Читати книгу - "Сонячна машина"

Минулi доби воєн, революцiй, доби струсiв, нищення й розпорошування вiкових надбань загартували наступникiв, викликали протилежну страшну енергiю збирання, скупчування, концентрацiї. Що на початках двадцятого столiття, здавалось би, було неможливим, фантастичним, те тепер здається цiлком нормальним, законним i необхiдним. Наприклад: у руках однiєї людини половина всього нацiонального майна Нiмеччини. Один рух пальцем Фрiдрiха Мертенса, один натиск на гудзик апарата — i мiльйони людей засудженi на голод i смерть. I всi мiльйони неодмiнно помруть, коли на те буде воля Мертенса. I нiяка сила не може противитись тiй волi. Чи могли ж похвалитись такою могутнiстю представники колишньої аристократiї, колишнi монархи? Нехай самi принцеса скажуть.

Принцеса нiчого не каже. Вона байдуже, грайливо перебирає рожево точеними пальцями м'яку плiть ланцюжка.

Розумiється, проти цього нiчого нiхто не смiє сказати. Це видно кожнiй дитинi, хоча знаходяться такi дiди, що вмудро-вуються не бачити цього й мрiяти про неповторне. Дiди не помiчають, що дiється в них перед носом, i вглядаються в те, що дiялось столiття назад. А вiдбувається воiстину величезний i величний процес, який от-от має закiнчитися таким актом, що радикально, нечувано змiнить усю мапу земної планети. Принцеса, розумiється, знайома з iдеєю «єдиної республiки землi»? I, розумiється, не вiрить у неї й уважає її за пустiсiньку фантазiю газетярiв? Про неї, мовляв, уже стiльки писалось i говорилось? Але це — не фантазiя. Це — найреальнiша, найдозрiлiша iдея часу. I здiйснить її ота сама нова ари стократiя. О, це буде не знаний досi, безкровний, всесвiтнiй переворот, який утворить цiлком новi вiдносини на всiй пла нетi, який без болю, мирно переверне тисячi людських поглядiв i створить такi колосальнi багатства людей, що про них не мрiялось нi в однiй казцi за старих часiв. Нова аристократiя дасть, нарештi, свiтовi так довго й так жагуче бажаний мир. Уперше й навiки буде знищений жорстокий бог вiйни, за яким раз у раз ховався маленький iдол революцiй. Мечi перекуються на рала, а в солдатських казармах задзвенять веселi, юнi голоси школярiв…

Рука принцеси, строго обтягнута чорним блискучим шовком, перестає гратись ланцюжком. Занадто широкi й густi брови злегка здiймаються на чоло, очi поширюються, як двi морськi черепашки.

— Соцiалiзм?

— О принцесо!

Граф Адольф схиляє голову на лiве плече й ображено приплющує очi. Йому дуже сумно, що її свiтлiсть такої низької думки про його розумовi здатностi. Соцiалiзм — це вiра в чорну магiю. Проповiдують її фанатичнi дурнi або реалiстичнi шарлатани, а вiрять у неї калiки, невдахи i плебс. Вiн же, граф Елленберг, здаєгься, не подiбний нi до мага, нi до дурня, анi до шарлатана, вiн бiльше, нiж хто небудь, вiрить у вiчний, абсолютний закон- рiвностi людей не було, нiде немає й бути нiколи не може. Слабшi й дужчi, гiршi й кращi, чернь i аристократiя. Так було завсiгди, так є тепер i так буде повiк. Мiняються тiльки форми, але сам закон зостається непорушним i незмiнним. Хiба ж це соцiалiзм?

Принцеса лишає ланцюжок i сiдає рiвнiше. Як так, то вона не зовсiм розумiє, що хоче сказати граф. Ну, добре, мир, тиша, овечки, мечi на рала. Все це чудово. А як же буде, коли ота чернь, отi фанатичнi дурнi, шарлатани не задовольнягься вiчним законом нерiвностi й почнуть виробляти те, що вони раз у раз цiлi тисячолiття виробляють на землi? Як ота нова, всемогутня, чудодiйна аристократiя без вiйська справиться з ними? Оце вона хотiла б знати, з ласки пана графа.

