Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

висока сильна людина в чорному блискучому обладунку. Сталевий блакитний шолом із рогами, подібними до рогів бика, прикривав голову незнайомця. За плечима майорів пурпурний плащ. До широкого поясу з золотою пряжкою були прикріплені піхви для меча.

— Якщо подорожуватимемо далі разом, — мовив шкіпер, — треба жити мирно. Мене звуть Тіто, я з Аргоса. Пливу до Куша, щоб обміняти прикраси, шовк і цукор на слонову кістку, руду, рабів і перли.

Воїн кинув погляд на узбережжя, де все ще метушилися озброєні воїни, які марно намагалися знайти якийсь швидкий човен, здатний наздогнати галеру.

— Мене звуть Конан-кімерієць, — після короткої паузи відповів незнайомець. — Приїхав до Аргоса, щоб знайти собі заняття, але не знайшов нічого, до чого можна було б докласти рук.

— Але чому тебе переслідували гвардійці? — запитав Тіто. — Звісно, це не моє діло, але я не думаю…

— Мені нічого приховувати, — перебив його кімерієць. — Минулої ночі сотник королівської гвардії хотів силою узяти в заїзді дівчину молодого воїна. Той заступався за неї й убив сотника. Але, мабуть, якийсь клятий закон забороняє вбивати гвардійців. Хлопець із дівчиною втекли. Хтось сказав, що я там був. Мене вранці схопили й відвели до судді. Старий крутій почав з’ясовувати, куди я міг сховати втікачів. Навіть якби хлопець не був моїм другом, виказати його я не міг. Суддя чомусь розсердився, багато говорив про мої обов’язки перед державою, суспільством і про різні інші речі, які для мене були незрозумілі. Слухаючи його, я ледве стрмувався. Але коли суддя заявив, що я знущаюся з нього і тому буду кинутий до в’язниці, де сидітиму, доки не знайдуть утікачів, мені це не сподобалося. Довелося дістати свого меча й прокласти собі шлях на вулицю. Кінь начальника гвардії примчав мене на пристань, де я й побачив вас.

— Що ж, — рішуче озвався моряк, — судді багато попсували мені крові у справах проти багатих купців, тому любити мені їх нема за що. Певна річ, після повернення вони причепляться до мене, але я завжди зможу довести, що діяв під загрозою. Можеш сховати свого меча. Ми мирні моряки й проти тебе нічого не маємо. Крім того, добре, щоб у плаванні на кораблі був такий воїн, як ти. Ходімо, вип’ємо прохолодного вина.

— Це мене влаштовує, — охоче погодився Конан, вкладаючи до піхов свого меча.

“Аргуз” був звичайною невеликою галерою, схожою на багато інших купецьких кораблів, що плавали між портами Зингари й Аргоса. Корабель мав випнуту корму й високий вигнутий ніс. Велике смугасте вітрило було зшито з міцного шовку. Веслами користувалися тільки коли відпливали від пристані або в безвітряну погоду. Всього було десять пар весел обіч бортів. Вантаж знаходився під палубою, і тому веслярі спали на палубі між лавами. Команда корабля складалася з двадцяти веслярів-матросів, трьох рульових і шкіпера Тіто.

Погода була сприятлива, і “Аргуз” упевнено рухався на південь. З кожним днем спека посилювалась, і на кораблі нап’яли зшитий з клаптів тканини покрив від сонця.

Корабель ішов уздовж берегів Шему й Стигії. Море й морське життя були для Конана загадкою. Але й сам він був загадкою для моряків, які ще не бачили раніше людей його раси.

Кімерієць їв за трьох, міцні напої були його втіхою й слабкістю. Багато в чому він був наївним, як дитина. Проте в гніві він був страшний. Варвар відрізнявся природженими моторністю й сторожкістю. Якщо хтось зазіхав на його права або заподіював навіть незначну образу, він ставав грізним, наче голодний тигр. Тривалі мандри загартували кімерійця фізично, він був подібний до твердої скелі. Одяг і обладунок Конана мали на собі сліди усіх його мандрів: улюблений асами рогатий шолом, панцир і наколінні щитки виготовили в Котху, кольчугу зробили в Немедії, величезний меч був аквилонської роботи, а пурпурний плащ ткали в Офірі.

Після кількох днів подорожі на південь уздовж берегів Куша корабель пристав неподалік від селища чорних людей. Проте мандрівники знайшли лише руїни будівель і трупи вбитих.

— Колись тут можна було добре торгувати. Прокляті пірати все знищили, — вилаявся шкіпер.

— Що буде, якщо ми їх зустрінемо? — запитав Конан, поклавши руку на рукоять меча.

— Війна не моє ремесло. Вбиватимемо. Кілька разів ми щипали, піратів, при нагоді можемо повторити. Якщо тільки не зустрінемо “Тигрицю Бьоліт”.

— Хто така Бьоліт?

— Дика чортиця ця Бьоліт. Усі звуть її Королевою Чорного Узбережжя, під її орудою банда чорних горлорізів грабує всі стрічні кораблі. Чимало багатих купців вони відправили на морське дно.

Коли вони повернулися на корабель, шкіпер показав Конану на складену біля містка зброю — списи, луки й стріли,

— Слабка зброя, якщо доведеться захищатись. Але віддавати життя дарма для нас теж образливо.

Сонце щойно почало підніматися на обрії, коли дозорець повідомив про небезпеку. З правого борту корабля з’явилася галера, яка стрімко наближалася до них.

Незабаром стало видно голі тіла воїнів на борту галери. Вони дико галасували, стукали списами по своїх овальних щитах. На щоглі корабля майорів пурпурний прапор.

— Бьоліт! — скрикнув сполотнілий Тіто. — Стерно ліворуч! — подав він команду. — Треба дістатися до берега раніще від піратів, тоді ми врятуємося.

“Аргуз” круто повернув до узбережжя. Шкіпер, бігаючи між лавами, прокльонами й погрозами підганяв веслярів. Його очі блищали, борода трусилася від хвилювання.

Стоячи на кормі “Аргуза”, Конан спостерігав, як швидко зменшується відстань між кораблями. Хоча він і не розумівся на морських справах, проте було видно, що пірати наздоженуть “Аргуз”, перш ніж галера торкнеться берега. Піратські стріли поки ще не долітали до корабля й із тихим посвистом падали в море.

— Краще було б битися з ними, — мовив Конан. — Інакше ми загинемо під їхніми стрілами, не обмінявшись жодним ударом.

— Швидше, собаки! — ричав Тіто на веслярів, підганяючи їх своїми важкими кулаками. Бородаті веслярі веслували мовчки й щосили, піт струмував по їхніх тілах.

До берега залишалася тільки миля33, коли різко ущух вітер і вітрило обвисло. Пірати швидко наближались. Один із стернових на “Аргузі” захитався і впав за борт зі стрілою в шиї. Тіто кинувся на його місце. У цей час Конан, широко розставивши ноги на палубі, яка гойдалась все дужче, здійняв свого лука Тепер він добре бачив усе, що чинилося на кораблі піратів. На невеликому містку в передній частині корабля стояла жінка. Її біла шкіра вирізнялася на тлі чорних тіл воїнів. Поза всяким сумнівом, це була Бьоліт.

Конан натягнув лук, але, раптом передумавши, трохи змінив напрям, і його стріла пронизала високого воїна, що стояв поряд із жінкою.

Піратське судно стрімко наздоганяло корабель Тіто.