Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

це я.

Обидва хлопці витріщилися на нього, й Гаррі відчув, що червоніє. Аж тут, на превелику його втіху, з відчинених дверей вагона долинув голос:

- Фред! Джордж! Де ви там?

- Мамо, ми тут!

Глянувши востаннє на Гаррі, близнюки вийшли з вагона. Гаррі сів біля вікна і міг нишком стежити за рудоволосою родиною на платформі й чути їхню розмову. Мати щойно витягла носову хустинку.

- Рон, у тебе щось на носі.

Найменший хлопчик випручувався, але вона міцно його вхопила й стала витирати кінчик носа.

- Мамо, пусти! - пручався він.

- Ой-йо-йой, нас нецемний Лонцик має сось на носику? - глузливо перекривив малого один з близнюків.

- Заткнися! - розгнівався Рон.

- А де Персі? - запитала мама.

- Вже йде.

З'явився найстарший хлопець. Він уже встиг перебратися в чорну гоґвортську мантію, і на грудях у нього Гаррі помітив блискучий срібний значок із літерою «С».

- Мамо, я ненадовго, - сказав хлопець. - Я в голові поїзда, там є два купе для старост...

- О, то ти вже староста, Персі? - здивовано запитав один із близнюків. - Чого ж ти нам нічого не сказав? Ми навіть не здогадувались.

- Стривай, здається, він щось казав, - встряв інший близнюк. - Одного разу...

- Або й двічі...

- Одну хвилину...

- Цілісіньке літо...

- Замовкніть! - урвав їх староста Персі.

- А як це ти отримав нову мантію? - знову причепився один із близнюків.

- Бо він - староста, - сказала мати з любов'ю. - Гаразд, любий, добре вчися, а як приїдеш, пришли сову.

Вона поцілувала Персі в щоку, і він пішов. Тоді повернулася до близнюків:

- А ви обидва... дивіться мені, поводьтеся цього року чемно. Якщо я отримаю ще одну сову з повідомленням, що ви... висадили в повітря туалет або...

- Висадили туалет? Та ми до нього й близько не підходимо!

- Але ідея чудова. Дякуємо, мамо.

- Нема чого реготати. І пильнуйте Рона.

- Нема плоблем, ми пло Лонцика подбаємо.

- Заткнися! - повторив Рон. Він був майже такий самий заввишки, як близнюки, а його ніс іще й досі пашів від маминої хустинки.

- Гей, мамо, знаєш що? Вгадай, кого ми зустріли в поїзді?

Гаррі відсахнувся від вікна, аби ніхто не побачив, що він дивиться.

- Пам'ятаєш того чорнявого хлопця на вокзалі біля нас? Знаєш, хто то?

- Хто?

- Гаррі Поттер!

Гаррі почув голос маленької дівчинки.

- Ой, мамо, можна я піду подивлюся на нього в поїзді! Мамусю, будь ласка!..

- Ти вже його бачила, Джіні, а він, бідолаха, не в зоопарку, щоб задивлятися на нього. Фред, це правда? Як ти впізнав?

- Запитав його. Побачив шрам. Він і справді мов блискавка.

- Бідолашка! Не дивно, що він був сам... А я ще дивувалася. Він так чемно запитав, як пройти до платформи.

- То нічого, а от цікаво, чи пам'ятає він, яким був Відомо-Хто?

Мати зненацька посуворішала.

- Фред, я забороняю питати його про це. Навіть не думай. Не треба нагадувати йому про це першого ж дня у школі.

- Добре, не панікуй.

Залунав свисток.

- Біжіть! - гукнула мати, і всі троє хлопців заскочили в поїзд. Потім вихилилися з вікна, мати поцілувала їх на прощання, а сестричка захлипала.

- Не плач, Джіні, ми тобі вишлемо цілу купу сов!

- І гоґвортську накривку для унітазу!

- Джордж!

- Мамо, це жарт!

Поїзд рушив, і Гаррі бачив, як мати махала рукою, а дівчинка, плачучи і сміючись, бігла за поїздом, аж поки той набрав швидкості. Потім зупинилася і теж замахала рукою.

Поїзд завернув, і Гаррі вже не бачив ані дівчинки, ні матері. За вікном пролітали будинки. Гаррі відчув, як його душу виповнює захват. Він не знав, куди їде, але там буде краще, ніж у світі, який він лишав позаду.

Прочинилися двері, й до купе зайшов найменший з рудих хлопців.

- Тут хтось сидить? - запитав він, показуючи на місце навпроти Гаррі. - Ніде місця немає.

Гаррі заперечно похитав головою, і хлопець умостився поруч. Він зиркнув на Гаррі, а тоді швиденько відвернувся до вікна, вдаючи, ніби й не дивився на нього. Гаррі бачив, що в нього на носі ще й досі видніє чорна цятка.

- Гей, Рон! - з'явилися знову близнюки. - Слухай, ми йдемо в середину поїзда, там Лі Джордан має величезного тарантула.

- Добре, - пробурмотів Рон.

- Гаррі, - сказав другий близнюк, - ми ж навіть не назвалися? Фред і Джордж Візлі. А це Рон, наш брат. Ну, до скорого!

- Бувайте! - відповіли Гаррі й Рон. Близнюки зачинили за собою двері купе.

- Ти справді Гаррі Поттер? - відразу вирвалося в Рона.

Гаррі кивнув.

- Ох! А я думав, Фред і Джордж знову жартують, - зрадів Рон. - І ти справді маєш... ну... - і він показав на чоло Гаррі.

Гаррі прибрав пасмо волосся, відкривши шрам-блискавку. Рон витріщив очі.

- То оце тут Відомо-Хто?..

- Так, - кивнув Гаррі, - тільки я нічого не пам'ятаю.

- Нічого? - нетерпляче перепитав Рон.

- Ну, пам'ятаю зелений спалах, а більш нічого.

- Ого! - сказав Рон. Якийсь час він дивився на Гаррі, а тоді, немов схаменувшись, знову відвернувся до вікна.

- У вас у родині всі чарівники? - запитав Гаррі, якому Рон був не менш цікавий, ніж він Ронові.

- Е-е... мабуть, так, - відповів Рон. - Здається, мамин троюрідний брат - бухгалтер, але ми ніколи не згадуємо про нього.

- То ти, напевне, вже знаєш багато чарів.

Візлі вочевидь належали до тих старовинних чаклунських родів, про які говорив той блідий хлопець на алеї Діаґон.

- Я чув, що ти живеш з маґлами, - знову озвався Рон. - Які вони?

- Жахливі... Ну, може, не всі. Але мої тітка, дядько і двоюрідний брат саме такі, краще б я мав трьох братів-чарівників.

- П'ятьох, - поправив Рон, чогось спохмурнівши. - Я вже шостий з нашої родини, хто йде до Гоґвортсу. Можна сказати, мені є на кого рівнятися. Білл та Чарлі вже закінчили школу, Білл був відмінником, а Чарлі - капітаном команди з квідичу. Тепер ось Персі вже староста. Фред і Джордж великі бешкетники, але ж мають високі оцінки і всі вважають їх веселунами. Від мене всі сподіваються того самого, що й