Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Один раз поласувати — на те не зважають, — серйозно сказав канадець. — Хтозна, може ці люди давненько не пробували свіжого м’яса. А троє здоровецьких, добре угодованих панів, як-от професор, його слуга і я…

— Викиньте нісенітниці з голови, містере Ленд, — відповів я гарпунеру. — І головне, не здумайте розмовляти в такому дусі з нашими хазяїнами, ви цим тільки погіршите наше становище.

— Баста! — сказав гарпунер. — Я голодний, як тисяча чортів, і будь то обід чи вечеря, а нам його не подають!

— Містере Ленде, — зауважив я, — на кораблі варто підкорятися встановленому розпорядку, а я підозрюю, що сигнали наших шлунків випереджають дзвоник кока[34]!

— Що ж, переведемо стрілки наших годинників, — сказав незворушний Консель.

— Упізнаю вас, друже Консель! — закричав нетерплячий канадець. — У вас жовч даремно не розливається, ви бережете свої нерви! Завидний спокій! Ви здатні, не поївши, висловити подяку! Ви скоріше помрете з голоду, аніж станете скаржитися!

— А який сенс у скаргах? — запитав Консель.

— Який? Поскаржишся, і вже якось легше! Ну, а коли ці пірати, — я кажу пірати з поваги до пана професора, бо він забороняє мені називати їх людожерами, — коли ці пірати думають, що я дозволю тримати себе в клітці, де задихаюся, і що справа обійдеться без міцних слів, на які я скорий у гніві, то вони помиляються! Послухайте, пане Аронаксе, скажіть відверто, як ви думаєте, довго ще нас будуть томити у цій залізній скрині?

— Відверто кажучи, я знаю про це не більше за вас, мій друже!

— Ну, усе-таки, як ви гадаєте?

— Я думаю, що випадок дозволив нам відкрити важливу таємницю. І якщо екіпаж підводного судна зацікавлений у збереженні цієї таємниці і якщо таємниця для них дорожча, аніж життя трьох чоловіків, то, я думаю, ми у великій небезпеці. У противному разі чудовисько, що поглинуло нас, при першій же нагоді поверне нас у суспільство нам подібних.

— Або зарахує нас у суднову команду, — сказав Консель, — і буде тримати…

— Доти, — закінчив Нед Ленд, — доки який-небудь фрегат, більш швидкохідний або більш щасливий, аніж «Авраам Лінкольн», не захопить це розбійницьке гніздо і не повісить весь екіпаж і нас разом з ним на реї.

— Досить резонно, містере Ленд, — помітив я. — Але, як мені відомо, ніхто ще не робив нам яких-небудь пропозицій. Тому даремно будувати плани на майбутнє. Повторюю, потрібно виждати час, потрібно діяти відповідно до обставин; і не слід нічого робити, оскільки робити нічого!

— Навпаки, пане професоре, — відповів гарпунер, що не бажав здаватися, — потрібно щось робити!

— Але що ж саме, містере Ленде?

— Тікати!

— Тікати з «земної» в’язниці і то досить важко, але тікати з підводної в’язниці і зовсім, по-моєму, немислимо.

— Е, друже Ленд, — звернувся до нього Консель, — що ви скажете у відповідь на зауваження пана професора? Я не повірю, щоб американець поліз у кишеню за словом!

Гарпунер, явно збентежений, мовчав. Втеча в тих умовах, у які поставив нас випадок, була зовсім неможлива. Але недаремно канадець наполовину француз, і Нед Ленд довів це своєю відповіддю.

— Отже, пане Аронаксе, — сказав він після короткого роздуму, — ви не здогадуєтеся, що має робити людина, якщо вона не може вирватися із в’язниці?

— Не здогадуюся, мій друже!

— А дуже просто! Вона улаштовується там по-хазяйськи.

— Ще б пак! — сказав Консель. — Куди приємніше облаштовуватися усередині плавучої в’язниці, аніж опинитися поза її стінами!

— Але колись потрібно викинути геть усіх тюремників, ключників, стражників! — додав Нед Ленд.

— Годі, Неде! Невже ви серйозно думаєте захопити у свої руки судію?

— Цілком серйозно, — відповів гарпунер.

— Марна затія!

— Чому ж, пане? Хіба не може випасти зручна нагода? А раз так, я не бачу причини нею не скористатися. Коли на цьому поплавку не більше двадцяти чоловік екіпажу, невже вони змусять відступити двох французів і одного канадця!

Розумніше було обійти мовчанням фантазерство гарпунера і не встрявати з ним у суперечку. Тому я обмежився дипломатичним застереженням.

— При пагоді, містере Ленд, ми повернемося до цієї теми, — сказав я. — Але прошу вас запастися терпінням. Отут треба діяти обережно, а ви своєю запальністю тільки всю справу зіпсуєте! Обіцяйте мені рахуватися з нашим становищем і не впадати у гнів.

— Обіцяю, пане професоре, — відповідав Нед Ленд не дуже вдоволено. — У рот води наберу, не зраджу себе жодним порухом, нехай навіть не будуть годувати, як нам того хотілося б!

— Ви дали слово, Неде, — сказав я канадцю.

Розмова на цьому скінчилася, і кожен з нас заглибився у свої думки.

Треба зізнатися, що всупереч гарпунеру, сповненому, райдужних надій, я не мав ніяких ілюзій. Я не вірив у