Читати книгу - "Бенкет круків"

збентежить батька, коли той прийде шпетити її за те, що втекла з Мірселлою. На це Аріанна й розраховувала. «Якщо мені доведеться плазувати в ногах і плакати, нехай і йому буде ніяково також».

Вона чекала на нього, та коли двері нарешті відчинилися, виявилося, що то слуги принесли обід.

— Коли я побачуся з батьком? — запитала вона, однак ніхто не відповів. Козеня запекли з медом і лимоном. До нього подали долму з начинкою з родзинок, цибулі, грибів і пекучого дряконячого перцю.— Я не голодна,— сказала Аріанна. Її друзі дорогою на Голий Гастон їстимуть корабельні галети і яловичу солонину.— Заберіть це і приведіть князя Дорана.

Але їжу залишили, а батько не з'явився. За деякий час Аріанна зголодніла, рішучості в неї поменшало, тож вона таки сіла і поїла.

Але страва закінчилася, а більше зайнятися не було чим. Аріанна обійшла вежу по периметру: двічі, тричі, і ще тричі по три. Присіла біля сивасного столика й безцільно посовала слона. Скрутилася калачиком на підвіконні, намагаючись заглибитись у читання, але слова почали розпливатися, й Аріанна збагнула, що знову плаче. «Арисе, любий мій білий лицарю, навіщо ти це зробив? Доблесний дурню, я ж не хотіла, щоб ти помирав, не хотіла, щоб Мірселла... о боги праведні, ця дівчинка...»

Нарешті вона знову залізла під перину. За вікном потемніло, тож лишалося хіба що спати. «Виказав хтось»,— подумала Аріанна. Гарин, Дрі й Ластата Сильва — її друзі з самого малечку, вона їх любить не менше, ніж кузину Тієну. Аріанна не могла повірити, що хтось із них її викаже... але тоді лишається тільки Темнозір, та якщо зрадник він, навіщо він підняв клинок на бідолашну Мірселлу? «Якщо не коронувати її — то вбити, ось як він сказав у Шандистоні. Сказав, що так я отримаю жадану війну». Але Дейн не може бути зрадником, це безглуздя. Якщо хробачком у яблучку був сер Герольд, навіщо йому здіймати меча на Мірселлу?

Виказав хтось... Міг це зробити сер Арис? Може, докори сумління в білому лицарі перемогли жагу? Може, він любив Мірселлу більше за Аріанну та зрадив свою князівну заради своєї королівни? Може, йому так соромно стало за те, що він зробив, аж він віддав своє життя на Зеленокровиці, тільки б не жити з ганьбою?

Виказав хтось... Аріанна дізнається хто, коли прийде батько. Але й назавтра князь Доран не прийшов. І позавтра теж. Князівну лишили на самоті — міряти кроками камеру, плакати і ятрити свої рани. Вдень вона намагалася читати, але їй залишили смертельно нудні книжки: нечитабельні праці з історії і географії, карти з описами, а ще сухий-як-самум довідник з дорнського законодавства, «Семикутну зірку» й «Житія верховних септонів» — величезний томище про драконів, з якого — дивовижа! — вони поставали приблизно такими самими «цікавими», як тритони. Аріанна багато віддала б за примірник «Десятьох тисяч кораблів» чи «Пристрастей королеви Наймірії», щоб чимось зайняти голову й на годину-дві втекти з вежі, але таких розваг їй не дозволили.

З підвіконня видно було хіба велику золоту баню з вітражними шибками — внизу, де на престолі сидить батько. «Скоро він мене викличе»,— сказала собі Аріанна.

До неї нікого не пускали, окрім слуг: Борса з порослим щетиною підборіддям; рослявого Тимота, що аж випромінював гідність; сестер Мору й Меллі; маленьку гарненьку Седру та стару Беландру, що була челядницею ще в Аріанниної матері. Вони приносили їсти, перестилали постіль, виливали цебро з-під виходку, але ніхто не хотів з нею розмовляти. Коли вона просила вина, Тимот приносив. Коли просила улюблену страву — інжир, оливки чи фарширований сиром перець, досить було сказати про це Беландрі — й страва вже тут. Мора й Меллі забирали брудний одяг, а повертали його вже випраним. Через день Аріанні приносили купіль, і маленька сором'язлива Седра намилювала князівні спину й допомагала зачесати коси.

Але ніхто не мав чого їй переказати, ніхто не зізволяв розповісти, що ж відбувається у світі поза межами її піщаникової клітки.

— Темнозора схопили? — запитала вона одного дня в Борса.— Чи досі на нього полюють?

Але той просто розвернувся спиною і пішов геть.

— Ви оглухли? — крикнула Аріанна.— Ану поверніться й відповідайте! Я наказую!

У відповідь на це лише зачинилися двері.

— Тимоте,— спробувала вона заговорити іншого дня,— що сталося з королівною Мірселлою? Я не хотіла її кривдити!

Востаннє королівну вона бачила дорогою назад у Сонцеспис. Мірселла не могла сама всидіти на коні й подорожувала у паланкіні, з гарячковим блиском в зелених очах, із замотаною шовковими бинтами головою, куди її поранив Темнозір.

— Скажіть бодай, що вона не померла, благаю! Що поганого станеться, якщо я це знатиму? Скажіть, як вона почувається.

Тимот не відповів.

— Беландро,— за кілька днів заговорила Аріанна,— якщо ви справді любили мою леді-матір, згляньтеся на її бідолашну доньку та скажіть, коли ж нарешті до мене зазирне батько. Будь ласка! Будь ласка!

Однак Беландра теж язика проковтнула.

«Це батько так вирішив мене помучити? Не розпеченим залізом, не дибою, а мовчанкою?» Це так було схоже на Дорана Мартела, що Аріанна не втрималася — розсміялася. «Гадає, то хитрість, але насправді то слабкість». І вона вирішила насолодитися тишею і використати цей час для того, щоб зцілити душевні рани й загартуватися перед наступними випробуваннями.

Вона усвідомлювала: немає сенсу без кінця-краю думати про сера Ариса. Отож вирішила думати про гадюк, особливо про Тієну. Аріанна любила всіх своїх двоюрідних сестер-байстрючок — від колючої і запальної Обари до маленької Лорези, якій було всього шість рочків. Однак Тієну вона завжди любила найбільше — та була їй як рідна сестра, якої не мала Аріанна. З братами князівна ніколи не відчувала особливої близькості: Квентин поїхав у Айронвуд, а Тристан замалий. Ні, Аріанна дружила з Тієною, а ще з Гарином, Дрі й Ластатою Сильвою. У розвагах до них іноді долучалася Нім, і Сарелла лізла куди не просять, але зазвичай їхня компанія складалася з п'ятьох. Вони хлюпалися у водоймах і фонтанах Водосаду й, усівшись одне одному на голі спини, виїздили на поєдинки. Аріанна з Тієною разом училися читати, їздити верхи, танцювати. Коли їм було по десять, Аріанна поцупила карафу вина, і дівчата вдвох напилися. Разом вони їли, спали, обмінювалися прикрасами. Могли б і першого чоловіка пізнати разом, але Дрі так розпалився, що не встигла Тієна витягнути йому прутня з бриджів, як він обприскав їй усі пальці. «Небезпечні в неї руки». На