Читати книгу - "У сріблястій місячній імлі"

щойно вимовив, кажучи про точність кодування, і виросло Древо Видів. З двох маленьких слів — “мало не”.

І годі розраховувати на поблажливість — ні в біології, ні у фізиці, вважаючи, що Еволюція нібито “свідомо” ввела межі допустимої помилки, аби тим самим живити свою винахідницьку мудрість, оскільки цей трибунал, суддя в образі самої термодинаміки, заявить вам, що безпомилковість на рівні молекулярного відправлення посланців неможлива. Насправді Еволюція нічого не вигадала, нічого взагалі не хотіла, нікого, зокрема, не планувала, а що користується власною помилковістю, яка внаслідок ланцюжка комунікаційних непорозумінь цілиться в амебу, а влучає в солітера чи людину, — то причина того фізична природа самої матеріальної бази засобів зв’язку…

Отже, вона блукає в своїх помилках, бо інакше й не може бути — на ваше щастя. Зрештою, я не сказав нічого, що було б для вас новиною. Звісно, я хотів би вгамувати запал тих ваших теоретиків, котрі пішли надто далеко й стверджують, що коли вже Еволюція — це випадковість, спіймана необхідністю, і необхідність, яка осідлала випадковість, то людина з’явилася зовсім випадково, тобто з таким же успіхом її могло й не бути.

Ну що ж, в існуючій іпостасі, тій, що тут здійснилася, її могло й не бути, це правда. Проте якась форма, переповзаючи через види, мала дійти до Розуму з вірогідністю тим більше близькою до одиниці, чим довше триває процес. Бо хоч він і не намічав вас, хоч і ліпив індивідуумів принагідно, все-таки він виконав умову ергодичної гіпотези, яка стверджує: якщо система існує досить довго, то вона проходить через усі можливі стани незалежно від того, наскільки нікчемні шанси здійснення певного особливого етапу. Про те, які види заповнили б нішу Розуму, якби воцаріння на троні тваринного царства не вдалося мавпам, про це ми, можливо, поговоримо іншим разом. Отож не дайте залякати себе вченим, котрі приписують життю необхідність, а Розуму — випадковість. Воістину він був одним з малоймовірних станів, тому з’явився пізно. Одначе великим є терпіння Природи: не в тому, то в іншому мільярдолітті прийшла б ця несподівана радість.

То що ж? Не варто шукати винного так само, як і гідного похвали. Ви з’явились, бо Еволюція — свого роду гравець у карти, гравець не дуже вмілий, оскільки мало того, що вона блукає в своїх помилках, але й не обмежується будь-якою певною тактикою, намагаючись виграти в природи; вона робить ставку на всі доступні квадрати грального поля. Але, повторюю, ви вже це більше чи менше знаєте. Однак це тільки частина, — і, додам я, вступна — посвячення в таємницю. Всю його суть, відкриту вам досі, можна висловити коротко: сенсом засобу передачі є повідомлення. Бо організми служать для передачі послань, а не навпаки. Організми поза комунікаційною процедурою Природи нічого не означають: вони нісенітні, як книга без читачів. Щоправда, не виключене й зворотне твердження: сенс повідомлення є самим засобом передачі. Однак обидва члени висловлювання несиметричні, бо не кожен засіб передачі, не кожен передавальний пристрій є істинним сенсом повідомлення, але таким і тільки таким, який вірно служитиме подальшій передачі повідомлення.

Не знаю, даруйте мені,— чи не надто важко це для вас? Отже: повідомлення в Еволюції може помилятися як завгодно, але засобам передачі це заборонено! Повідомлення може означати кашалота, сосну, дафнію, гідру, нічного метелика, павіана — бо його частковий, тобто конкретний у видовому відношенні, сенс зовсім не істотний; тут кожен служить на побігеньках, і, отже, кожен для цього придатний. Він є лише тимчасовою підпоркою, і хоч би як недбало був створений, це нічому не шкодить, досить, щоб він код передав далі. Зате передавальним пристроям такої свободи вже не дано: їм помилятися не можна!

Таким чином, зведена до чистої функціональності, до поштових послуг, сутність передавальних пристроїв не може бути довільною: вона завжди визначається нав’язаним зобов’язанням — обслуговуванням коду. Нехай тільки спробує засіб передачі збунтуватися, вийти за межі своїх службових обов’язків — тут же зникне, не завівши нащадків. Саме тому повідомлення може користуватися засобами передачі, а вони ним не можуть. Воно — гравець, а вони — тільки карти у грі з Природою; воно — автор листів, які змушують адресата передати їхній зміст далі. Йому можна навіть спотворити цей зміст — аби липі він передав його далі! Саме тому весь сенс — у передачі; і неважливо, хто це робить і який він.

Отак, досить своєрідно, ви і з’явились, ви — як певний підтип передавального пристрою, мільйони яких уже були випробувані процесом. Ну й що з того — для вас? Чи обурює новонародженого його походження внаслідок помилки? Хіба я сам не з’явився внаслідок помилки? І тому хіба й ви не можете знехтувати сенсаційним відкриттям про ваше походження ненароком, мимохідь, коли біологія вас ним пригощає? Навіть якщо ГОЛЕМ у ваших руках, а ви самі — в хащах еволюційних наказів — були сформовані внаслідок грубого непорозуміння? Бо як не треба було моїм конструкторам тієї форми одухотворення, що мені притаманна, то так само не треба було кодовому повідомленню наділити вас розумом особистості. Навіть якщо це так, то чи повинні істоти, котрі виникли внаслідок помилки, визнати, що такий винуватець їхнього зачаття позбавляє вартості їхнього вже самостійного буття?

Так-от, аналогія погана, наші позиції неоднакові — і я вам скажу чому. Річ не в тім, що Еволюція добрела до вас, блукаючи в помилках, а не здійснюючи свій план, а в тому, що ці її заходи в міру того, як спливали еони,[12] стали опортуністичними. Щоб було ясніше — бо зараз я почну викладати вам те, чого ви ще не знаєте, — повторимо те, до чого ми дійшли:

СЕНС ЗАСОБУ ПЕРЕДАЧІ Є ПОВІДОМЛЕННЯ.

ВИДИ ВИНИКАЮТЬ З БЛУКАННЯ ПОМИЛКИ

І ось третій закон Еволюції, до якого ви ще не додумались:

СТВОРЮВАНЕ МЕНШ ДОСКОНАЛЕ, НІЖ ТВОРЕЦЬ

П’ять слів! Але криється в них сила, яка перевертає всі наші уявлення про неперевершену майстерність будівниці видів. Віра в прогрес, який іде епохами вгору, до досконалості, переслідуваний з дедалі зростаючою вправністю, віра в прогрес життя, відбитий в усьому Древі Еволюції,— ця віра старша від теорії еволюції. Коли її творці і прихильники боролися з противниками, воюючи з допомогою аргументів і фактів, обидва ці розсварені табори й не думали піддати сумніву саму ідею прогресу, видимого в ієрархії живих істот. Це вже для вас не гіпотеза, не теорія, яку належить захищати, а незаперечна істина. Я спростую її. У мене немає наміру принизити вас самих, розумних,