Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

громадянські і політичні права, прийняті ООН у 1966 р., Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. тощо. Визнання, додержання, охорона і захист державами основоположних прав людини, закріплених у міжнародних актах, - показник того, що вони не тільки стали об’єктом міжнародного регулювання, але і є міжнародними стандартами, яких повинні дотримуватися усі країни, тобто є універсальними («вселюдськими»). Функціонують спеціальні міжнародні органи (Комітет ООН з прав людини, Європейський суд з прав людини та ін.), що спостерігають за додержанням і захистом прав людини. § 7. Види основоположних прав і свобод людини і громадянина

Терміни «права» і «свободи» поєднуються єдиною правовою природою суб’єктивного права, хоча вони не тотожні.

Термін «права» передбачає конкретні напрями діяльності людини, тобто вказує міру її можливої поведінки, закріплену в нормативно- правових актах (право на працю, право на освіту та ін.). Права гарантуються, забезпечуються державою.

Термін «свободи» підкреслює широкі можливості людини, не позначає конкретних результатів, а націлює на самостійний вибір індивідом варіанта своєї поведінки (свобода слова, свобода преси, свобода договору та ін.). Зазвичай гарантією свобод є лише невтручання держави у сферу їх реалізації.

Види прав і свобод людини і громадянина за сферою їх реалізації в суспільному житті. Громадянські (особисті) права і свободи - це природні, основоположні, невід’ємні права людини. Вони походять від природного права на життя і свободу, яке від народження має кожна людина, і покликані гарантувати індивідуальну автономію і свободу, захищати особу від сваволі з боку держави та інших людей. Ці права дають людині змогу бути самою собою у стосунках з іншими людьми і державою. Ці права є загальними, надтериторіальними і наднаціональними.

До громадянських (особистих) прав зазвичай належать можливості людини, необхідні для забезпечення її фізичної і морально- психологічної (духовної) індивідуальності. Відповідно до цього особисті права поділяють на фізичні і духовні. Фізичні права і свободи: на життя, особисту недоторканність і недоторканність приватного життя, свободу пересувань, вибір місця проживання, безпечне навколишнє природне середовище, житло та ін. Духовні права і свободи: на ім’я, честь і гідність, свободу думки (світогляду), свободу віросповідання.

У конституціях багатьох держав громадянські (особисті) права поєднуються в одну групу з політичними правами. Підставою для цього є переважно незалежність їх здійснення від ресурсів держави, а також спрямованість обох видів цих прав на забезпечення свободи особи в її індивідуальних і суспільних виявах.

Політичні права і свободи - можливості (свободи) громадянина брати активну участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських організацій політичної спрямованості. Це право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право на утворення громадських об’єднань і участі в їхній діяльності, право звернення до органів держави, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода преси, радіо, телебачення та ін.

Економічні права і свободи - можливості (свободи) людини і громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися предметами споживання і основними чинниками господарської діяльності: власністю (право на власність) і своєю робочою силою (право вибору роду занять), використовувати її самостійно або за трудовим договором (право на працю), виявляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (свобода підприємництва).

Аж до середини XX ст. найважливіші з цих прав - право на приватну власність (володіти, користуватися і розпоряджатися нею), на підприємницьку діяльність і вільне розпорядження робочою силою - зазвичай розглядали як фундаментальні, основоположні права особи і поєднували їх із правами особистими (громадянськими). У сучасних конституціях та інших нормативно-правових актах ці права частіше називають економічними і виділяють у відносно самостійну групу, однопорядкову з правами громадянськими (особистими), політичними.

Соціальні права і свободи - можливості (свободи) людини і громадянина бути соціально захищеним державою: право на отримання належної зарплати (стипендії); право на соціальне забезпечення у разі хвороби, каліцтва, втрати годувальника; право на охорону здоров’я та медичну допомогу; право на захист материнства й дитинства; право на соціальне страхування; право на відпочинок, право на гідний рівень життя; право на страйк та ін.

Культурні (гуманітарні) права і свободи - можливості (свободи) збереження і розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку. До них належать права на: освіту; вільний вибір мови спілкування, виховання, навчання і творчості; доступ до культурних цінностей; користування установами культури; використання вітчизняних і світових досягнень культури і мистецтва; вільну наукову, технічну і художню творчість; охорону інтелектуальної власності; інформацію про культурне життя.

До означених прав і свобод людини можна додати як самостійні екологічні, інформаційні тощо.

Соціальні, культурні і деякі економічні права визначають обов’язки держави забезпечити кожному нужденному мінімум засобів існування, соціальної заможності, тобто так звану соціальну безпеку, без якої неможливо підтримувати людську гідність, нормально задовольняти первинні потреби і духовний розвиток.

Існує також класифікація прав і свобод людини і громадянина залежно від спрямованості потреб щодо сфери суспільних відносин: фізичні (право на життя, охорону здоров’я, медичну допомогу та ін.); особисті (на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свободу думки і слова); політичні (право на громадянство, на свободу об’єднань у політичні партії тощо); економічні (право на власність, на підприємницьку діяльність та ін.); гуманітарні (право на освіту, свободу творчості, авторські права тощо); права на соціальний захист (зокрема, право на соціальне забезпечення, право на житло).

Класифікація прав і свобод людини: а) за способом здійснення - активні, пасивні; б) за суб'єктним складом здійснення - індивідуальні (право на свободу віросповідання, право на здобуття вищої освіти); колективні (право на створення політичних партій, свободу демонстрацій); змішані (індивідуально-колективні).

Права і свободи мають свій зміст (якість) і обсяг (кількість, що зумовлюється якістю). Обмеження прав і свобод припустимі тільки в тому разі і тією мірою, якою вони передбачені законодавством конкретної