Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

двигунів, проте він був схильний заперечувати зі щирим обуренням, що взагалі може називатися фахівцем.

Боумен ніколи не міг зосередитися на одному предметі. Попри застереження своїх наставників, він наполіг на тому, щоб захистити магістерську із загальної астронавтики. Цей курс вважався невиразним і надто різнобічним, його зазвичай обирали люди з IQ нижчим за 130, вони ніколи не досягали вершин у своїй професії.

Утім, рішення Боумена виявилося правильним; ця відмова від вузької спеціалізації зробила його незамінним для нинішньої місії. А Френк Пул, який зневажливо називав себе «дилетантом широкого профілю» в галузі космічної біології, став ідеальним напарником у цій справі. Вони вдвох за допомогою величезної бази даних Бала, схоже, упораються з будь-якою можливою проблемою впродовж мандрівки, звісно, за умови збереження ясності розуму й постійного повторення засвоєних знань.

Тож дві години від 10:00 до 12:00 Боумен практикувався з електронним репетитором, перевіряючи свої загальні знання й поглинаючи нові, які могли б знадобитися в цій місії. Він постійно повторював план корабля, електричні схеми й план подорожі або намагався відтворити все, що знав про Юпітер, Сатурн і їхні супутники.

Опівдні Боумен ішов на камбуз, залишаючи корабель на Бала, і готував собі ланч. Навіть тут він постійно був на зв’язку: маленька їдальня-вітальня мала дублікат головної панелі управління, й Бал міг викликати свого колегу в разі потреби. Пул приєднувався до напарника під час їди перед тим, як на шість годин відійти до сну, і зазвичай вони переглядали одну з постійних телевізійних передач, які транслювалися з Землі.

Як і всі інші подробиці місії, їхнє меню було ретельно продумане. Їжа, в основному заморожена, обиралася за принципом «найменше клопоту». Пакети легко відкривалися й поміщалися в пічку, що за якийсь час подавала сигнал про готовність. Потім Боумен і Пул насолоджувалися тим, що смакувало і, найголовніше, мало вигляд апельсинового соку, яєць (у будь-якому стані), біфштексів, котлет, смаженини, свіжих овочів, різноманітних фруктів, морозива й навіть свіжого хліба.

Після ланчу з 13:00 до 16:00 Боумен повільно й ретельно обстежував доступну частину корабля. Загальна довжина «Діскавері» становила приблизно сто двадцять метрів від краю до краю, але маленький світ, приступний екіпажу, був усередині дванадцятиметрової герметичної сфери.

Тут розташовувалися всі системи життєзабезпечення й серце корабля — контрольна панель. Біля житлової зони — невеликий «космічний гараж», оснащений трьома шлюзами для виходу реактивних капсул у відкритий космос на випадок, якщо виникне потреба в якійсь діяльності ззовні.

В екваторіальному поясі герметичної сфери, обмеженої за аналогією з Землею тропіками Козерога й Рака, розташовувалася центрифуга діаметром десять метрів, яка повільно оберталася. Вона робила один повний оберт кожні десять секунд, і таким чином створювалася штучна сила тяжіння рівнозначна місячній. Цього вистачало, щоб уникнути фізичної атрофії, що могла виникнути внаслідок тривалого перебування в невагомості, і забезпечувало виконання звичних життєвих функцій у нормальних чи майже нормальних умовах.

Тому саме всередині цієї каруселі розміщувалися кухня, їдальня, душ і туалет. Тільки тут дозволялося готувати гарячі напої, дуже небезпечні в умовах невагомості, де існувала загроза обпектися краплями окропу, що плавали в невагомості.

Таке рішення також нівелювало проблему гоління: щетина більше не плаває навколо, й електричне обладнання не становить небезпеки для здоров’я.

На краю каруселі розташовувалися п’ять кабінок астронавтів, обладнаних на їхній смак. Там зберігались особисті речі космічних мандрівників. Зараз цими кабінками користувалися тільки Боумен і Пул, тим часом як мешканці інших трьох розміщувалися в електронному саркофазі за дверима.

Обертання каруселі, якщо було треба, припиняли, при цьому величезний маховик і далі виконував свою роботу, а його інерційна сила використовувалася, щойно відновлювалось обертання центрифуги. Та зазвичай його залишали обертатися з постійною швидкістю, бо було досить легко попасти в рухомий барабан через ділянку невагомості в центрі, хапаючись руками за радіальну спицю. Дістатися рухомого сектору після деяких тренувань виявилося так само легко, як ступити на ескалатор, що рухається.

Герметична сфера утворювала голову тендітної стрілоподібної конструкції більше ніж 30 метрів завдовжки. «Діскавері», як і всі кораблі, призначені для дальніх космічних подорожей, був надто крихкий і необтічний, навіть щоб увійти в атмосферу чи змагатися з тяжінням будь-якої планети. Його збирали на земній орбіті, тестували в польоті до Місяця, а фінальну перевірку корабель пройшов на місячній орбіті. Тож «Діскавері» — творіння для відкритого космосу, і саме такий він мав вигляд.

Позаду сфери розташовувався кластер із чотирьох великих резервуарів із рідким воднем, а між ними, утворюючи довгу тонку літеру V, ішли рури, які розсіювали відпрацьоване тепло ядерного реактора. Помережені тонкими трубками для охолоджувальної рідини, вони здавалися крилами гігантської бабки; збоку «Діскавері» нагадував старовинний вітрильник.

На самому кінці V, за дев’яносто метрів від житлової зони екіпажу, розташовувалися розжарений реактор і комплекс фокусування електродів, через який виривалася розпечена до зоряних температур плазма. Реактор виконав свою роботу тижні тому, відірвавши «Діскавері» від місця його паркування на місячній орбіті. Зараз генератор заледве працював на мінімальній потужності, генеруючи електроенергію для обслуговування корабля, а великі крилоподібні радіатори, що світилися вишнево-червоним, коли «Діскавері» прискорювався на максимальну тягу, зараз зробилися темними й холодними.

Щоб докладно дослідити цю ділянку корабля, конче слід виходити у відкритий космос, але за допомогою інструментів та дистанційно керованих камер можна дістати повний звіт про стан обладнання. Зараз Боумен відчував: він знає напам’ять кожен сантиметр радіатора, панелі й кожен відрізок пов’язаного з ними трубогону.

До 16:00 Боумен закінчував перевірку й робив докладну усну доповідь Центру керування, говорячи доти, доки не починало надходити підтвердження, що його чують. Потім він вимикав свій передавач і слухав, що скаже Земля, хоч час від часу й сам відповідав на питання. О 18:00 прокидався Пул, і Боумен передавав командування кораблем йому.

Тепер він мав шість годин вільного часу й міг використати їх на свій розсуд. Інколи Боумен продовжував своє навчання, подекуди слухав музику чи дивився фільми. Більшість часу він мандрував невичерпною електронною бібліотекою «Діскавері». Зараз астронавт із цілком зрозумілих причин захоплювався визначними мандрівниками й дослідниками минулого. То він вирушав у круїз із Пітеєм через Геркулесові стовпи вздовж узбережжя Європи, що заледве вийшла з кам’яного віку, і майже досягав холодних туманів Арктики. Або за дві тисячі років після цього з Джорджем Ансоном переслідував Манільські галеони[3], плавав із Куком до загадкових небезпек Великого Бар’єрного Рифу, разом із Магеланом здійснював першу навколосвітню подорож. А ще астронавт почав читати «Одіссею», чомусь саме ця книжка найкраще пасувала до його теперішнього душевного стану.

Щоб розважитися, він завжди міг попрохати Еала зіграти з ним в