Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

«гагарінського» набору загін радянських космонавтів. У 1977 році, не перериваючи тренувань в центрі підготовки космонавтів, Леонід закінчив школу льотчиків-випробувачів при Науково-випробувальному інституті імені В. П. Чкалова ВПС СРСР, отримав спеціальність «військовий льотчик-випробувач».

У кінці 1970-х років Радянський Союз почав розробку нового напрямку своєї космічної програми – польоти на кораблях багаторазового використання «Буран». У 1978 році Леоніда Каденюка відібрали в число тих, хто повинен був стати командиром радянських космічних «човників». У 1978—1983 роках він проходив інтенсивну підготовку до польотів на кораблях типу «Буран». Свій перший і єдиний політ «Буран» в автоматичному режимі (у цьому, до речі, була його істотна відмінність від американських «човників», які могли сідати тільки в ручному режимі) зробив 15 листопада 1988 року. Проте незабаром, в 1990 році, програма була згорнута. Після цього Каденюка як командира космічного корабля «Союз-ТМ» «перекинули» на підготовку до польотів на станцію «Мир».

Про те, що між Україною і США підписана угода про розвиток космічної співпраці, Леонід Каденюк дізнався по телевізору. Він написав листа в Національне космічне агентство України, і його включили в число 30 претендентів на одне місце, «заброньоване» за українським космонавтом в космічному кораблі «Коламбія». Виявилось, що американці шукали «суперпілота», людину з великим льотним досвідом, більше того, Каденюк проходив підготовку саме як пілот корабля багаторазового використання. У 1996 році НАСА і Українське космічне агентство зробили свій вибір – у космос від України полетить Леонід Каденюк.

У липні 1996 року Леонід прибув у США для проходження підготовки. 19 листопада 1997 року космічний корабель «Коламбія», на борту якого, окрім Леоніда Каденюка, було шість американських астронавтів, стартував з мису Канаверал. Однією з головних цілей польоту і експериментів, що проводились українським космонавтом на борту «Коламбії», було дослідження впливу невагомості на розвиток рослин у космосі.

5 грудня 1997 року «Коламбія» благополучно приземлилася. Так закінчився політ першого космонавта незалежної України, першого і, хочеться сподіватися, далеко не останнього.

Троцький (Бронштейн) Лев Давидович

(1879—1940)

Діяч міжнародного робітничого і комуністичного руху, державний, військовий і політичний діяч, теоретик марксизму, письменник

Троцький – одна з найбільш суперечливих постатей не тільки вітчизняної, але і світової історії. Для когось він – герой, створена ним ідеологія – троцькізм – досі має масу прихильників у всіх куточках світу. Для інших же – кривавий кат, на совісті якого дуже багато життів. У будь-якому випадку, і ті, й інші визнають: Троцький – це особистість величезного масштабу, і він завжди, що б не сталося на цьому світі, буде особою історичною і легендарною…

Лейба Бронштейн народився 26 жовтня (7 листопада) 1879 року в селі Янівка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині село Береславка Кіровоградської області). П’ята дитина в заможній єврейській родині землевласників, Лейба з семи років відвідував хедер – релігійну школу, проте навчання так і не закінчив. У 1888 році батьки відправили хлопчика до Одеси, в реальне училище, потім він переїхав до Миколаєва.

Опинившись поза родиною, хлопець швидко проникся революційними ідеями, зблизився з «народниками», брав участь у створенні в Миколаєві Південноросійського робітничого союзу. У 1898 році Лейба був арештований і за вироком суду на чотири роки засланий до Сибіру. У 1902 році, залишивши дружину (з революціонеркою Олександрою Соколовською він познайомився під час слідства у своїй справі), утік за кордон. У підроблений паспорт він вписав прізвище старшого наглядача Одеської в’язниці Троцького, яке і стало його псевдонімом на все життя.

Троцький влаштувався в Лондоні, в тому ж, 1902 році, він познайомився з В. Ульяновим (Леніним), працював у революційній газеті «Іскра». У 1903 році Лев одружився з Наталією Сєдовою. У 1905 році, коли в Росії спалахнула революція, Троцький нелегально повернувся на батьківщину, був обраний заступником голови, а потім головою Петербурзької ради робітничих депутатів. В кінці року був арештований і засуджений до довічного поселення в Сибіру, але знову зумів утекти з етапу і виїхати за кордон.

У 1908—1912 роках Троцький видавав у Відні газету «Правда», потім переселився до Франції, звідки в 1916 році був висланий до Іспанії, а вже іспанськими властями – до США. У травні 1917 року Лев Давидович повернувся до Росії, де вже відбулася Лютнева революція. Але в липні 1917-го, тепер уже за наказом Тимчасового уряду, Троцький знову зазнає арешту, правда, не довгого – у вересні того ж року він вийшов на свободу.

Коли Ленін запропонував захопити владу силою, Троцький, який до того моменту був вибраний головою Петроградської ради робітничих і селянських депутатів, гаряче його підтримав. Після Жовтневої революції Лев Давидович увійшов до першого більшовицького уряду, зайнявши пост наркома закордонних справ. Незабаром виявилися його розбіжності з Леніним. На мирних переговорах у Брест-Литовську з державами Четверного союзу, очолюваного Німеччиною, Троцький відхилив ультиматум німецького командування, оголосив про вихід Росії з війни і демобілізацію на всіх фронтах. Це розпорядження було скасоване Леніним, і незабаром Троцький покинув пост наркома закордонних справ.

Невдовзі, втім, послідувало нове призначення, не менш значне, – у вересні 1918 року Лев Давидович зайняв пост голови Реввійськради й очолив роботу з формування Червоної армії. У березні наступного року Троцький увійшов до першого складу Політбюро ЦК РКП(б) (партії більшовиків). Він брав участь у створенні Комуністичного Інтернаціоналу, був автором його «Маніфесту».

З 1920 року, коли Ленін через хворобу вже не міг повністю контролювати хід подій, в РКП(б) загострилася внутріпартійна боротьба. Троцькому протистояв тріумвірат Й. В. Сталіна, Г. О. Зінов’єва і Л. Б. Каменєва. Після смерті Леніна 21 січня 1924 року Троцький опинився практично в ізоляції і в січні 1925-го був усунений від керівництва Реввійськрадою. Вже через рік Лев Давидович вступив у союз зі вчорашніми супротивниками – Зінов’євим і Каменєвим, але боротьбу за владу знову програв. 7 листопада 1927 року він був виключений із партії, а на початку 1929-го висланий за межі СРСР. Родина Троцьких жила в Туреччині, Франції, Норвегії, з 1936 року влаштувалася в Мексиці. У той самий час в СРСР його заочно засудили до страти. У травні 1940 року за наказом Сталіна була організована перша спроба замаху на Троцького, але вона провалилася. Проте вже 20 серпня Троцький був смертельно поранений іспанським комуністом і агентом Москви Рамоном Меркадером і наступного дня помер у лікарні міста Койокана.

Котовський Григорій Іванович

(1881—1925)