Читати книгу - "Зоряний лицар"

сперечається! Запитай у кого завгодно, я ніколи не помиляюся. Якщо я кажу, що в тебе немає брата, так воно і є, — образився Флюгер Бажань.

Гліб трохи подумав і погодився:

— Мабуть, ти правий. Насправді він мені не брат.

Мідний чоловічок похитав головою та пробурчав:

— І після цього ти хочеш, щоб я вказав тобі правильний напрямок? Як можна шукати брата, який зовсім не брат! Скажи ще, що вона твоя сестра, яка не сестра, — сміхотливо фиркнув він, показавши на Марику.

— Так воно і є. Усе занадто заплутано, — підтвердив Гліб, але Марика втрутилась у розмову й рішуче заперечила:

— Я говорити буду. Розумієш, я була не сестра, а стала — сестра. А той, кого шукаємо, був братом — а виявився навпаки. Що тут незрозумілого?

— Нічого собі пояснення! Як на мене, ви самі не знаєте, чого хочете! — ображено вигукнув Флюгер.

— Виходить, ти не можеш нам допомогти? — засмутився Гліб.

— Спробуй-но допомогти, коли все так заплутано. Я б порадив вам податися на північ.

— Чому?

— Щоб трохи остудитися. Там живе Крижана Дама. Ти ж шукаєш не брата, а вона вже точно тобі не брат і не сват, — хихикнув Флюгер.

— Ну й жарти в тебе, — докірливо похитав головою Гліб.

Чоловічок анітрохи не засоромився і з виглядом ображеного достоїнства заявив:

— Яке пояснення, така й порада. Не подобається, — я не винен.

Щоб показати, який він ображений, Флюгер повернувся до дітей спиною. Докір був справедливим. Намагаючись загладити свою провину, Гліб примирливо сказав:

— Вибач, будь ласка, я не хотів тебе образити. Покажи краще, де живе юнак, що знаходиться в полоні у Дзеркала?

— Не покажу. Він тобі не брат, — затявся Флюгер Бажань, але все-таки знову повернувся до дітей обличчям, даючи зрозуміти, що вони пробачені.

Переговори зайшли в безвихідь, і діти не знали, що їм робити.

— Так у нас нічого не вийде. Краще спершу піти на вулицю Дзеркальників. Може, Дзеркало нам покаже, що шукати, — запропонувала Марика Глібові.

— Мабуть, ти маєш рацію, — погодився Гліб і звернувся до Флюгера: — Ти знаєш, де ця вулиця?

— Ще б мені не знати! Це наша центральна вулиця, можна сказати, серце нашого краю, — з гордістю промовив мідний чоловічок і, показавши на прикордонну будку, галантно запросив: — Пройдіть усередину.

Гліб і Марика перезирнулися. Що можна було знайти в порожній будці? Однак, вирішивши цього разу не нехтувати порадою вразливого Флюгера, вони ступили всередину й остовпіли. Щойно вони зайшли, коли це їх оточили якісь люди. Від несподіванки діти позадкували назад, але, придивившись, зрозуміли, що це лише їхні власні відображення в дзеркальних стінках будки. Дзеркала були розташовані так, що відбивалися одне в одному. Від цього відображення множилися, і стіни ніби відступали, розбігаючись удалину. Марика простягнула руку, щоб намацати стіну і здивовано прошепотіла:

— Стіни й справді немає, задери її козел.

Діти пройшли кілька кроків. Здавалося, усередині будка безмежна. Поки Гліб і Марика намагалися з’ясувати, куди поділися стіни, вони загубили вихід. Навколо юрбилися численні відображення, від яких рябіло в очах.

Раптом тишу перервав шум людної вулиці. Яскраве світло вдарило в очі, і діти побачили, що знаходяться в незнайомому місті, а навколо сновигають зовсім чужі люди.

Розділ 12
Вулиця Дзеркальників

Поза всяким сумнівом, це й була вулиця Дзеркальників. З обох боків від неї розташувалися дзеркальні майстерні, а магазини й крамнички торгували тільки дзеркалами. Вирішивши, що Дзеркало Призначення повинне продаватися не інакше як у дорогому магазині, діти подалися до найшикарнішого. Біля порога Марика зупинилася:

— Іди сам, я тут зачекаю.

— Чому? — не зрозумів Гліб.

— Мені туди не можна. Хазяїн магазина здуріє, якщо побачить там циганку.

— Нічого не станеться, ти ж зі мною.

— І тебе викинуть заразом. У такому місці нам не можна бути разом. Ти що, вчора народився? Зовсім як дитина, — похитала головою дівчинка, але Гліб твердо взяв її за руку й сказав:

— Я не соромлюся своєї сестри.

— Добре, але я тебе попереджала, — пробуркотіла Марика, знехотя пішовши за ним.

У магазині сердита літня дама вичитувала продавця. Густо накладений макіяж на обличчі старої нагадував маску й не приховував, а, навпаки, підкреслював зморшки.

— Поверніть назад мої гроші. Як ви сміли підсунути мені негодящий товар! Ваші дзеркала нікуди не годяться! — фальцетом кричала дама.

— Але ми відіслали вам чудове дзеркало, без викривлень, як ви й