Читати книгу - "Контрольний укол"

Ігор сів і, перш ніж узяти черговий вареник, запитав:

— А ще сюрпризи будуть?

— Аякже! — загадково посміхнулася Наталя.

Наступною жертвою стала сама виготовлювачка сюрпризів. Вона раптом скривилася і, відкривши рота, вивернула вміст його на тарілку.

— Маринко! — докірливо вигукнула мама.

— Солоний! — пояснила дівчинка.

— Ага! — зрадів тато. — Знатимете, як наді мною потішатися.

І всі весело розсміялися.

Потім ми з Ігорем перекурювали на балконі. Вірніше, курив він, а я відчайдушно боровся з собою в душі: може, розповісти йому прямо про всі мої сумніви, підозри, щоб відразу все прояснити. А раптом він сам чогось не знає або щось втаїть? Ні, треба вже до кінця розібратися із завідувачем, з Надією Миколаївною, а потім вже розкривати карти.

Ми, дорослі, знову сіли за стіл, а Маринка, отримавши повне задоволення і від вареників, і від «сюрпризів», пішла до себе в кімнату у своїх дуже важливих дитячих справах.

— Ну, як тобі, Васю, працюється? — запитала мене Наталія. — Старші товариші допомагають освоїтися?

— Звичайно, допомагають! — відповів за мене мій колега. — І не тільки старші, але й молодші. Вася має неабиякий авторитет у молоденьких медсестер!

Але дружина не прийняла його жартівливого тону, а згадування про медсестер викликало у неї інші асоціації.

— До речі, а що з'ясували з приводу тієї вашої співпрацівниці, яку вбили?

— Міліція шукає, — пояснив Ігор. — Чоловіка випустили, іншого нікого не зловили. А кого затримувати? На грабіж це не схоже, у сусідів — алібі, за політичними мотивами — відпадає. Залишається одне: професійна діяльність.

— А до чого тут професійна діяльність? — здивувалася Наталія.

— Як до чого? Комусь укол не зробила або зробила дуже боляче. Ось скривджений пацієнт або його жалісливий родич і вирішили їй помститися.

— Та покинь ти нісенітниці городити! — розсердилася дружина.

Я мовчки слухав діалог подружжя.

— Зрозуміло — нісенітниці. І слідчий так вважає. Він упевнений, що вбивцею є хтось з наших лікарів.

— З лікарів?!

— Звичайно. Комусь вона чимось не догодила, ось її тому й прибрали. І знаєте, хто найімовірніше це зробив?

Я напружився і опустив голову.

— Хто? — запитала Наталя.

— Я! — гордо відповів Ігор.

— Ти?! — дуетом вигукнули ми.

— Ну, так, принаймні, припускає слідчий. А хто ж іще?

— Я, наприклад, — нарешті і я подав свій голос.

Тепер черга дивуватися настала за ними.

— А ти тут до чого? Працюєш у нас строком без року.

— По-перше, я чергував з нею останню зміну, опісля якої, говорять, вона була дуже засмучена, а по-друге, ніхто не може підтвердити, що я був після цього в гуртожитку і спав.

— А де ж ти був? — спантеличено запитав Ігор.

— Як де? Їздив різати Поліну Аркадіївну!

«Тут одне з двох, — думав я дорогою додому, — або Ігор абсолютно непричетний до цієї історії, або він — надзвичайний актор».

І знову нічого не було ясно.

У нашому відділенні вже стало недоброю ознакою: якщо на п'ятихвилинці доповідає лікарка Риндіна, то це значить, що скоїлось щось надзвичайне.

Вранці, перед нарадою, я не встиг ні з ким поспілкуватися, був не в курсі справ і тому напружено чекав повідомлень.

— Вікторе Тихоновичу! — сказала Надія Миколаївна. — У відділенні вночі знову стався прикрий випадок.

«Я так і знав! — відразу ж промайнула у мене думка. — Значить, я не помилився».

— Я і раніше доповідала, але нікому це, видно, не потрібно! І обов'язково це трапляється на моєму чергуванні. А що я можу зробити вночі одна? Й доводиться все самій організовувати. Тут хворі тяжкі, а мене рвуть на частини! Я не знаю, але щось із цим треба робити, а то говоримо, говоримо…

— Та що трапилося, Надіє Миколаївно?! — нарешті прорвався в її монолог голос завідувача.

— Як що?! Я ж Вам кажу: в чоловічому туалеті кран зірвало!

— Фу ти, Господи, — пробурмотів шеф. — І що Ви зробили?

— Завдяки лікарю приймального відділення Вадиму Миколайовичу (він же в нічний час виконує обов'язки головного лікаря) викликали чергового слюсаря. Він поставив тимчасову заглушку, — вже спокійніше сказала Риндіна.

— Ну, добре, — трохи заспокоївся і Віктор Тихонович. — А з хворими що?

— Загалом, усе нормально. Прийняла у відділення двох нових пацієнтів. Лікування розписане. Зараз стан здоров'я у них стабільний.

— А як почувається хворий з палати № 12а, Півнєв?

— Вночі у нього погіршилася гемодинаміка. Був напад серцевої астми. Купірували. Зараз спить.