Читати книгу - "Заборонені чари"

наступник у Раді наполегливо й самовіддано працюватиме для звеличення та процвітання роду Конорів.

З цими словами митрополит встав і підійшов до Флавіана.

— Флавіане, королю Ібрії! Займи моє місце за цим столом, відсьогодні воно за правом належить тобі. Прийми моє ім’я в Раді — Брюс, тепер воно твоє. Ти ще юний, але вже показав себе розумним та зваженим правителем, і я покидаю Раду зі спокійною душею — справа, якій я віддав сорок років свого життя, в надійних руках.

Митрополит підвів розгубленого Флавіана до свого крісла й жестом запропонував йому сісти. Флавіан підкорився.

— А зараз, брати та сестри, дозвольте залишити вас, — мовив він із сумовитими нотками в голосі. — Прощавайте, і нехай завжди буде з вами Отець наш Небесний та син його Спаситель.

Всі присутні встали, віддаючи шану своєму соратникові. Ніхто не зронив ні слова, хіба що Стен поривався щось сказати, але потім передумав. Митрополит був одним з тих одинадцяти, хто дев’ять років тому допоміг княгині Ілоні ненадовго підкорити Вищі Сили і врятувати Галосаг від нашестя друїдів. Ще шестеро людей з цієї когорти сиділи зараз за цим столом, а четверо вже відійшли до кращого світу — троє загинули невідомими героями, прийнявши на себе частину удару, що призначався княгині, а ще один згодом помер власною смертю. Якраз його місце в Раді й зайняв Стен, син Ілони, князь Мишковицький…

Коли митрополит пройшов через портал, члени Ради посідали, і Флавіан відчув себе в центрі уваги.

— Я… цього… — Він зам’явся. — Я маю скласти присягу?

Стоїчков похитав головою:

— Ні. Просто повтори від свого імені те, що говорили інші. Слова пам’ятаєш?

Флавіан ствердно кивнув і, остаточно опанувавши себе, простяг праву руку до кристалу.

— Я, Брюс із роду Конорів, засвідчую свою присутність на цих зборах. Думки мої чисті, розум ясний, і я готовий нести відповідальність за всі ухвалені тут рішення. Хай допоможе мені Отець Небесний!

Анте Стоїчков схвально мугикнув, сперся ліктями на край столу і сплів перед собою пальці рук.

— Отже, сьогодні двадцять п’яте число місяця красавика, 1412 року від народження Спасителя, п’ять хвилин на третю ранку за златоварським часом. Позачергові збори Вищої Ради Братства Конорів оголошую відкритими. Як вам усім відомо, минулої ночі помер Михайло Другий, імператор Західного Краю. Ця подія знаменує собою початок наступного етапу здійснення плану Дункана від 1381 року.

Стен та Флавіан одночасно поглянули на Арпада Савича, що мав у Раді ім’я Дункан, і тут-таки похитали головами. Савичу було лише трохи за сорок, тож він ніяк не міг тридцять років тому запропонувати Раді свій план.

— Якщо не помиляюся, — промовив Стен, — на той час місце Дункана в Раді посідав мій дід Лодислав.

— Саме так, — підтвердив Стоїчков.

— Але я нічого не чув про його план.

— І не міг чути, — озвалася п’ятдесятирічна Міла Танич із Влохії. — Перед твоїм обранням до Ради план Дункана було засекречено і тимчасово вилучено з архіву.

Стенове обличчя взялося рум’янцем обурення.

— Дуже мило, — промимрив він. — Що ж це виходить…

Стоїчков розчепив пальці й поплескав долонею по гладкій поверхні стола.

— Не гарячкуй, Стеніславе. Ми вчинили так задля твого ж добра. Якби ти ознайомився з планом Дункана відразу після твого обрання, то міг би дійти хибного висновку, що ми залучили тебе до свого кола лише заради втілення цього плану. Визнай, що попервах ти почувався незатишно в товаристві людей значно старших від тебе і тільки згодом набув упевненості в собі. Ти потрібен Раді безвідносно до будь-якого плану; потрібен так само, як і Флавіан. Ви — представники нового покоління Конорів, ви займаєте високе становище в суспільстві й маєте великий вплив як серед наших родичів, так і серед інших людей. Попри свою молодість, ви обоє — визнані лідери, і ваша активна участь у діяльності Ради життєво необхідна для всього нашого роду.

— Все це чудово, — сказав Флавіан. На відміну від Стена, який далеко не зразу освоївся в Раді, він з першого ж дня рвався в бій. — Та повернімося до плану Дункана. В чому він полягає?

— У встановлені влади Конорів над усім Західним Краєм, — відповів Стоїчков. — Власне, ідея не нова, до цього наш рід прагне вже давно, але Лодислав Шубич першим усвідомив усю глибину небезпеки, яку тягне за собою неконтрольоване сходження Конорів на владні вершини в Імперії. Так звані помірковані наївно пропонують не форсувати процес, інакше кажучи, пустити все самопливом: мовляв, врешті-решт настане день, коли більшість князів Імперії будуть Конорами, і тоді вже можна переходити до рішучих дій. З іншого боку, радикалам, — Стоїчков пильно подивився на Флавіана, — не терпиться чимшвидше розвалити Імперію, щоб на її руїнах створити державу Конорів.

— Імперія рано чи пізно розпадеться, — з запалом заперечив Флавіан, усівшись на свого улюбленого коника. — Ви самі себе обманюєте, вважаючи слованів єдиним народом. Я вже не кажу про те, що Західний Край населяють не одні лише словани.

— Твоя правда, — погодився Стоїчков, — розпад Імперії неминучий. Проте і для Конорів, і для простих людей буде краще, якщо вона не загине у вогні міжусобиць, а буде мирно розділена. Ви, радикали, занадто прямолінійні й нетерплячі… А втім, сліпота так званих поміркованих ще небезпечніша. Вони відмовляються зрозуміти, що їхні нащадки не стануть чекати, поки більшість князівств очолять Конори. Щойно відчувши свою силу, вони спробують захопити владу в Імперії, що неминуче призведе до війни. В жодному разі не можна допустити відкритого протистояння між Конорами та простими людьми, бо це обернеться великим лихом і для тих, і для інших.

— І що ж ви пропонуєте? — запитав Флавіан.

— План Дункана полягає в тому, щоб забезпечити появу в кожному реґіоні впливового князя з нашого роду і створити передумови для майбутнього