Читати книгу - "Двір Хаосу"

місця дії, єдине, що залишилося, це кинутий арбалет, і я вщент розбив його чоботом.

«Ще ні, ще не кінець, чорт забирай! Скільки ще ти будеш мені докучати, брат? Як далеко я повинен буду зайти, щоб довести це до кінця між нами?»

Я спустився назад на стежку. Зірка ще не вмерла, і я повинен був закінчити роботу. Іноді я думаю, що займаюся не тією справою.

7

Чаша білих цукерок.

Пройшовши перевал, я розглядав лежачу переді мною долину. По крайній мірі, я припускав, що це була долина. Я не міг побачити нічого під її покривом із хмари туману. У небі одна з червоних іскор перетворилася на жовту. Інша в зелену. Це мене трохи підбадьорило, так як небо вело себе схожим чином, коли я відвідав край всього — напроти Двору Хаосу.

Я начепив на себе свій в'юк і почав спускатися по стежці. Коли я йшов, вітри ослабли. Вдалині я розчув грім грози, від якої втік. Я прикидав, куди подівся Бранд? У мене було таке відчуття, що я його якийсь час не побачу.

На шляху вниз, коли туман тільки-но почав підповзати і витися навколо мене, я помітив стародавнє дерево і зрубав собі посох. Дерево, здавалося, пронизливо скрикнуло, коли я відсік його сук.

— Чорт тебе забирай! — Пролунало з нього щось схоже на голос.

— Ти розумне? Я шкодую.

— Я витратив довгий час на вирощування цієї гілки. Думаю, ти збираєшся її спалити?

— Ні. Мені потрібен посох. Попереду в мене довгий шлях.

— Через цю долину?

— Цілком вірно. — Підійди ближче, щоб я краще могло відчути твою присутність. На тобі є щось палаюче.

Я зробив крок вперед.

— Оберон! — Вигукнув воно. — Я знаю цей Камінь!

— Не Оберон, — поправив я. — Я його син. Камінь я ношу, проте, за його дорученням.

— Тоді візьми мою кінцівку і отримай з нею моє благословення. Я переховувало твого батька протягом довгого часу. Бачиш, це він посадив мене.

— Справді? Садити дерево — одне з небагатьох справ, за якими я не бачив батька.

— Я незвичайне дерево. Він посадив мене тут відзначати кордон.

— Якого роду?

— Я — границя Хаосу та Порядку, в залежності від точки зору. Я наголошую поділ. За мною інші правила.

— Які правила?

— Хто може сказати? Не я. Я тільки зростаюча вежа розумної деревини. Мій посох, однак, може допомогти тобі. Посаджений, він може розквітнути у найстрашнішому кліматі. Але потім, знову ж таки, може і не розквітнути. Хто може сказати? Неси його, син Оберона, в місце, куди ти тримаєш шлях. Я відчуваю наближення грози. Прощай.

— Прощай, — сказав я. — Дякую тобі.

Я повернувся і пішов далі вниз по стежці в густіючий туман. Розовий колір вимивало з нього, поки я йшов. Я похитав головою, подумавши про дерево, але його посох виявився корисним наступні кілька сот метрів, де йти було особливо важко. Потім все трохи прояснилося. Скелі, застояний ставок, кілька сумовитих дерев, обвішаних мотузками з моху, запах розкладання… Я поспішив далі. З одного з дальніх дерев за мною стежив темний птах.

Він злетів, коли я подивився на нього, і поспішно махаючи крильми попрямував до мене. Недавні події зробили мене трохи полохливим перед птахами, і я відступив, коли він закружляв над моєю головою. Але потім він, забивши крилами, зупинився на стежці переді мною, схилив голову набік і оглянув мене лівим оком.

— Так, — оголосив він потім. — Ти той.

— Який той? — Поцікавився я.

— Той, кого я буду супроводжувати. Ти ж не заперечуєш, щоб за тобою слідував птах поганого знака, Корвін?

Тут він реготнув і виконав невеликий танець.

— Так от, відразу, я просто не бачу, як я можу перешкодити тобі. Звідки ти знаєш моє ім'я?

— Я чекав тебе з початку часів, Корвін.

— Мабуть, було трохи втомлюючє?

— У цьому місці зовсім не так вже й довго. Час — це те, чим ти його наповнюєш.

Я пішов далі. Я пройшов повз птаха і продовжував йти. Через кілька хвилин він пронісся повз мене і приземлився на скелі праворуч від мене.

— Мене звати Хугі, — заявив він. — Я бачу, ти несеш шматок старого Ігга.

— Ігга?

— Нудного старого дерева, яке чекає біля входу в це місце і не дозволяє нікому відпочивати на його гілках. Б'юся об заклад, він кричав, коли ти відтяв це, — тут він видав передзвін сміху.

— Він поводився дуже гідно.

— Тримаю парі. Але, втім, у нього не було великого вибору, коли незабаром ти це зробив. Багато користі буде тобі від неї.

— Вона відмінно допомагає мені, — я злегка махнув нею в його напрямку.

Він пурхнув геть від мене.

— Гей! Це не смішно!

Я розсміявся.

— А я подумав, що смішно.

І пішов далі.

Довший час я прокладав собі дорогу по болотистій місцевості. При випадку порив вітру розчищав поблизу шлях. Тоді я проходив його, або ж туман знову зміщався туди. Іноді я, здавалося, чув випадковий обривок музики — не можу сказати, з якого напряму — повільної та досить величноі, вироблюваної інструментом зі сталевими струнами.

Коли я наполегливо рухався своїм шляхом, мене покликали звідкись зліва:

— Чужинець. Зупинись і подивися на мене!

Я обережно зупинився, але не міг ні чорта розгледіти в цьому тумані.

— Здрастуйте, — сказав я. — Де ви?

Якраз тут на мить туман розірвався і я побачив величезну голову, з очима на одному рівні з моїми. Вони належали тому, що здавалося тілом велетня, який по плечі занурився в болото. Голова була лиса, шкіра — бліда, як молоко, з кам'янистими відкладеннями по ній. Темні очі через контраст, ймовірно, здавалися навіть темнішими, ніж вони були насправді.

— Зрозуміло, — сказав я тоді. — Ви трохи застрягли. Ви можете звільнити свої руки?

— Якщо сильно напружусь, — була відповідь.

— Ну, дозвольте мені, достойніший, підшукати що-небудь стійке, за що ви могли б ухопитися. І вас там повинна бути дуже гарна досяжність.

— Ні, в цьому немає необхідності.

— Хіба ви не хочете вибратися? Я думав, тому ви і покликали мене?

Я підійшов ближче і придивився, тому що туман знову почав зміщуватися.

— Гаразд, — сказав я. — Я бачив вас.

— Чи відчуваєте ви, яке у мене тяжке становище?

— Не особливо, якщо ви допоможете собі самі або приймете допомогу.

— Що толку буде мені, якщо я звільнюся?

— Це ваше запитання, ви і відповідайте на нього.

Я повернувся, щоб піти.

— Почекайте! Куди ви прямуєте?

— На південь, щоб зіграти в п'єсі-мораліте.

Як раз тут з туману вилетів Хугі і приземлився