Читати книгу - "Кіберіада"

з половиною дюйми. Я робив це ще й у камері Вільсона — відстань десять дюймів.

— Ти можеш контролювати реакцію? Тобто визначати певне місце цього «переносу»?

— З якнайбільшою точністю. Місце обумовлюється фазою — ціль там, де поле досягає максимуму.

Я силкувався зрозуміти, який це різновид дії. Ядра розпадались у Жаб’ячій Ікрі, а траєкторії розпаду тої ж миті з’являлися поза нею. Дональд твердив, що це явище перебуває поза межами уявлень сучасної фізики — з її точки зору воно неможливе. У наших теоріях квантові ефекти заборонені у такій макроскопічній шкалі. Помалу в Дональда розв’язався язик. На слід відкриття він із своїм співробітником Макхіллом натрапив випадково, коли спробував, — власне, наосліп, — повторити досліди Ромні, але у фізичному варіанті. Він піддав Жаб’ячу Ікру дії космічної «передачі», не маючи уявлення, чи щось із цього вийде. Проте вийшло. Це сталося якраз напередодні його від’їзду до Вашінгтона. Протягом його тижневої відсутності Макхілл згідно з їхнім спільним планом конструював потужнішу апаратуру, яка давала змогу переносити й концентрувати реакцію на відстані кількох метрів.

Кількох метрів?.. Я подумав, що недочув. Дональд, з таким виразом обличчя, як у людини, котра довідалася, що в неї рак, але феноменально володіє собою, зауважив — у принципі нічого не стоїть на заваді створенню апаратури, яка дозволить у мільйони разів посилити потужність і збільшити сферу дії ефекту.

Я спитав, хто ще про це знає. Він нічого не говорив нікому, навіть членам Наукової Ради. Пояснив і мотиви цього. Дональд повністю довіряв Белойнові, але не хотів ставити його у складне становище, бо Айвор був серед нас тим, хто безпосередньо відповідав за весь комплекс робіт перед вашінгтонською адміністрацією. У зв’язку з цим Протеро не міг нічого сказати і будь-кому іншому з членів Ради. За Макхілла він ручався. Я спитав, у якій мірі. Дональд глянув на мене, потім знизав плечима. Він був занадто розсудливий, щоб не розуміти — починається гра з такою високою ставкою, що вже не можна поручитися ні за кого. Хоча було вже досить холодно, під час дальшої розмови я увесь змокрів. Дональд признався мені, навіщо їздив до Вашінгтона. Він написав меморандум стосовно Проекту й подав його Рангу, а потім літав за відповіддю; Раш викликав його. У меморандумі він попереджав адміністрацію, що секретність наших праць завдає великої шкоди. Написав і про те, що якби ми навіть здобули знання, що збільшили б наш воєнний потенціал, це тільки спричинило б глобальне зростання загрози людству. Нинішнє становище забезпечує ненадійну рівновагу, і, незважаючи на те, на чий бік схилиться шалька терезів, якщо її рух буде занадто рвучкий, це може призвести до відчайдушних кроків протилежної сторони. Рівновага зберігається завдяки тому, що кожний крок однієї сторони повторює друга. Саме таким є на сьогодні перебіг гонки озброєнь і процес ухвали політичних рішень. І хоч я трохи образився на Дональда, що навіть зі мною він не порадився, але виду не подав, запитав лише, яку він одержав відповідь. Втім, я легко міг про це здогадатися сам.

— Я розмовляв із генералом. Він сказав, що всі вони чудово усвідомлюють те, що я написав, але нам необхідно й далі провадити роботи в тому ж дусі, бо невідомо, чи наші противники не роблять те саме, що й ми… Отже, можливими відкриттями ми не порушимо рівноваги, а навпаки, відновимо її. Отак я ускочив у халепу! — закінчив він.

Я запевнив його, сам у це не вірячи, що той його меморандум сховають у архів, але це його не заспокоїло.

— Пишучи свій меморандум, — сказав Протеро, — я й гадки ще не мав про існування ефекту. Я натрапив на його слід, поки документ лежав у Раша, і навіть думав забрати цей злощасний меморандум, але це якраз могло видатися їм підозрілим! А тепер уяви собі, як пильно вони стежитимуть відтепер за кожним моїм кроком!

Він згадав нашого «приятеля», Вільгельма Іні. Я теж не сумнівався, що той уже мав одержати відповідні інструкції. Я запитав у Дональда, чи не вважає він, що досліди треба припинити, а апаратуру демонтувати або знищити. На жаль, я знав наперед, що він мені відповість.

— Не можна «закрити» вже зроблене відкриття. Крім того, є ще Макхілл. Він слухає мене, поки ми працюємо разом, але я не знаю, що він зробив би, коли б я наважився на те, що ти мені радиш. Втім, якби навіть і в цьому випадку я міг покластися на нього, це нічого не дало б, окрім певної затримки. Біофізики вже склали план робіт на наступний рік. Я бачив чернетку цього плану. Вони збираються робити майже те саме, що робив я. В них є камери, є здібні ядерщики, — скажімо, Пікерінг, — є інвертор; у другому кварталі вони хочуть аналізувати ефекти мікродетонації у мономолекулярних шарах Жаб’ячої Ікри. Їхня апаратура автоматична. Робитимуть кілька тисяч знімків щодня, і ефект сам впаде їм у вічі.

— Наступного року, — сказав я.

— Наступного року, — повторив він.

Ми не знали, що можна до цього ще додати. Поверталися мовчки серед дюн, ледь-ледь освітлених краєчком червоного сонця, яке вже ховалося за виднокруг. Пригадую, що, йдучи, я бачив навколишнє так виразно і воно видавалося мені таким прекрасним, наче я мав от-от умерти. Я хотів запитати Дональда, перш ніж ми розійдемося, чому він звірився саме мені, — але не зробив цього. Справді, не було вже про що говорити.

XIII

Проблема, очищена від лушпиння фахових термінів, була проста. Якщо Протеро не помилявся і наступні дослідження підтвердили б попередні, ставало можливим здійснити ядерний вибух таким чином, щоб його руйнівна енергія, перенесена із швидкістю світла, визволилася не там, де бомбу детоновано, а в довільно обраному пункті земної кулі. Під час нашої наступної зустрічі Протеро показав мені принципову схему апаратури й попередні обрахунки, з яких випливало — якщо ефект залишиться лінійним при зростанні потужності й відстані, то обидва ці параметри нічим не обмежуються. Можна було б навіть Місяць розірвати на шматки, нагромадивши на Землі розщеплюваний матеріал у достатній кількості й сконцентрувавши реакцію на Місяці як на мішені.

То були жахливі дні, а ще страшніші були ночі, коли я по-всякому повертав у думках усю цю справу. Протеро потрібен був ще якийсь час для змонтування апаратури. За це взявся Макхілл, а ми із Дональдом засіли за теоретичну розробку даних, причому, ясна річ, ішлося тільки про їхній суто феноменологічний аспект. Ми навіть не домовлялися, що робитимемо це разом — наша співпраця виникла якось сама