Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

законами України, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, видають накази на підставі і на виконання перелічених актів законодавства (пп. 2, 6 Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади [252]).

32. За наявності суперечності між нормативно-правовими актами, які мають однакову юридичну силу, перевагу при правозастосуванні слід віддавати нормам спеціальним перед нормами загальними. Спеціальні норми підлягають переважному застосуванню перед загальними нормами навіть тоді, коли нормативний акт, що містить спеціальну норму, прийнятий раніше, ніж акт, що містить загальну норму, але прийнятий пізніше. Це — загальне правило конкретизується у виданні, присвяченому методології тлумачення нормативно-правових актів.

33. Правило, відповідно до якого переважному застосуванню підлягає нормативно- правовий акт, прийнятий пізніше, застосовується за наявності суперечності між актами однакової юридичної сили за умови, що конкуруючі норми не співвідносяться між собою як норма загальна і спеціальна.

34. Правова система України не знає таких джерел цивільного права, як судовий прецедент. Тому судове рішення, що набрало чинності, не обов'язкове для суду, який згодом розглядає спір (хоч би між тими ж сторонами), який передбачає застосування тих же правових норм. Не обов'язкові для суду і висновки в рішенні суду, яким раніше було вирішено аналогічний спір між тими ж сторонами. Лише встановлені судом факти визнаються преюдиційними і не підлягають доказуванню при подальшому вирішенні спорів між тими ж сторонами (ст. 32 ЦПК [44]; ст. 35 ГПК [31]). Тим часом стала поширеною практика судів, які в обгрунтування судового рішення посилаються на висновки, що містяться в іншому рішенні суду та є актами застосування права (ratio decidendi), а не преюдиційними фактами.

Разом з тим необхідно враховувати наступне. Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції і забезпечує однакове застосування законодавства цими судами (ст. 39 Закону «Про судоустрій України» [186]). Інакше кажучи, вище Верховного Суду немає суду. З метою надання можливості вищим судовим інстанціям впливати на судову практику встановлено такі правила: 1) справа обов'язково переглядається складом судової палати, якщо суд допустив інше застосування закону, ніж касаційна інстанція при розгляді справи аналогічного характеру (п. 3 частини третьої ст. 328 ЦПК); 2) у разі невідповідності постанови Вищого господарського суду рішенням Верховного суду чи вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права така постанова підлягає перегляду в касаційному порядку (п. 1 ст. 11115 ГПК); 3) Верховний Суд переглядає у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду в зв'язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом одного і того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах (п. 3 ст. 11115 ГПК). З огляду на викладене, сторони цивільно-правових спорів можуть посилатися на постанови судів касаційної інстанції, на постанови Верховного Суду України в обгрунтування своїх вимог або заперечень. Такі посилання є припустимими і в мотивувальних частинах рішень судів.

35. Оскільки абсолютна більшість актів законодавства України є комплексними, тобто містять норми різних галузей права, виникає проблема галузевої кваліфікації відповідних положень актів законодавства. Слід мати на увазі, що правотворча і правозастосовча практика схиляється до досить широкого буквального тлумачення положень законодавства. Так, формулювання «суд може» (наприклад, в ч. 3 ст. 16 ЦК) зазвичай тлумачаться як такі, що формулюють норми і цивільного, і цивільно- процесуального права. Для розуміння проблеми, що розглядається, наведемо два положення, які тлумачаться як такі, що формулюють норми матеріального і процесуального права: 1) «при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (ч. 2 ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів» [215]); 2) «в разі незгоди споживача послуг зв'язку з визначеними цією статтею розміром відшкодування питання відшкодування завданих йому фактичних збитків, моральної шкоди, втраченої вигоди через неналежне виконання операторами зв'язку своїх зобов'язань, а також інші спори між споживачами послуг та операторами зв'язку, розглядаються судом...» (частина п'ята ст. 18 Закону «Про поштовий зв'язок» [179]). У принципі, автори допускають, що положення, які включають формулювання «суд може» чи «суд має право», припустимо тлумачити як такі, що одночасно формулюють норми і цивільного, і цивільного процесуального права. Зокрема, так належить тлумачити ч. 2 ст. 616 ЦК і ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів». Але ж практика тлумачення наведеного положення Закону «Про поштовий зв'язок» як такого, що формулює норми зазначених двох галузей права, уявляється такою, що відступає від букви закону.

Зустрічаються навіть такі випадки, коли в одному і тому ж положенні закону формулюються норми трьох галузей права. Таке положення міститься в ст. 49 Закону «Про автомобільний транспорт» [222] і покладає на водія вантажного автомобільного транспортного засобу обов'язок перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув'язування вантажу для його безпечного перевезення. Тут сформульовано трудо-правовий обов'язок водія (диспозиція норми), цивільно-правовий обов'язок (диспозиція правової норми) юридичної особи чи фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, який є перевізником, і гіпотеза норми адміністративного права, за наявності якої застосовується адміністративно-правова відповідальність водія. Звертаючи увагу на наявність комплексних нормативно-правових актів, комплексних положень актів законодавства, автори разом з тим заперечують проти визнання комплексних правових норм і комплексних правовідносин. Правова норма — це елемент системи права, що ґрунтується на логіці і правовій науці і завжди має ознаку галузевої чистоти. Правильне правозастосування вимагає також чіткої галузевої кваліфікації правовідносин. Навіть коли Національний банк України знаходиться з банком одночасно в цивільно-правових і публічно-правових відносинах, є потреба в чіткому розмежуванні кожного із цих видів відносин, а не кваліфікації їх як комплексних.

36. Що стосується тлумачення норм цивільного права, то тут виникли численні проблеми, пов'язані з тим, що тема тлумачення не була предметом спеціального вивчення в юридичних учбових закладах, на курсах підвищення кваліфікації протягом десятків років. Тому методологія тлумачення не тільки не розвивалась, а втрачено було навіть ті знання, які були накопичені раніше. На цей час найвизначнішою науковою працею з питань тлумачення норм права залишається докторська дисертація Є. В. Васьковського, що вперше була видана в 1903 році. Методологія тлумачення нормативно-правових актів повинна враховувати практику Європейського Суду з прав людини (в тій частині, в якій юрисдикція Європейського Суду поширюється на цивільні відносини). Зокрема, загальне значення має наступне положення із рішення Європейського Суду у справі «Санді Тайме Фроти Сполученого Королівства» 1979 р.: «Право