Читати книгу - "Тінь гори"

вигляд старого солдата залишився жорстким і непорушним, але одна кудлата брова сіпнулася у проблиску зацікавленості.

— А ти,— вів далі Тарик,— ти ніколи нічого не отримував від Хадербгая. Тебе не згадали в заповіті.

Я любив Хадербгая. Зломлені сини мають двох батьків: одного зраненого, з яким вони народилися, а другого — якого обере їхнє зранене серце. Я обрав Хадербгая і любив його.

Але я був певен, сам-один у кімнаті, де правда є дзеркалом, що навіть коли він якимось чином про мене піклувався, то усе одно бачив у мені одного зі своїх пішаків у його грандіозній грі.

— Я ніколи не чекав, що мене там згадають.

— Ти не чекав, що про тебе пам’ятатимуть? — наполягав він, схиливши голову, щоб підкреслити свій сумнів.

Цей рух був таким самим, як у Хадербгая, коли він дражнив мене під час наших філософських дискусій.

— Навіть незважаючи на те, який ти був йому близький? Навіть незважаючи на те, що він неодноразово визнавав тебе своїм улюбленцем? Навіть незважаючи на те, що ви з Назіром були з ним на місії, яка коштувала йому життя?

— Твоя англійська стає в біса гарною,— зауважив я, намагаючися змінити напрямок нашої розмови.— Ця нова репетиторка чудово виконує свою роботу.

— Вона мені подобається,— відповів Тарик, але потім нервово закліпав і виправив свою поквапну відповідь.— Я маю на увазі, що поважаю свою викладачку. Вона — чудовий репетитор. Мушу сказати, що вона навіть краща за тебе, Ліне.

Запала невелика пауза. Я поклав долоні на коліна, давши зрозуміти, що готовий піти.

— Ну...

— Стривай! — гукнув він.

Я насупив брови, пильно вдивляючись у хлопчину, але пом’якшав, помітивши благання, що закралося в його очі. Я знову сів, схрестивши руки.

— Цього... цього тижня,— почав він ще раз,— ми знайшли деякі нові дядькові документи дядька. Ці документи загубилися в його примірнику Корану. Або не загубилися, а просто не знайшлися до цього тижня. Дядько залишив їх там якраз перед поїздкою до Афганістану.

Парубок зупинився, і я поглянув на м’язистого охоронця, мого друга Назіра.

— Він залишив тобі подарунка,— зненацька сказав Тарик.— Це меч. Його власний меч, який належав ще його прадіду і був двічі використаний у битві проти британців.

— Це якась помилка.

— Документи цілком конкретні,— сухо промовив Тарик.— Там сказано, що у разі його смерті меч переходить тобі. Не як спадок, а як подарунок, з моїх рук просто у твої. Ти зараз виявиш мені повагу, прийнявши його.

Назір приніс меча. Розгорнув шари шовкового захисту та продемонстрував мені меча, тримаючи його обіруч.

Довгий меч був у широких срібних піхвах, на яких вигравіювали яструбів у вільному польоті. Верхня частина містила слова з Корану. Руків’я було виготовлене з лазуриту й інкрустоване бірюзою, щоб приховати заклепки. Рукоять мала елегантний вигин з потертого срібла, від головки й аж до хрестовини.

— Це помилка,— повторив я, витріщаючись на фамільну реліквію.— Він має належати тобі. Він повинен належати тобі.

Посмішка хлопця була однаково вдячною і сумною.

— Ти абсолютно правий, він має бути моїм,— сказав він.— Але документи, написані рукою Хадербгая, дуже конкретні. Цей меч — твій, Ліне. І навіть не думай від нього відмовитись. Я знаю, що в тебе на серці. Якщо ти спробуєш мені його повернути, то дуже образиш.

— Для цього є ще одна причина,— відповів я, продовжуючи витріщатися на меча.— Ти знаєш, що я втік з в’язниці в себе на батьківщині. Мене можуть арештувати і вислати назад щомиті. Якщо це станеться, меча буде втрачено.

— У тебе ніколи не буде проблем з поліцією в Бомбеї,— наполягав Тарик.— Ти з нами. Тут тобі не зашкодять. А якщо тобі потрібно буде поїхати з міста на тривалий час, можеш залишити меча Назіру, який стерегтиме його до твого повернення.

Він кивнув Назіру, і той підійшов ближче, примушуючи мене забрати меча з його рук. Я поглянув йому в очі. На вустах Назіра з’явилася тонесенька посмішка.

— Візьми меча,— мовою урду[38]сказав він.— І оголи меча.

Меч був легший, аніж я очікував. Я поклав його собі на коліна.

Тієї мовчазної миті у занедбаному маєтку я завагався, розуміючи, що коли вийму меча з піхов, то спогади почнуть кривавити з піхов забуття, де вони були заховані вже тривалий час, заховані занадто довго. Традиція вимагала від мене вийняти меча на знак того, що я його приймаю.

Я висмикнув лезо на світло і підвівся, тримаючи оголеного меча перед собою: його кінчик лише трішки не діставав до мармурової підлоги. І це було правдою. Я відчував силу меча розбурхати мою пам’ять.

Я заховав меча назад у піхви і обернувся до Тарика. Хлопець кивнув на крісло, що стояло біля нього. Я знову сів, прилаштувавши меча на колінах.

— Рядки на мечі,— поцікавився я.— Я не вмію читати арабською.

— Інна ліллагі ваінна...— Тарик почав читати поезію Корану.

— Ілаягі раджіун,— закінчив я за нього.

Я знав цю цитату. «Ми належимо Богу і до Бога ми повернемося». Кожен гангстер-мусульманин вимовляє її перед битвою. Ми всі її згадуємо, навіть не будучи мусульманами, про всяк випадок.

Той факт, що я навіть не міг прочитати арабський напис, викарбуваний на мечі пращурів Хадербгая, гірко пройняв Тарика. Я співчував йому і погоджувався з ним: насправді я не гідний цього меча і не міг навіть осягнути кровного значення цієї фамільної реліквії для Тарика.

— А ще ми знайшли листа серед паперів у Святій Книзі,— провадив він, контролюючи кожен подих і кожне слово.— Цього листа було адресовано тобі.

У мені неначе прокинулася кобра. Лист! Я не хотів його. Мені не подобалися листи. Будь-яке тьмяне минуле — це вампір, що насичується кров’ю теперішнього часу, а листи — це кажани.

— Ми почали його читати,— повідомив Тарик,— не усвідомлюючи, що він був для тебе. Лише на середині листа я зрозумів, що це був його останній лист, адресований тобі. Ми одразу ж кинули читати. Ми не закінчили читати листа. Ми не знаємо, як він закінчується. Але ми знаємо, що він починається зі згадки про Шрі-Ланку.

Інколи ріка життя жбурляє тебе на каміння. Лист, меч, рішення, ухвалені на зборах ради, «Не плутай свою користь зі своєю цінністю», велосипедні вбивці, зброя з Гоа, Шрі-Ланка: потоки збігів і наслідків. І коли ти бачиш наближення скель, у тебе є два варіанти: залишитись у човні або