Читати книгу - "Фундація"

і сів на пасажирський рейс другого класу до Фундації. Опинившись на Термінусі, він проштовхався крізь натовп у космопорті й викликав міську раду з громадського візіфону.

Він сказав:

— Мене звати Джен Сміт. У мене призначена зустріч із мером у другій половині дня.

На другому кінці ефектна молода леді з байдужим голосом зробила ще одне з’єднання, обмінявшись кількома словами, а потім сухим, механічним тоном сказала Верісофу:

— Мер Гардін чекатиме вас за півгодини, сер, — і екран згас.

Після цього посол Анакреона купив останній номер «Термінуського журналу», неквапливо пройшовся Ратушним парком і в очікуванні, присівши на першу порожню лавку, почав читати — колонку редактора, спортивну та гумористичну сторінки. Коли півгодини майже минули, він засунув журнал під пахву, зайшов до міської ради й відрекомендувався в приймальній.

Роблячи все це, він залишився абсолютно невпізнаним, бо з того часу, як навчився бути абсолютно простим, ніхто жодного разу не озирнувся йому вслід.

Гардін глянув на нього й усміхнувся.

— Візьміть сигару! Як пройшла поїздка?

Верісоф узяв сигару.

— Цікаво. У сусідній каюті був священик, який летів сюди для того, щоб пройти курс із приготування радіоактивних синтетиків, — ну, ви знаєте, для лікування раку…

— І він, звичайно, не називав їх радіоактивними синтетиками?

— Гадаю, що ні! Для нього це була Свята Їжа.

Мер усміхнувся.

— Продовжуйте.

— Він втягнув мене в богословську дискусію і з усіх сил намагався витягти мене з огидного матеріалізму.

— І так і не впізнав у вас первосвященика?

— Без моєї багряниці? До того ж, він був зі Смирно. Це був цікавий досвід. Дивовижно, Гардіне, наскільки міцно вкоренилася ця наукова релігія. Я написав нарис на цю тему — виключно для власного задоволення; він не буде ніде опублікований. Якщо глянути на це питання з соціологічної точки зору, то здається, що коли стара Імперія почала розкладатися тут, на Периферії, наука у своєму справжньому вигляді втратила силу в зовнішніх світах. Для того, щоб її прийняли знову, вона мала представити себе в іншій подобі, і саме це й зробила. Це чудово працює.

— Цікаво! — Мер поклав руки на потилицю й раптом сказав: — Розповідайте про ситуацію на Анакреоні!

Посол насупився й витягнув з рота сигару. З огидою глянув на неї і загасив.

— Ну, справи дуже погані.

— Інакше вас би тут не було.

— Так, навряд чи. Стан справ такий. Головною людиною на Анакреоні є принц-регент Вініс. Він — дядько короля Лепольда.

— Знаю. Але ж Лепольд наступного року стає повнолітнім, чи не так? Здається, у лютому йому буде шістнадцять.

— Так. — Посол помовчав, а потім з іронією додав: — Якщо доживе. Батько короля помер за підозрілих обставин. Під час полювання в груди йому влучила голка-куля. Було оголошено, що це нещасний випадок.

— Гм-м. Здається, я пам’ятаю Вініса в той час, коли я був на Анакреоні, коли ми вигнали їх із Термінуса. Це було ще до вас. Але розберімося. Якщо я правильно пам’ятаю, це був похмурий молодий тип, з чорним волоссям, з косим правим оком. Ще він мав кумедний гачкуватий ніс.

— Це він і є. Гачкуватий ніс і косоокість залишилися, а от волосся вже сиве. Він грає в брудну гру. На щастя, він найбільший дурень на планеті. До того ж уважає себе хитрим, мов чорт, що робить його дурість більш помітною.

— Так зазвичай і буває.

— У його розумінні розбити яйце означає вистрілити в нього з атомного бластера. Я був свідком того, як він намагався накласти податок на храмову власність за два роки після смерті старого короля. Пам’ятаєте?

Гардін замислено кивнув, потім усміхнувся.

— Священики тоді підняли ґвалт.

— О, ґвалт здійнявся такий, що на Лукрезі було чути. З того часу він став обережніше поводитися з духовенством, але однаково чинить так, як хоче, набиваючи собі ґулі. У певному сенсі, це для нас погано; його самовпевненість необмежена.

— Можливо, це надмірна компенсація комплексу меншовартості. Знаєте, молодші сини в королівських сім’ях часто так роблять.

— Але насправді це одне й те саме. Він затято прагне напасти на Фундацію. Майже цього не приховує. І в змозі це зробити, з огляду на озброєння. Старий король створив чудовий флот, і Вініс теж не спав останні два роки. Насправді податок на храмову власність призначався для подальшого озброєння, а коли цей задум провалився, він удвічі збільшив податок на прибуток.

— І що, ніякого ремствування не було?

— Нічого серйозного. Послух призначеній владі був темою кожної проповіді протягом кількох тижнів. І не можу сказати, щоб Вініс нам за це не подякував.

— Добре, я зрозумів стан речей. А що зараз відбувається?

— Два тижні тому анакреонське торгове судно натрапило на покинутий крейсер старого імперського флоту. Він дрейфував у космосі щонайменше три століття.

В очах Гардіна промайнув інтерес. Він випростався.

— Так, я чув про це. Рада судноплавства надіслала мені петицію з проханням отримати цей корабель для дослідницьких цілей. Наскільки я розумію, він у хорошому стані.

— У надто хорошому, — з іронією відповів Верісоф. — Коли Вініс минулого тижня отримав вашу пропозицію передати судно Фундації, його ледве корчі не схопили.

— Він ще не відповів на неї.

— І не відповість — хіба що пострілами, або він так думає. Розумієте, того дня, коли я залишив Анакреон, він прийшов до мене й просив, щоб Фундація привела цей крейсер у бойовий стан і передала анакреонському військовому флоту. Він із неймовірним роздратуванням сказав, що ваша нота минулого тижня засвідчила, що Фундація планує напасти на Анакреон. Сказав, що відмова ремонтувати крейсер підтвердить його підозри та вкаже, які заходи самозахисту будуть нав’язані Анакреону. Такими були його слова. Нав’язані! Ось чому я тут.

Гардін м’яко розсміявся.

Верісоф усміхнувся й продовжив:

— Звичайно, він очікує на відмову, що, у його очах, було б чудовим приводом для негайного нападу.

— Розумію, Верісофе. Що ж, у нас в запасі є щонайменше шість місяців, щоб полагодити корабель і подарувати його з вітанням від мене. Перейменуйте його на «Вініс» на знак нашої поваги та любові. — Він знову розсміявся.

Верісоф знову відповів з ледь помітною усмішкою:

— Я гадаю, що це логічний крок, Гардіне, але я хвилююся.

— Через що?

— Це справжній корабель! Тоді вміли будувати. Його об’ємна місткість у півтора раза більша за весь анакреонський флот. На ньому є атомні заряди, здатні підірвати планету, і щит, що може витримати випромінювання, не пропустивши всередину жодної радіації. Забагато хороших речей, Гардіне…

— Ви поверхово міркуєте, Верісофе, поверхово. Ми обидва знаємо, що з тим озброєнням, яке в нього є