Читати книгу - "Розстрільний календар"

гостро табуйовану тему. На студентській науковій конференції у доповіді він цілеспрямовано згадував, звичайно в позитивному контексті Симона Петлюру й Уласа Самчука. А в серпні того самого року поїхав у карпатське село Шешори на відкриття забороненого пам’ятника Тарасові Шевченку, де з В’ячеславом Чорноволом, Зіновією Франко та іншими дисидентами влаштував мітинг протесту. За це довелося попрощатися з університетом і «гордим званням» комсомольця.

Поет згодом згадував, що незадовго до відрахування він наклеїв на факультетській дошці пошани отримані від Чорновола фотопортрети заарештованих Святослава Караванського, Івана Світличного, Валентина Мороза та ще кількох українських ди­сидентів.

Микола Холодний поширював лист до пленуму Спілки письменників України з питань роботи з творчою молоддю. У зв’язку з арештами шістдесятників звертався до лідера Китаю Мао Цзедуна з проханням надати політичний притулок.

20 лютого 1972 року Миколу Холодного заарештували за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді (стаття 62 ч. 1 Кримінального кодексу Української РСР) Але замість учергове показати характер Холодний пішов на компроміс зі своїми принципами і совістю.

7 липня 1972 року славнозвісна газета «Літературна Україна» опублікувала сфабрикованого КДБ листа «На терези совісті» за підписом Холодного. Автор ніби зрікався своїх «політично хибних віршів» та осіб, які штовхали його в «антирадянську трясовину». Холодного звільнили зі слідчого ізолятора КДБ УРСР на підставі постанови про припинення кримінальної справи.

Звичайно, ні талант, ні бунтарські звички нікуди не зникають. Холодний і далі мав активну громадську і життєву позицію. Але усе своє життя повторював, що він жив до 1972 року і помер саме тоді. Миколу Холодного знайшли до смерті закатованого у власній квартирі. Він помер, імовірно, у березні 2006 року.

Джерела

Горобець Олександр. Однокрила доля поета Миколи Холодного // Gazeta.ua. — 2011. — 6 травня. Режим доступу: https://goo.gl/rprk70

Овсієнко Василь. Холодний Микола Костьович: [Інтерв`ю Миколи Холодного 6 жовтня 1999 року; творчий вечір 13 вересня 1999 року; вірші] // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2007. — 13 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/ j3BdJx

Панченко Володимир. Пекло Холодного // ЛітАкцент: [Електронний ресурс]. — 2009. — 17 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/cuKeJH

Черкаська Ганна. Народився на світ я людиною, а, на жаль, помираю борцем. Режим доступу: https://goo.gl/ZGdqv1 20 лютого 1972 року. Операція «БЛОК»: заарештований учасник національно-визвольного руху Василь Долішній18

Василь Долішній ще у віці 13 років став зв’язківцем УПА, а 16-річним хлопцем витримав катування НКВС. На його долю випали три арешти і двадцять років таборів та в’язниць: сидів Долішній при Сталіні, Брежнєві, Андропові й Горбачові.

Перший арешт — 1946 рік. Зв’язківцем УПА селянський підліток з Франківщини був з 1944 року, а в листопаді 1946 року потрапив до НКВС, де зазнав тортур — їв землю, лежав долілиць, поки енкаведисти стріляли повз вуха, був підвішений за ноги, але нікого не видав. Потім утримувався в Тисменицькій та Станіславській тюрмах. Врешті-решт був засуджений до 10 років ув’язнення, які до 18-річного віку відбував у Княжівській тюрмі під Львовом, а потім був етапований до Норильлагу, де працював на шахтах. Долішній був звільнений за амністією 1954 року.

Другий арешт — 1972 рік. Після повернення з ГУЛАГу Долішній не заспокоївся. Після багатьох спроб він вступив на заочне відділення Івано-Франківського інституту нафти й газу, а потім, коли вже почав працювати за фахом і їздити містами, — поширював самвидав, зокрема роботу Івана Дзюби «Iнтернаціоналізм чи русифікація?», та багато розмовляв з людьми.

Так звана «операція БЛОК», розпочата КДБ у січні 1972 року проти українського національного руху, торкнулася й Долішнього. В результаті цього «полювання на відьом» список заарештованих, серед яких були Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, сягнув сотні осіб.

Долішнього заарештували 21 лютого 1972 року і за статтею «антирадянська агітація і пропаганда» засудили до 7 років таборів суворого режиму і 3 років заслання.

Утримували Долішнього в Мордовських таборах, де він близько спілкувався з Чорноволом і Стусом. У 1975 році був етапований у табори Пермської області, там неодноразово потрапляв до карцеру за акції протесту. Після трьох років заслання у Сибіру, у грудні 1981 року, Долішнього звільнили.

Третій арешт — 1984 рік. Це було схоже на глузування: 54-річного Долішнього, у якого на той час була зламана рука, звинуватили у «злісному хуліганстві» — нападі на міліціонера. Ці цинічні сфабриковані звинувачення були частиною нової хвилі репресій проти українських дисидентів, цього разу — проти учасників Української Гельсінської спілки. Василя Долішнього на три роки відправили до табору суворого режиму в Комі АРСР. Звільнений він був лише під час «перебудови», у 1987 році. Йому лишалося 40 діб до кінця терміну.

Після звільнення політв’язень продовжував активну діяльність: організовував відновлення могил воїнів УПА, поширював самвидав, був одним із засновників Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих.

Джерела

Обрії особистості: Книга на пошану Івана Дзюби. — К.: Дух і літера, 2011.

Овсієнко Василь. Долішній Василь Михайлович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 19 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/CmNkBX

22 лютого 1938 року заарештований компартійній діяч Павло Постишев

Ми мали його ліквідувати як ворога держави чотири роки тому, бо за це сидимо. Нам повинні ордени дати за передбачливість.

Остап Вишня про «замах» на Постишева

Перебуваючи на високих партійних посадах в Україні, Постишев твердо заявляв: треба раз і назавжди знести з лиця землі весь цей «історичний мотлох, який своїм існуванням живить коріння українського буржуазного націоналізму», а саме церкви та храми. За безпосередньою вказівкою Йосипа Сталіна він з насолодою громив українське національне відродження. Був одним із організаторів Голодомору.

У 1937 році для Постишева почався зворотній відлік. Після спроби побачити «ворога народу» у наркомі шляхів сполучення СРСР Лазарі Кагановичі його звільнили з посад першого секретаря Київського обкому і другого секретаря ЦК КП(б)У та відправили до російської глибинки секретарем Куйбишевського крайкому ВКП(б). Зміни приголомшили активного винищувача всього нерадянського, і він став шукати ворогів ще завзятіше.

Першими жертвами Постишева на Поволжі стали фотограф та цинкограф місцевої газети. «На фото товарища Буденного, размещенном в газете “Волжская Коммуна”, пятиконечная звезда на его рукаве имеет форму свастики. Требую наказать врага за нескрываемую вылазку», — писав партійний діяч. Згодом його заяви і зовсім перетворилися на торжество абсурду —