Читати книгу - "Диво"

160
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 44
Перейти на сторінку:
близько.

— Що ви робите завтра? — запитав він ніби знічев’я, хоча насправді все спланував. Хоча ця ідея спала йому на думку під впливом хвилинного настрою, коли він пішов подивитися змагання вітрильників у середу ввечері у яхт-клубі.

— Завтра я працюю у вас, — звично відповів Джек. На вечір же в нього було заплановане побачення. Він попередив ту жінку, що зайнятий вечорами в п’ятницю. Він назвав це грою в покер, бо не хотів розповідати про Квінна, Меггі та свої уроки грамоти. Та жінка нічого не знала, він досі іще соромився говорити про це. Кілька тижнів тому Меггі порадила йому нічого не говорити. То була його особиста справа, одначе вона зауважила, що його уроки грамоти є його великим досягненням, яким він має пишатись.

— А я збиралася завтра прибрати в саду, — відповіла Меггі.

Усі вечеряли в кухні Квінна, як це бувало вже багато разів. Із них трьох він куховарив найкраще й мав хороше приладдя. Меггі рідко щось готувала, жила переважно на фруктах і салатах. Та й сама зізналася їм, що відтоді, як помер її син, вона майже нічого не готувала і не хоче цього. Думки про те, щоб готувати їжу для когось, викликають у неї спогади про те, що вона втратила і яким було її життя. Тож усі віддавали перевагу кухні Квінна, а він казав, що й сам готує залюбки.

— У мене є краща ідея, — почав Квінн загадково. — Ви обоє маєте прибути сюди на дев’яту ранку й бути в спортивному взутті, — сказав він, а Меггі розсміялась і підвела брови. У неї була дуже приємна зовнішність, хоча Квінн цього, здається, не помічав. Вона стала для нього ніби молодшою сестрою і старшою — для Джека. Усі троє стали одне одному немов родиною. Це було те, чого вони потребували понад усе.

— Якби я не знала вас краще, містере Томпсон, я б подумала, що ви запрошуєте нас вийти в море під вітрилами. — Вона намагалася відгадати, що вони робитимуть, а він сміявся з неї.

— Мій корабель у Голландії. Йому довго плисти сюди, щоб покатати вас. Просто одягайте кросівки й не ставте зайвих питань.

— А як же я закінчу поручні для ваших сходів? — стурбовано запитав Джек.

— Це зачекає, — запевнив його Квінн. Він виглядав дуже задоволеним собою, а Меггі трохи стурбованою.

— Сподіваюсь, ми не їдемо на природу? Я занадто ледача та ще й не у формі, крім того викинула свої похідні черевики минулої зими, бо присяглася більше не ходити в походи.

— Довіртесь мені, — м’яко наказав Квінн. Того вечора вона виграла в нього в кості і з трьома доларами в кишені переможно пішла додому працювати на телефоні довіри до третьої ночі.

Наступного ранку Меггі дзвонила в його двері рівно о дев’ятій, одягнена в джинси, старий светр і штормівку. Ранок був холодний і вітряний, проте дуже ясний. У бухті й близько не було туману, Квінн із Джеком уже пили каву. Тільки-но двері відчинились — вона побачила Квінна в джинсах, грубому светрі та… корабельних чоботах.

— Ви ж говорили кросівки, — сказала вона з докором. Сама ж узула яскраві полотняні кросівки, як він і просив, одягла червоний светр їм у тон, і її очі аж сяяли від якогось передчуття. — Я хочу знати, куди ми збираємось.

— На все свій час, моя люба. Не будьте нетерплячою, — наказав Квінн. Вони вже звикли спілкуватися між собою як брат і сестра.

— Боже, мене збираються кудись затягти! — жартувала вона, приєднуючись до двох чоловіків у кухні й беручи свою чашку кави.

Їхні зустрічі щоп’ятниці здружили їх, вони стали почуватись у товаристві одне одного вкрай комфортно. Коли Меггі йшла до них, вона ніколи не турбувалася, що одягти, як підфарбуватись. Її довге чорне волосся було чисто вимите й зв’язане стрічкою. Квінну подобалось, коли воно вільно лежало на плечах, але він ніколи не говорив їй про це. А тепер, коли він глянув на неї, то мимоволі подумав: а як виглядатиме вона, якщо підфарбує губи? Вона ніколи не переймалася цим і не намагалась приворожити когось із них. Зваба жодним чином не входила в її плани.

Невдовзі вони сіли в машину Квінна, і Меггі відзначила, що це вперше вони ідуть кудись усі разом. Протягом кількох місяців «географічні» кордони їхніх стосунків були обмежені кухнею Квінна. І вона подумала: як добре їхати кудись, тим більше в загадковому напрямку, який визначив їм Квінн. Він був у доброму гуморі, виглядав щасливим і грайливим, з’їжджаючи по Вальєхо й повертаючи ліворуч по Дівізадеро. Вони їхали в напрямку до води й повернули вздовж берега по Морському бульвару. Меггі подумала, чи не поїдуть вони по мосту Золоті Ворота кудись у напрямку Саусаліто. Але тут він повернув праворуч до території яхт-клубу Святого Франсіза. Вона подумала, чи не обідатимуть вони десь на одній із палуб клубу, спостерігаючи за регатою, яка повертається після плавання під вітрилами.

— Це чудово! — вигукнула вона щасливо, і Джек посміхнувся їй. Вона сиділа поряд із Квінном, а Джек — ззаду.

— У мене побачення о сьомій, — нагадав він Квіннові. — Я маю бути вдома в цей час, інакше вона мене приб’є.

— Ти будеш удома раніше, я тобі обіцяю, — запевнив його Квінн. Він припаркував машину і повів їх до порту, де стояли човни, і раптом Меггі побачила її й одразу подумала, що вони ідуть саме до неї. То була чудова яхта, значно більша за ті, які давали напрокат у яхт-клубі. Хоч вона була менша за ту, яку він будував, проте це була стодвадцятифутова красуня.

Квінн упевнено пішов по містку, ступив на борт і простяг руки своїм супутникам.

— Проходьте сюди обоє. На сьогодні вона наша. Не гайте часу.

Коли вони піднімались на борт, Джек був ошелешений, а Меггі — просто в екстазі. Команда з чотирьох людей чекала на них. Це був справді неймовірний вітрильник. Унизу містилися чотири каюти, гарна їдальня на палубі й мотузяна драбина до невеличкої рубки. А головний салон був розкішний і дуже зручний, де вони могли б вечеряти або проводити час у негоду. Корабель називався «Моллі Б», на честь доньки власника. Власник був старим другом Квінна і щойно перегнав свою яхту на літо сюди з Ла Джоли. Квінн зафрахтував її на день, щоб розважити Меггі й заохотити Джека.

Коли вони зійшли на корабель, Джек вдивлявся в кожну щонайменшу дрібницю. Найбільше його вразило те, як були виконані дерев’яні частини, а Меггі не могла дочекатись, коли

1 ... 21 22 23 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диво"