом нагорі, де кінчився урочистий обід.
Із хаотичної мішанини голосів вирізнявся різкий голос Біглера:
- Солдат повинен іще в мирний час знати, чого вимагає війна, а під час війни не забувати того, чого навчився на учбовому плацу.
Потім почулось сопіння поручника Дуба:
- Прошу констатувати, мене вже втретє ображають.
Нагорі відбувалися великі справи.
Поручника Дуба, який плекав уже відомі інтриганські наміри щодо кадета Біглера й саме тому потяг його до батальйонного командира, офіцери зустріли неймовірним ревом. Єврейська горілка діяла на всіх неперевершено.
Перебиваючи один одного, вони кричали, як скажені, натякаючи на кавалерійське мистецтво поручника Дуба: «Без конюха ні кроку!», «Наполоханий мустанг!», «Чи довго ви, колего, пробули серед ковбоїв на Заході?», «Цирковий наїзник».
Капітан Сагнер швидко налив Дубові чарку клятої горілки, і ображений поручник сів за стіл. Він підсунув старий поламаний стілець до надпоручника Лукаша, який привітав Дуба співчутливими словами:
- Ми вже, друже, все з’їли.
На смутну постать кадета Біглера ніхто не звертав уваги, хоч він, згідно з приписами, офіціально доповів про себе капітанові Сагнеру й іншим офіцерам навколо столу, повторюючи кілька разів підряд:
- Кадет Біглер прибув до штабу батальйону.
Біглер налив собі повну склянку, сів скромно біля вікна і чекав на відповідну хвилину, щоб пустити в повітря фейєрверк деяких відомостей, вичитаних із підручників.
Поручник Дуб, якому жахливий трунок ударив у голову, стукаючи пальцем по столу, ні сіло ні впало звернувся до капітана Сагнера:
- Ми з окружним начальником завжди, бувало, говорили: «Патріотизм, почуття обов’язку, самовдосконалення - це найкраща зброя на війні». Нагадую вам про це саме сьогодні, коли наші війська вже ось-ось перейдуть кордони.
* * *
До цих слів продиктував уже хворий Ярослав Гашек «Пригоди бравого вояка Швейка під час світової війни». 3 січня 1923 року смерть навіки замкнула його уста і не дала скінчити один з найвидатніших і найпопулярніших романів, написаних після першої світової війни.
Ярослав Гашек
ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА
0101
Друкований текст для вичитування взято з:
Ярослав Гашек «Пригоди бравого вояка Швейка».
Серія «Шкільна бібліотека»
Київ «Дніпро»1990
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек», після закриття браузера.