Ах, немає нiчого втiшнiшого, коли жiнка, гарненька, от iз такою лебединого шисю й пожежею волосся на прекраснiй голiвцi, коли вона, замiсть давати насолоду мужчинi, пресерйозно, преповажно и прехитро береться пiдставляти йому нiжки в полiтицi, задаючи йому пренаївнi, дитячi питання!

— Ви маєте рацiю, ваша свiтлосте Ваше питання глибоке й трудне. Але воно вже розв'язане нами. Декiлька полiцаїв, ваша свiтлосте, з науково вдосконаленими газовими скорострiлами — i багатотисячний натовп дурнiв i шарлатанiв буде в панiцi тiкати вiд них. За секунду такий скорострiл може вбити тисячi людей. Це, мiж iншим, ще один доказ, ваша свiтлосте, що вiйна бiльше неможлива, вона стає цiлковитим безглуздям. А, крiм того, дозвольте вам додати, ваша свiтлосте, що ми маємо таких чудових помiчникiв, як самi панове соцiалiсти. Як вам, розумiється, вiдомо…

(Що їй може бути вiдомо, цiй невиннiй черницi, посвяченiй на пожертя боговi минулого?)

— Як вам вiдомо, соцiалiсти подiляються на рiзнi партiї, групи й секти, що вiчно й люто борються мiж собою. Це, мiж iншим, знову показує, що навiть серед робiтництва немає рiвностi. I серед нього е рiзнi верстви з рiзними iнтересами, що й кидають їх на боротьбу помiж собою. Правi соцiалiсти, лiвi соцiалiсти, старокомунiсти, неокомунiсти, анархо-соцiалiсти, анархо-комунiсти, активiсти, пасивiсти, iнаракiсти. I так далi, i так далi. Числа їм немає. Пролетарiату як класу немає. Це вигадка теоретикiв-економiстiв. Є рiзнi собi бiльш менш постiйнi групи з часто протилежними iнтересами. Завдання ж мудрого керманича повертати всi цi сили так, як повертає вiжками шестерню коней добрий вiзник. Повертати ними так, щоб вони самi в собi й собою нищили руїнницьку енергiю. I нова аристократiя, смiю сказати, ваша свiтлосте, блискуче справляється з цим найважчим завданням. Ви погляньте, ваша свiтлосте робiтничi органiзацiї виносять мало не половину всього населення. Нiмечини; в парламентi робiтничi партiї становлять абсолютну бiльшiсть, здається, треба їм тiльки захотiти, i все буде по глаголу їхньому. А насправжки вся сила, вся влада в нас, невеличкої купки вибраних людей. I ми не боїмось нiяких загроз, нiяких прийнятих чи неприйнятих законiв, нiяких страйкiв i революцiй. Ми — велика, непоборна, самодержавна сила!

Ага, зникла вищирена насмiшкуватiсть? Приховала кiгтi? О, перед силою жiнка моментально ховає всi свої посмiшки й кiгтоньки. Перед богом сили вона згинається з спадщинною побожнiстю i в жертву йому споконвiку приносить усiх своїх слабших богiв. Покора перед силою є шостий смисл жiнки.

— О ваша свiтлосте, нема тiєї сили, що могла б порушити чи зупинити могутнiй iсторичний поступ новiтньої аристократiї! А щодо решткiв старої, яка подекуди збереглася в пережитках монархiй, то недалеко той час, коли рука iсторiї легесенько, ваша свiтлосте, збере їх усi й поштиво, але твердо, складе в музеї старовини. I сповниться старе пророцтво: «Єдине стадо й един пастир». Цебто, ваш свiтлосте єдина республiка землi й єдиний президент її. I поклоняться йому всi народи й iплеме на земної планети.

Ага, брiвки похмурилися? В очах уже уважнiсть, пильна думка? А як же буде тодi з твоїми мрiями, з твоїми коронками, з твоїми