Читати книгу - "Адвокат негідників"

доживе до двадцяти п’яти, принаймні якщо лишиться на свободі. Вона уся в татуюваннях, і на момент, коли її приводять до присяги, присяжні відчувають до неї огиду. Вона пам’ятає саме ту середу, пам’ятає, як копи прийшли до Кар’єру, пам’ятає, що Ґарді пробув там увесь день.

На перехресному допиті Гувер негайно наводить факт того, що її двічі ловили на крадіжках у крамницях. Крадіжках їжі! А ви що робили б, аби зголодніли? Гувер подає це як щось таке, що заслуговує на смертну кару.

Продираємося далі. Викликаю наступного свідка алібі — він говорить правду, та Гувер усіх їх змушує мати вигляд злочинців. Отака божевільність і несправедливість системи. Свідки Гувера, які свідчать від імені штату, прикриваються порядністю, самі ледь не освячені владою. Копи, експерти, навіть донощики, вимиті, вичищені і вбрані в гарний одяг, усі стають за трибуну і говорять неправду. Вони об’єднані спільними зусиллями добитися, щоб мого клієнта визнали винним. Натомість свідки, які знають правду і розповідають її, миттєво дискредитуються і постають цілковитими невігласами.

Як у більшості подібних випадків, на цих слуханнях не йдеться про істину — йдеться про перемогу. І щоб перемогти — за відсутності реальних доказів — Гуверу доводиться їх фабрикувати, вдаватися до обману і знавісніло піддавати правду сумнівам. Шість моїх свідків присягаються, що мого клієнта і близько не було біля місця, де було скоєно злочин, і всіх шістьох висміюють. Гувер назбирав зо дві дюжини свідків, і те, що всі вони брешуть, фактично відомо і копам, і обвинуваченню, і судді. Та присяжні ковтають ті брехні так жадібно, ніби їм зачитують Святе Письмо.

13.

Показую присяжним карту їхнього любого міста. Кар’єр розташований далеко від ставка. Ґарді ніяк не міг бути одночасно у двох місцях у приблизний час убивства дівчаток. Присяжні не вірять жодному слову, бо вони давно знають, що Ґарді був членом сатаністського культу і був причетний до сексуальних збочень. Фізичних доказів того, що дівчатка Фентрес піддалися сексуальному насиллю, немає. І все ж найостанніший недоумок в цьому Богом забутому місці вважає, що Ґарді зґвалтував їх, а тоді вбив.

Опівночі я лежу поперек незручного мотельного ліжка, озивається покладений поруч мобільний. Це з лабораторії ДНК в Сан-Дієго. Кров, яку Тадео так брутально отримав з лоба Джека Пілея, відповідає фрагменту волосся, яке убивця лишив на шнурку, що ним були міцно зв’язані щиколотки одинадцятирічної Дженни Фентрес.

14.

Сон не йде, я навіть повік не можу склепити. Ми з Напарником ще затемна виїжджаємо з мотелю і наближаємося до Міло, коли на сході тільки займається день. Зустрічаюся зі Слоном в його офісі, тим часом місто потроху прокидається. Він дзвонить судді Кауфману додому, будить його й витягує з ліжка. О восьмій ранку ми з Гувером і судовим репортером збираємося в суддівському кабінеті. Усе, що буде далі, потрапить до протоколу.

Я викладаю свої варіанти. Якщо вони відмовляються припинити слухання, скасувати справу і відправити всіх по домівках — а я розраховую, що вони вчинять саме так — тоді я або (1) подам скаргу на Джека Пілея, щоб його силоміць притягли в суд, поставлю його за трибуну свідка і доведу, що він — убивця, або (2) звернуся до преси з результатами досліджень ДНК, або (3) оголошу присяжним усе, що мені відомо, або (4) зроблю усе перераховане, або (5) не зроблю нічого, дам їм отримати обвинувальний вирок, а тоді вщент розіб’ю їх апеляцією.

Вони прагнуть дізнатися, звідки у мене зразок крові Джека Пілея, але я не зобов’язаний їм звітувати. Нагадую їм, що останні десять місяців умовляв їх придивитися до Пілея, взяти зразок крові і все таке, але їм це було нецікаво. У них був Ґарді, один із прислужників сатани. Вдесяте пояснюю, що Пілей (1) знав дівчаток, (2) його бачили поблизу ставка, коли вони зникли і (3) він щойно розстався з їхньою матір’ю після тривалих непростих стосунків.

Вони збентежені, приголомшені, ледве спроможні усвідомлювати, що відбувається. Їхнє липове й несправедливе звинувачення було шите білими нитками. Вони звинуватили не ту людину!

Насправді усі прокурори мають однакову генетичну ваду: вони не здатні визнавати очевидне, навіть коли воно безсумнівне. Вони вдаються до своїх теорій. Вони знають, що мають рацію, бо їх у цьому переконували місяцями, якщо не роками. «Я вірю у цю справу» — одна з їхніх улюблених тез, і вони безтямно повторюватимуть її навіть тоді, коли справжній убивця із закриваленими руками пройде повз них і скаже: «Це зробив я».

Я чимало стикався з таким ідіотизмом раніше, тож пробував уявити, як тепер поведеться Гувер. Та коли він сказав: «Можливо, Ґарді Бейкер і Джек Пілей діяли разом», — я вголос розсміявся.

— Ви серйозно? — рохкає Кауфман.

— Блискуче, просто блискуче, — додаю я. — Двоє чоловіків, незнайомих між собою, одному вісімнадцять років, іншому — тридцять п’ять, приблизно на півгодини об’єднують зусилля, щоб убити двох дівчаток, а тоді розійтись кожен своєю дорогою, ніколи більше не бачитись, приречені тримати язики за зубами. Наполягатимете на цьому під